Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Герої козацького руху

С.В.Цапенко -

Герой козацького руху

Отаман Американських козаків, генерал-лейтенант козацтва Сергій Володимирович Цапенко удостоєний найвищої нагороди Всеукраїнської акції "Лідер народної довіри" - звання "ГЕРОЙ КОЗАЦЬКОГО РУХУ"!


Підписана стаття є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

 




Пошук



Друзі і музеї

Універсальна газета

CanadaUA-news

http://nato-uainform.do.am/

Журнал "Музеї України"

Лідер народної довіри

Стародубська республіка 

http://heute.do.am/  

Музей В.Тригуба

Секунда - газета

http://mazepa.do.am/ 

http://lyman.do.am/index/0-1

Музей К.Стеценка

Музей Садиба Попова

Село Осикове

Ігровий журнал

Музей І.Козловського 

Канівський музей

Музей Г.Кочура

Музеї Переяслава

Музей Г.Сєдова

Музей І.Труша

Березова Рудка

http://ivanchenko.do.am/

Антикварна біржа

http://frk.do.am/ 

http://mpssng.do.am/

http://isv.at.ua/

http://pravda-sng.moy.su/

http://donechyna.at.ua/

http://rukas.at.ua/

http://snayper.do.am/

http://lutckzam.do.am/

http://kazahd.do.am/

http://novpetr.do.am/

http://bulat-museum.do.am/

http://kurilex.at.ua/

http://getmanps.at.ua/

http://nasamomdele.do.am/

http://sledopit.do.am/   

http://novpetr.do.am/




ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і




Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Таємниця козацьких регалій

ТАЄМНИЦЯ КОЗАЦЬКИХ РЕГАЛІЙ

Віктор Тригуб 

Якби ця історія приключилась з кимось іншим – я б не повірив! Але весь сміх у тому, що ця історія сталася зі мною. І більше того, у цю шаленну гонку потрапило кілька десятків абсолютно незнайомих одне з одним людей, які або стали друзями, або ворогами... У справу замішані найвищі особи України, Росії, США, ООН... Про це написали і пишуть найвпливовіші газети, показали найбільші телеканали, говорять радіостанції...




Все почалося зі створення сайту козацького журналу „Нова Січ”.

Ми почали активно шастати мережею у пошуках матеріалів про минуле і сучасність українського козацтва. Вийшли на сайт „Історія козацтва”, який творить дослідниця козацтва із Запоріжжя Людмила Маленко. Зконтактувалися. Подружилися. Пані Людмила звернула нашу увагу на те, що у музеї Кубанського козацького війська у США зберігаються унікальні козацькі речі часів Нової Січі – булави, перначі, клейноди, прапори, зброя, документи, частина іконостасу Межигірського монастиря, книги з бібліотеки...

Отримали такого ось електронного листа: Редактору журналу «Нова Січ» - Я уважно стежу за перебігом подій, пов’язаних з переговорами про передачу регалій Кубанського козацького війська з музею в Ховеллі до Краснодару. Знаючи окремих “новокубанських отаманів” мене дуже не тішить можлива передача “всього-і-вся” зі “штатівського” Кубанського військового музею на Кубань. Адже там доволі багато реліквій, пов’язаних з історією Запорозького козацтва періоду Нової Січі, задунайського періоду; Чорноморського козацтва до їхнього переселення на Тамань. Чого варті різниця з Покровської церкви Нової Січі, Євангеліє 1759, іконостас Межигірського монастиря, перначі, бунчуки, стяги з Нової Січі! Верхівка “Американських козаків” в особі наказного отамана, представників старшини (вихідці з України), щиро дивується і переймається, що українська сторона зовсім не проявляє ніякого інтересу ні до реліквій, ні до переговорного процесу. Адже значна частина експонатів музею тісно пов’язана саме з українською історією. Я намагалась говорити про це на рівні запорізьких козацьких організацій, але почута не була. А прикро, бо на Хортиці відтворюють, так би мовити музей “Нової Січі” під відкритим небом, а про такі речі не знають чи, можливо, не хочуть знати, чути. Так може настав час сказати про це на сторінках “Музеїв України” чи “Нової Січі”? З урахуванням того, що більше половини членів козацької організації в Америці українці за походженням, чи нащадки українців, справа по поверненню хоч би окремих реліквій в Україну не виглядає такою вже і безнадійною. Поїздки в Краснодар дали підстави думати, що, принаймні, хоч би запорозькі козацькі реліквії мають бути в Україні. Навіть історики там так захопилися лінійцями, що про запорізьке (українське) коріння згадують час від часу, по мірі необхідності. Електронна адреса, моб. тел. наказного отамана “Американських козаків” є. Його стаття та фото розміщені на сайті в розділі «Співробітництво”. Вибачте, за емоційний виклад листа, трохи хвилююсь, болить мені це. До зустрічі. З найкращими побажаннями Людмила Маленко. Ми почали вивчати питання. Дізналися, що всі ці реліквії були вивезені на Кубань після розгрому Січі. Зберігалися у Краснодарі в Соборі О.Невського. І разом з іншими речами вже Кубанських часів, відомі як козацькі регалії. 1918 року, рятуючи від комуністичних банд, козаки вивезли регалії до Сербії. У сорокових роках ХХ століття - до США. Де вони зберігаються дотепер. Сучасні кубанці хочуть переправити регалії до Краснодару, де знову розмістять у відбудованому соборі О.Невського. Що станеться з українськими січовими святинями у непристосованому приміщенні – зрозуміло. І чому святині українського народу повинні зберігатися у не дуже дружній до нас Росії? Виявляється, вже кілька років отаман Американських козаків Сергій Цапенко намагається привернути до проблеми регалій увагу української влади через наших дипломатів. Даремно. І тут ми пишемо йому через інтернет відкритого листа з проханням сприяти поверненню! Ось що написала Н.Іванченко: МАНДРИ КОЗАЦЬКИХ СКАРБІВ

Регалії Запорізьких Козаків повинні повернутися в Україну! Після розпуску Катериною Запорізької Січі виникло Чорноморське військо, яке в середині ХІХ століття реформувалося у Кубанське козацьке військо і стало хранителем багатьох козацьких регалій Запорізької Січі. За деякими даними славні нащадки запорожців зберегли чимало реліквій українського козацтва, пов’язаних з історією Запорозького козацтва періоду Нової Січі, задунайського періоду Чорноморського козацтва до переселення на Тамань. Чого варті унікальні речі часів Запорозької Січі - різниця Покровської церкви Нової Січі, Євангеліє 1759 року, іконостас Межигірського монастиря(!), перначі, бунчуки, стяги Нової Січі, військова печать та 35 курінних знамен Війська Запорозького Низового, запорозькі січові отаманські та курінні булави (14 шт.) і перначі, ікона Покрови Пресвятої Богородиці; а також військові та полкові знамена буджацьких, дунайських, азовських козаків. До 1917 року ці речі зберігалися у Військовому соборі Св. Олександра Нєвського на Кубані. Під час революції у лютому 1919 року, коли червоні війська наступали на Єкатериноград, на козацькій раді було прийнято рішення вивезти регалії за межі країни. Для супроводження святинь вибрали п’ять козаків: генерал-майора П.І.Кокунька, генерал-майора С.П.Звягінцева, полковника В.П.Білого, військового старшину Я.В. Семикобилина та патріарха кубанської історії, професора кубанського політехнічного інституту Ф.А.Щербину. На нараді була вибрана країна для еміграції - дружня слов’янська держава Сербія. Весь козацький скарб завантажили у дванадцять дерев’яних скринь - і з цього моменту почалися мандри козацької спадщини. Шлях до Сербії був важким і небезпечним. В країні палала революція, тож залишався тільки один шлях - морем. Майже за два місяці козаки зі своїм безцінним вантажем пройшли Новоросійськ, Константинополь (Туреччина), Салоніки (Греція) і у квітні 1920 року прибули до Белграду. Незважаючи на попередні домовленості та телеграми до Белграду, місця для скринь не знайшлося. Вигрузили їх у дворі російського посольства. А незабаром перевезли до військово-географічного інституту, директор якого С.П.Бошкович, людина високої культури, прийняв безпосередню участь у зберіганні козацьких регалій. Через рік інститут разом зі скарбом перевели до міста Земну. Через шість років, у 1927 році, інститут, а разом з ним і регалії , повернувся до Белграду в сухе та тепле приміщення фортеці Калемерган. Здавалося все владналося, козаки-емігранти поступово розселилися в різних містах та країнах. Час від часу зустрічалися з надіями про повернення на батьківщину. У 1938 році регалії перевели до музею військового міністерства на зберігання «до відновлення в Росії національної влади або відродження цілісності Кубанського козацького війська, яке буде визнано югославською державою». Після вісімнадцяти років зберігання, регалії були приведені спеціалістами в порядок, і козацьку експозицію було виставлено в окремих кімнатах. Виставка довгі роки знайомила з історією козацтва та являлася центром об’єднання козаків. Під час Другої Світової війни музей було пограбовано - експозиція і козацька спадщина частково зникла. Сербський уряд підготував документ з переліком зниклих речей (зараз цей перелік знаходиться в музеї у Ховеллі, штат Нью-Джерсі). Військовий отаман В.Г.Науменко, який відповідав за зберігання регалій, звернувся до німецького генерала Меля (завідувача всіма музеями Німеччини) і разом передивилися регалії. На диво, все цінне вціліло. Зникли литаври, срібні труби та майно Гвардійського Дивізіону . Через Меля Науменко сподівався повернути регалії у власність Кубанського козацтва, але виникли деякі ускладнення – на них претендували «вільні козаки», які планували створити незалежну державу «Козакія». Лідер «козакійців» В.Глазков з приходом німців оголосив всіх своїх прихильників «козацькою партією націоналістів», і став під знамена Гітлера. Але регалії були повернені до Кубанського козацького війська. Восени 1944 року, коли до Белграду підступали радянські війська, скрині з регаліями відправилися в нові небезпечні мандри: Зумер-Відень-Віллах-Дипеолдисвальд-Кептен-Ройте. В Ройті скарби були загублені – шукали майже рік і знайшли в … Ройті, в монастирі, куди їх поклали американці та й забули. Комісія по перевірці регалій передивилася козацькі речі - все вціліло. Науменко почав готувати документи для перевезення регалій до Америки. Що після бюрократичної метушні було зроблено. Скарби потрапили до США. На зібрані козаками кошти за 20000 доларів було куплено триповерховий цегляний будинок біля Нью-Йорку. В п’ятнадцяти кімнатах розмістився Кубанський військовий дім. Сюди привезли і регалії. Пізніше був побудований Музей в Ховеллі (штат Нью-Джерсі), де і зараз знаходиться козацька спадщина. Складемо шану тим відомим і невідомим людям, які зберегли скарби до наших днів! ЯК НАМ ПОВЕРНУТИ РЕЛІКВІЇ, УКРАЇНЦІ? В наші дні історія мала подальше продовження. Відомий дослідник козацтва із Запоріжжя Людмила Маленко, що створила власний сайт «Історія козацтва», на запрошення кубанців відвідала Краснодар, де розкопала подробиці врятування регалій. Дізналася, що керівництво кубанців побувало у США, ознайомилося з скарбами, і вирішили найближчим часом переправити реліквії до Краснодару, де планують розмістити їх в одному з соборів. Пані Людмила, будучи переконаною українською патріоткою, розмістила інформацію на своєму сайті. Навесні 2006 року редактор журналів «Музеї України» та «Нова Січ» Віктор Тригуб, створив сайт козацького журналу «Нова Січ». Почав активно шастати інтернетом у пошуках козацьких новин. Вийшов на Л.Маленко. Розпочалося листування. Було організовано кілька публікацій. До журналіста швидко дійшло, яку наукову і моральну цінність мають козацькі скарби для України. Так полковник козацтва Віктор Тригуб дав потужний імпульс поверненню козацьких реліквій в Україну. Був написаний відкритий лист Президенту України, через інтернет розіслано повідомлення. Залучили пресу і телебачення. Зацікавили представників громадськості. В.Тригуб вийшов на впливових депутатів Верховної Ради України, бізнесменів, українських козацьких отаманів... План такий - створити повноважну державну делегацію, вилетіти у США, ознайомитися з реліквіями, відібрати все, що стосується українського періоду. Провести переговори з нинішніми власниками реліквій. І або випросити, або викупити нашу частину. Переправити скарби до України і розмістити у поважному державному музеї, де вони будуть вивчені і виставлені в експозиції. Але, це плани. Особисто Віктора Тригуба. Аби вони здійснилися, потрібно багато чого... Журналісти часописів «Нова Січ» та «Музеї України» впевнені у перемозі. Зроблено дуже важливі перші кроки. Чомусь віриться, що козацький скарб століття, а саме так оцінюють його експерти (страхова вартість може сягнути кількох десятків мільйонів доларів), благополучно повернеться на батьківщину. New Jersey Howell Kuban Cossacks Museum 49 East 3 rd street Howell NJ 07731 Peone 7323670088 - адреса козацького музею у Ховеллі. Наталка ІВАНЧЕНКО, шеф-редактор журналу «Музеї України». Можете уявити мій стан, коли десь після третьої ночі лунає телефонний дзвінок – на зв*язку Сергій Цапенко. Відгукнувся на наш відкритий лист кудись у невідомість...Ми моментально знайшли спільну мову. Списалися через інтернет. І вирішили зробити все, щоб повернути козацькі скарби до України. Цапенко почав вивчення ситуації в США, я спробував привернути увагу влади тут. Перш за все від імені журналів „Нова Січ” і „Музеї України” розіслали листи нашим правителям з проханням звернути увагу і включитися. Ніякої реакції. Надрукували відкриті листи. Нічого. Ось один із зразків... В.о. Міністра закордонних справ України пану Борису Тарасюку Речнику МЗС України пану Василю Філіпчуку Шановне товариство! Відбулася подія історичного значення – в місті Ховелл, штат Нью-Джерсі, США, як виявилося багато років зберігаються безцінні реліквії Запорізького козацтва – іконостас Межигірського монастиря, різниця Покровської церкви, козацькі прапори, документи, булави, перначі, печатки часів Нової Січі. У 1919 році вони були вивезені козаками Кубанського козачого війська, тому вціліли. Знахідка світового рівня! На жаль, є реальна загроза втрати козацьких скарбів – їх хочуть переправити у Краснодар (Росія), де помістити у якійсь новозбудованій церкві. Що станеться з речами, яким по 300 років у непристосованому приміщенні, і як ставляться сучасні росіяни до української історії ми знаємо. Нам вдалося вийти на контакт з Верховним отаманом козаків США і Канади Сергієм Володимировичем Цапенком, який вільно володіє українською мовою, має сестру у Києві. Він готовий сприяти у поверненні святинь. Але, потрібне втручання на рівні Української держави. Ми намагаємося пробити створення спецкомісії на рівні Президента з повернення реліквій. Але, нас ніхто не чує... Просимо терміново направити до Ховеллу з Нью-Йорка нашого консула, чи якогось толкового дипломата, який би оглянув саме українську частину регалій, оцінив ситуацію, хоча б показав державну зацікавленість. Як повідомив Цапенко, кілька років тому якийсь український консул у музеї був, але, не зрозумів, що там лежить... Необхідно проаналізувати юридичні аспекти... Вся історія козацьких регалій, адреси у США є на сайті журналу „Нова Січ” www.novasich.org.ua Якщо потрібна додаткова інформація - тел. Ми вже залучили пресу. Готуємо прес-конференцію. На жаль, всі наші намагання достукатися до влади закінчилися нічим... Може хоч на рівні МЗС вдасться вирішити питання... З повагою, Редактор журналів „Музеї України” та „Нова Січ” Віктор Тригуб Звернулися за підтримкою до колег-журналістів. Пішли публікації. Ніякої реакції. Я особисто пішов у кулуари Верховної Ради, чіпляючись до штатних патріотів, олігархів, трибунів і інших негідників. Виявилося, що тема повернення козацьких скарбів нікого якось і не обходить. Довелося залучати давні знайомства, шукати мислячого депутата, який міг би зрозуміти тему і щось реально зробити. Нормальною виявилася тільки депутатка від БЮТ Ольга Боднар, яка все моментально зрозуміла і буквально захворіла цією історією. Ми спільно провели три резонансні прес-конференції. Ольга Борисівна направила депутатські звернення В.Ющенку, в Уряд, МЗС, Мінкульт. Розробила проект постанови про створення комісії з повернення культурних цінностей. Досить активно включилося Міністерство закордонних справ, яке активізувало консульство України у Нью-Йорку. Пришвидчив процес народний депутат Ю.Артеменко, прочитавши журнал „Музеї України” з матеріалом про регалії, самостійно , вже повторно направивши запит до структур виконавчої влади. І тут ми побачили весь рівень непрофесіоналізму і байдужості клерків Міністерства культури... Краще б вони сиділи тихо! Але на такий потужний крок у них просто не вистачило розуму. Вони спробували огризатися, а не повертати культурні цінності і перейматися проблемами музеїв. Журналісти прямо поставили питання про відставку міністра і його оточення. На цей момент одна з заступниць вже пішла. Міністр буде посилювати собою якесь інше крісло... В Секретаріаті президента було створено якусь таємничу робочу групу, яка просто ніяк не дала про себе знати... Ймовірно, після приходу нового глави їх поразганяли... Ми так і не зрозуміли, чим займається держслужба з контролю за переміщенням культурних цінностей через кордон. Ясно, тільки, що ні особливих прав, можливостей і бажань там немає. То чи не варто взагалі ліквідувати цю бюрократичну структуру, створивши натомість звичайне управління в Митному комітеті? А натомість організувати реальнодіючий Комітет повернення культурних цінностей, підпорядкувавши його або особисто Президенту, або РНБО? Адже тільки журнали „Музеї України” та „Нова Січ” за кілька місяців вийшли на скарби в Ховеллі, унікальні речі, що лежать у музеях Польщі – та ж шабля Сагайдачного, наприклад (чому б не організувати обмін експонатами на міжмузейному рівні під контролем держави?). Читайте!

ШАБЛЯ ТА ПРАПОР ГЕТЬМАНА САГАЙДАЧНОГО.Ну для чого вони Польщі?

У музеях Польщі зберігається чимало експонатів козацької доби, які мають для українського народу важливе, навіть містичне значення. Наприклад, прапор та шабля славетного гетьмана Сагайдачного, кухоль Б.Хмельницького, Універсали, книги, документи, зброя, прапори... Для сучасних польських дослідників це просто експонати, які мають досить таку невисоку цінність. У той же час у нас зберігається чимало картин, гравюр, зброї, документів польської шляхти, які для нас не мають якогось такого великого значення. Та й спеціалістів із старої польської мови всього кілька... До чого веду? До поглиблення дружби і взаєморозуміння між нашими народами! Адже Польща, одна з небагатьох країн, з якою нам вдалося налагодити і підтримувати теплі, добросусідські стосунки. Якось ми навчилися домовлятися з поляками, на відміну, скажімо, від росіян... То чи не спробувати зробити звичайний міжкультурний обмін? Давайте хоча б попросимо польських друзів передати державним українським музеям хоча б реліквії Сагайдачного, Хмельницького, експонати часів козаччини. А Україна підбере відповідні речі і документи Речі Посполитої. І зробити те все на високому міждержавному рівні. Уявляєте, який підйом дружніх почуттів відчують як українські, так і польські патріоти! Українська держава нарешті отримає втрачені сотні років тому козацькі реліквії. Поляки отримають свої. Адже не секрет, що рівень зберігання у наших музеях і архівах на порядок нижчий, ніж у сусідів. Музеї і архіви у нас періодично грабуються, горять, затоплюються... Хочеться подякувати нашим польським друзям, які зберегли українські реліквії переважно у зразковому стані... Давайте може почнемо на рівні парламентської комісії з повернення культурних цінностей, створення якої ініціює народний депутат і Голова наглядової ради журналу „Музеї України” Ольга Боднар. Підключемо Мінкульт, МЗС, науковців... Зробимо відповідне звернення Президента... Мені чомусь соромно, що в країні ніхто на державному рівні не займається поверненням наших культурних цінностей. І чому? Не розумію, чому вже майже три роки про всі ці проблеми доводиться говорити мені, простому журналісту, який має дуже високе звання приватного підприємця і позаштатного помічника народного депутата, а не легіону добре оплачених із бюджету чиновників. З кабінетами, водіями, пільгами і постійними закордонними поїздками, з яких вони крім яскравих особистих вражень та пристойних добових нічого не привозять? Вже уявляю, як почнемо розгортати кампанію з культурного обміну з Польщею власним куцим коштом, через нерви і промовисті косі погляди... І розумію, що почнемо! І, як завжди отримаємо результат! А чиновників ще раз попереджаю – набридло з вами панькатися, терпіти хамські випади, непрофесіоналізм, тупість, хабарництво! Будемо витягати ваші фізіономії на світ божий через пресу – домовленості вже є, і тих хто буде заважати, шкодити, саботувати будемо вивішувати для всесвітньої ганьби та безжального звільнення. Яка б влада не прийшла! Звертаюся, як частина українського народу, до народу і керманичів народу польського: давайте переступимо через історичні образи, зробимо красивий, взаємовигідний крок назустріч один одному через культурний чи міжмузейний обмін! І хай нам щастить! Віктор Тригуб, редактор журналів „Музеї України” та „Нова Січ”. До речі, цей матеріал було передруковано рядом газет і інтернет-видань. Результат нульовий...

Недавно заступник директора Національного заповідника „Хортиця”, член редколегії журналу „Музеї України” Максим Остапенко розкопав наказ Сталіна №2 від 1917 року, про передачу козацьких реліквій з музеїв Росії Україні. І список. Історики втратили дар мови!

 М.Остапенко (Національний заповідник «Хортиця»)

 Довгий шлях козацьких реліквій на Батьківщину.

Питання повернення національних реліквій в Україну було піднято 89 років назад Українським військово-революційним штабом. Стосувалося воно в першу чергу козацьких військових клейнодів – булав, перначів, бунчуків, грамот і т.п. відібраних урядом Катерини ІІ після ліквідації Запорозької Січі. Перший радянський уряд погодився передати зазначені предмети, і 13 (26) листопада 1917 року було надано «Розпорядженя І.В. Сталіна про повернення Україні національних реліквій». Порядковий номер зазначеного документу № 2 (!). На протязі 1917 – 1918 років була проведена велика робота щодо наявності даних предметів у різних музейних та архівних збірках РСФСР. А 03.07.1918 була підписана домовленість Культурної комісії щодо повернення предметів, що зберігалися у Оружейній палаті московського Кремля, Артилерійському музеї, Казанському та Преображенському соборах у Петрограді. Однак розпорядження Народного комісара у справах національностей Джугашвілі-Сталіна так і не було виконане, а самі козацькі реліквії були повернуті до російських фондосховищ. Характерно, що за всю радянську добу реліквії не вводилися у науковий обіг, не були виставлені у відкритих експозиціях і практично лишалися невідомі не тільки широкій громадськості, але й музейним працівникам та науковцям. А саме питання було поховане у безкінечних архівних сховищах... На сьогодні Російська Федерація є спадкоємицею СРСР, і повинна виконувати всі міжнародні зобов’язання узяті попередніми урядами. Те що розпорядження Сталіна було одним з базових постанов Радянського уряду, підтверджується включенням зазначеного документу у збірку постанов пов’язаних із виникненням СРСР (Образование СССР. Сборник документов 1917 -1924 рр. Издание АН СССР. Ленинград, 1949 С. 20-21). Чи є надія, що одна з перших постанов СРСР буде врешті виконана, і національні реліквії запорозьких козаків будуть повернені Україні «когда право самоопределения народов России провозглашено перед лицом всего мира, удержание национальных реликвий украинцев теряет всякий смысл. Больше того, такое удержание является грубым нарушением неотьемлемых прав самоопределяющейся Украины.» Додаток: Розпорядження І.В.Сталіна про повернення Україні Національних реліквій. 2. Распоряжение И. В. Сталина о возвращении Украине национальньїх реликвий3 13 (26) ноября 1917 г. * Украинский военно-революционный штаб в Петрограде обратился к нам с просьбой дать ему возможность выбрать из Эрмитажа и Преображенского гвардейского собора хранящиеся там украшения, национальные реликвии (знамена, бунчуки, грамоты и пр.) и возвратить их Украине. Реликвии зти были отобраны у украинцев еще в эпоху Екатерины Второй. Отобраны они были и привезены в Петроград в наказание за свободолюбивые стремления Украины. Оставление их в Петрограде, очевидно, является символом старой, ненавистной всем нам зависимости Украины. Оставление зтих реликвий в Петрограде можно было еще кое-как оправдать в эпоху господства буржуазии, в зпоху аннексионистской коалиции. Но теперь, после Октябрьской революции, когда оковы порваны, когда у власти стали рабочие и крестьяне, когда право самоопределения народов России провозглашено перед лицом всего мира, удержание национальных реликвий украинцев теряет всякий смысл. Больше того, такое удержание является грубым нарушением неотьемлемых прав самоопределяющейся Украины. Ввиду зтого я, в согласии с тов. Луначарским, в ведении которого находится Эрмитаж й Преображенский гвардейский собор, счел своим долгом удовлетворить просьбу Украинского в[оенно]-р[еволюционного] штаба в Петрограде. Революционное правительство Республики Российской торжественно возвращает Украине ее национальные реликвии, несправедливо отобранные у нее грубой рукой Екатерины II. Народний комиссар по национальннм делам Джугашвили-Сталин «Известия ЦИК», АГ9 224, 13 ноября 1917 г. * Дата опубликования. 1. Список некоторых реликвий запорожского казачества хранящихся в музеях, фондах, соборах и других учреждениях Российской Федерации. Список некоторых реликвий запорожского казачества хранящихся в музеях, фондах, соборах и других учреждениях Российской Федерации МОСКВА Оружейная палата Кремля 1. Два голубых знамени Запорожской Сечи XVIII в. 2. Знамя-стяг, дарованное Анной Иоановной гетману Апостолу. 3. Казацкие знамёна под №№ 4185, 4186, 4187, 4188 и много других, которые неатрибутированы. 4. Гетманские булавы №№ 50207, 5208, 5207 (золочён). 5. Пищали №№ 6607, 6608, 6609, 06010, 66011, 66012. 6. Мушкеты №№ 6722, 6723, 6724, 6725, 6726, 6707, 6728, 6729, 6730. 7. Запорожское знамя тёмно-синего цвета, четырёхстороннее с рисунком боя греков с сарацинами под № 4.4209. 8. Знамя Запорожской Сечи (дарственное, датированное 1730 годом) 9. Знамя, дарованное запорожцам царевичами Иваном и Петром, датированное 1688 годом, поступило на хранение в 1731 году, дублировано на тюль. 10. Знамя Запорожское, дарованное Анной Иоановной гетману Апостолу под № 4186. 11. Знамя Запорожской Сечи, найденное на свалке мукора и поступившее из московскаго арсенала после 1812 года, под № 4187. 12. Знамя, дарованное Запорожской Сечи, Елизаветой Петровной, поступило из московскаго арсенала в 1836 году. 13. Булавы Запорожского казачества XVII в. Под №№ 5185, 5189, 5197, 5201, 5206. 14. Булава кошевого Запорожской Сечи под №№ 5207. 15. Булава казацкая (золочёная) под № 5208. 16. Шестопёры XVII в. под №№ 5227, 5231, 5235. 17. Перначи XVII в. под №№ 5237, 5238. 18. Казацкие сабли XVII в. под №№ 5905, 5912, 5928, 5933, 5945, 5948, 5951, 5953. 19. -//- XVII в. под №№ 5955, 5957, 5955. (Сведения археолога Г. Стелецкого – 1863 г.) 20. Просим выяснить местонахождение булавы Б.Хмельницкого, подаренной в 1854 г. Российскому царю Алексею Михайловичу, булавы Константина Острожского, щита и меча Мстислава Владимировича, сабли Владимира Мономаха, сабли Иосифа Гладкого, А также Войскового знамени гетмана И.Мазепы, использовавшегося и при гетмане И.Самойловиче с 1708 по 1722. В 1730 году это знамя как старое было возвращено в «Департамент » Коллегии Иностранных Дел с просьбой выдать (И. Самойловичу) новое зннамя, которое и было выдано в 1733 г. (За «Древностями Государства Российского. Русские старинные знамена». – М., 1856) 21. Знамя запорожское (И.Мазепы или И.Самойловича) под № 4.418; 4.4187 (дарственное); 4.4188; 4.4208. 22. Медные литавры и трубы, ножи, серебрянные и медные знаки офицеров (старейшины), пистоли. Кроме этого в Оружейной палате много запорожских пушек, мушкетов и других клейнодов. Эти экспонаты согласно договоренности Культурной комиссии Россия должна была передать Украине (соглашение 03.07.1918). Архив министерсва юстиции в Москве (изучить состояние казацких архивов) САНКТ-ПЕТЕРБУРГ: Артиллерийский музей: 1. Мортира и пушки, вывезенные 1871 – 1872 гг. из Киева; 2. с XVII сабля И.Мазепы с надписью «На гибель супостата в сиче дерзающему смерть. 1687», на обороте «Надежда в Бозе, а крепость в руце – правому делу конец. Мазепа» (Ранее хранилось в Царскосельском арсенале). Казанский собор: 1. Казацкие знамёна. 2. 12 куренных знамён; 3. 3 бунчука; 4. Серебрянная булава; 5. Серебрянный золочёный жезл; 6. Церковная утварь. Все эти экспонаты после разрушения Чертомлыцкой Сечи вывезены в Турцию, а после Русско – Турецкой войны 1768-1774 гг. возвращены в Россию. Преображенский собор: 1. Великая Запорожская корогва; 2. 12 казацких знамен.

Народний депутат Ольга Боднар, яка вже стала Головою наглядової ради журналу „Музеї України”, надіслала чергові звернення. Виступила з трибуни парламенту. І що? А нічого... Зрозуміло, все те було опубліковано в наших журналах і на сайтах. Чиновникам те все по барабану! А по барабану треба дуже сильно стукати. Ось ми і стукаємо... Іншими словами, влада фактично не зробила ніяких реальних кроків з повернення культурних цінностей. Єдине чого ми досягли – про справу дізналась громадськість, вчені, музейники. Пішов якийсь резонанс. Мені якось незручно, що отаман Сергій Цапенко не отримав від державних органів хоч якихось повноважень, підтримки... Але, чиновники абсолютно не взяли до уваги той факт, що і ми, і особливо Сергій Цапенко, колишній киянин, до речі, організуємо повернення святинь українського народу не за гроші, ордени чи посади. Ми робимо це ЩИРО, від душі. Нас ця тема як українців чомусь дуже турбує, болить. І ми не збираємося плакати, голосити, жалітися. Якщо треба звільняти чиновників – звільнемо, треба битися – будемо, треба залучати пресу – залучимо!

Сергій Володимирович Цапенко, отаман Американських козаків, розгорнув велику діяльність в США. Зрозумівши, що крім обіцянок з Києва, чекати нічого, побачивши безсилість українських дипломатів, отаман Цапенко перейшов у наступ. Спробував зібрати Раду Кубанського козачого війська за кордоном і призупинити передачу регалій в Краснодар. Незважаючи на шаленний опір, йому, з групою товаришів це вдалося. Губернатору Ткачову було виставлено старі умови передачі. Відбудова Собору О.Невського (зроблено), знесення всіх пам*ятників Леніну, перейменування всіх міст і вулиць, які носять назви ленінських катів, які знищували козаків. Та і сам Краснодар треба перейменувати... Ну, і українську, вірніше запорізьку частину, вирішили передати Україні! Козаки активно працювали на всіх козацьких інтернет-форумах. Мені довелося писати відкритого листа козацькій спільноті Кубані, долучилися і інші наші хлопці... Тут іще пішла інформація, що алюмінієвий король Дерипаска збирається балотуватися у губернатори краю... Якщо коротко, спільними зусиллями передачу було призупинено. Дякуючи виборам. Ось те, вже легендарне послання, яке кілька місяців гуляє інтернетом.

БРАТЬЯМ КУБАНСКИМ КАЗАКАМ!

Открытое письмо казаческому сообществу Кубани редактора журнала «Нова Січ” полковника Виктора Тригуба

Дорогие друзья! Давно не писал по-русски, чуток отвык... Обратится к Вам вынудила странная ситуация, возникшая вокруг казаческих организаций Украины и России. Не кажется ли Вам, что кто-то, тайно относящий себя к так называемому богоизбранному народу, умело манипулирует общественным мнением, постоянно натравливая братьев-славян, православных казаков дружеских славянских стран друг на друга? Вы заметили, что подогретые злобной пропагандой, мы уже иногда готовы ВОЕВАТЬ друг с другом, не понимая, за что? Веселые сионистские ребята, которые давно захватили основные средства массовой информации как России, так и Украины, фактически приватизировали экономику и власть наших стран, постоянно сталкивают нас лбами, мешая нормально жить и сотрудничать. Лично я считаю, что наш президент Ющенко давно превратился в швабен-гоя мировой еврейской мафии, и только прикрывается украинскими вышиванками, историей, традициями. Не лучший и ставленник Кремля Янукович, приведший в парламент элитных евреев Восточной Украины. За Ющенком стоят американсие евреи, за Януковичем – российские. И события последних дней, вокруг назначения Януковича главой украинского правительства, только подтверждает эту теорию... Читая книги Э.Ходоса, который активно разоблачает иудо-нацистов мира, я увидел интересную фразу о том, что Путин есть двоюродным братом одного из лидеров еврейской общины России... Сами проанализируйте, кому и что принадлежит в России. Кто Ваши олигархи! Как и „наши”! Заметьте, Путин убрал всех еврейских олигархов, которые прошли обряд крещения – выхрестов. В его окружении только отпетые еврейские религиозные фанатики-иудеи. Проанализируйте, на кого в последнее время натравливают Донских и Кубанских казаков. На Донбасс. Якобы там что-то надо защищать. С Косой Тузла вообще анекдот получился. Но ведь Вы готовы были даже стрелять! В кого и за что? По чьему пейсоватому приказу? А кто посылает казаков из России в Крым? Вам что, своей Чечни мало? Думайте своей головой! В лучшие времена, евреев ни на Дон, ни на Кубань вообще не пускали! Вы об этом знаете, казаки? Как и на Запорожскую Сечь, откуда казачество вообще пошло. Теперь они и Вами и нами пытаются управлять! Помните казаческие традиции, чтите наше братство! Читайте! Думайте! Беспокоит меня проблема возвращения казаческих регалий из музея Кубанского казаческого войска в Ховелле, под Нью-Йорком. Коротко расскажу историю. Кто не знает, открою секрет. Когда одна половоневоздержанная т.н. „русская” царица, разогнала Запорожскую Сечь, вернее, Нову Сич, часть казаков ушла за Дунай и основала Задунайскую Сечь, часть ушли в Черноморское казачество, которое потом переместилось на Кубань. Часть казаков осели по хуторам и их превратили в рабов-крепостных. Имело место явление, которое называется окупацией. Украинский язык, культура, запрещались. Казаческие предметы, символы, книги уничтожались. Кубанским казакам – выходцам из Сечи, украинцам по национальности, повезло больше. Охраняли границы, воевали, поэтому в рабство не попали. Фамилии какие у Вас? Песни какие поете? Легенды какие рассказываете? В музеи местные зайдите, посмотрите! Кубанские казаки – это элита украинской нации, потомки ее лучшего и передового отряда сечевых казаков! Вам повезло! Вы не были в рабстве! За сотни лет не потеряли язык, элементы культуры. Какие-то традиции. Хотя все это тщательно пресекалось. Осознайте себя! Гордитесь собой и своими предками! Понимаю, что за многие годы, многое потерялось. Сказывается многолетнее воздействие имперской и советской пропаганды... Смешение кровей... Когда яркие представители Кубанцев с щирою зовнишнистю и соответствующей крутой казацко-украинской фамилией заявляют, что они русские, это не так. Украинцы Вы хлопци! Просто почитайте книги, пообщайтесь с умными людьми, поймете! При том элита украинской нации! Хранители уникального настоящего казаческого генофонда! Но это я отвлекся. Так вот, после разгрома последней Сечи ареста последнего украинского отамана Калнышевского, которого тайно сослали на Соловки, где он прожил более 100 лет, казаки, собрав самое ценное и дорогое, отправились в долгий путь на Кубань. Только из легендарного Межигорского монастыря под Киевом, вывезли 28 подвод ценностей, книг, икон, золота, оружия... И из Сечи... И из Трахтемирова... Из многих мест! Так сформировались уникальные казаческие регалии. Часть из них, кстати, тихо хранятся в музеях Кубани, Москвы, Санкт-Петербурга. Чтоб знали, украинских ученых к этим раритетам стараются не пускать. Да и в экспозициях особо не выставляют... Многое утрачено... В 1918 году, когда банды комуно-сионистов ворвались на Кубань, козаки поняли, что такое Советская власть, и что она несет. Взрывались церкви. Расстреливались целые станицы, уничтожались казаческие реликвии. Тогда последний атаман тайно собрал спецгруппу из особо провереных казаков и поставил задачу – спасти казаческие регалии. Какую-то, самую ценную часть упаковали в ящики, и с риском переправили в Сербию. Потом в США. Где они и лежат. Нынешнее руководство Кубанцев хочет вернуть их в Краснодар и разместить в Соборе А.Невского. И это правильно! Но! В ховельской коллекции хранятся уникальные раритеты запорожских Гетьманов. Булавы, перначи, иконы, универсалы, хоругвы, флаги, оружие... То, что составляет моральную сердцевину украинского народа и его славной истории. Ну зачем в Краснодаре кому-то нужна настоящая печать Войска Запорожского Низового? А ее кто-то тайно вывез из США в Краснодар, и где она, никто не знает... А для нас, украинцев, это святыня! Ведь русские войска, в свое время, все то, что у нас осталось, или вывезли, или уничтожили! Спаслись ведь только те, кто пошел на Кубань! Понимаете нашу общую казаческую трагедию? Поэтому мы, последние три месяца активно работаем над возвращением УКРАИНСКОЙ части регалий, времен Запорожской Сечи, на родину, в Украину. Мы не претендуем ни на что другое! И просим нас понять, поддержать и не слушать ребятишек, выехавших в свое время в США по израильской визе, или остающихся пока здесь... Не поддавайтесь на сионистские провокации! Мы благодарны настоящему казаческому православному патриоту, генералу, украинцу Сергею Цапенко, атаману Американских казаков за понимание и поддержку! Благодарим многих настоящих кубанских и украинских казаков, кто рискуя, нас поддерживает! Поверьте, противодействие пейсатое громадное! Как в Киеве, так и в США, так и в России. Поэтому, просим воздерживаться от каких-то непродуманых, провокационных действий! Символы украинского казачества, которое стало прародителем всех остальных казачеств, должны хранится на исторической родине! Ведь ни у кого не возникает сомнения в том, что Киев – матерь городов русских, то что сейчас называется Россией было просто княжеством Киевской Руси! Ведь Москва, на тысячу лет моложе Киева! Да и основал сей город Киевский князь! Просто знайте это, а не обижайтесь и не раздувайтесь от каких-то странных великодержавных штампов, привитых сионистской пропагандой... Давайте дружить! Сотрудничать! Что-то нужное делать вместе, а на отдыхе мирно пить горилку! По крайней мере, последнее у нас получится хорошо! И все мы это знаем! Кстати, мы собираемся в Краснодар... Будьмо! Виктор Тригуб, полковник Азово-Черноморского казаческого войска, редактор казаческого журнала „Нова Січ”, Киев.

У цей же час Людмила Маленко підняла архіви, і як науковець написала про долю регалій, доклавши перелік.

 Л.М. МАЛЕНКО КОЗАЦЬКІ РЕГАЛІЇ ХVIII–ХІХ СТОЛІТТЯ: ЯКА ДОЛЯ ЇХ ЧЕКАЄ?

 У травні нинішнього 2006 року відбулася помітна подія на Кубані — почав діяти практично наново відтворений собор Святого Олександра Невського. До встановлення радянської влади на теренах Російської держави він мав статус військового і в ньому, крім церковного начиння, зберігалися регалії Чорноморського (згодом Кубанського) козацького війська. Радіємо разом з Вами, кубанці, такій значущій події у житті кожного, хто пам’ятає про своє козацьке коріння і гордий від того, що є нащадком славних прадідів-козаків. Разом із тим огортає смуток від заяви нинішнього губернатора Кубані О. Ткачова про передачу до реставрованого собору козацьких регалій, що незабаром будуть перевезені зі США, з Військового козацького музею, що в м. Ховеллі. Смуток не від того, що регалії мають привезти до Краснодару, а від того, як безвідповідально вирішується питання про місце зберігання безцінних реліквій. Адже козацькі регалії, що нині знаходяться в штаті Нью-Джерсі, є надбанням і гордістю не тільки Кубанського козацького війська, а двох народів — російського та українського. Бо ці військові реліквії не що інше, як “старинные знамена, бунчуки, булавы, насеки, значки и печати Низового Войска Запорожского, Войска верных казаков Черноморских, Задунайского, Бугского, Азовского казачьих войск, которые в 1860 году с шестью правофланговыми полками Кавказского линейного казачьего войска образовали единое Кубанское казачье войско”. Саме таке пояснення дав у 1949 році на повідомлення преси Сполучених Штатів про прибуття з Європи Військового “музею” кубанський козацький полковник Ф.І. Єлисеєв у “Новом русском слове”. Одразу хочу наголосити: про події в науковому, культурному житті Краснодарського краю в Україні (так само й у Білорусії, Молдові, Польщі) дізнаються переважно з засобів масової інформації, які доволі часто подають інформацію однобоко, іноді — в перекрученому вигляді. Періодичні видання з Кубані в Україну доходить із великим запізненням, рідко. Книжкові новинки, якими обмінюються науковці, літератори, пересічні громадяни між собою, не дозволяють вчасно відстежити нові досягнення в різних галузях науки, техніки, культури. Тому, ймовірно, що ми, українці, володіємо не повною інформацією щодо прийнятого рішення про майбутнє місце зберігання єдино вцілілих на сьогодні військових козацьких регалій. Не можуть учені мужі Краснодарського краю, Москви, Санкт-Петербурга, не усвідомлювати того, що такі реліквій як пергаментна грамота Катерини ІІ, знамена Війська Запорозького Низового (35 шт.), запорозькі січові отаманські і курінні булави (14 шт.) та перначі, Георгіївські стяги, надані козацьким військовим формуванням у різні часи, та інші не менш цінні експонати військового музею в Ховеллі мають зберігатися в спеціалізованій державній установі в належних умовах! Заява представників кубанських крайових властей про перевезення історичних реліквій до собору Святого Олександра Невського, яке має незабаром відбутися, викликає запитання: 1) Ким і на яких підставах приймалося таке рішення? 2) Хто, в разі передачі козацьких регалій у Краснодар, стає їх власником, хранителем? 3) Якому війську належить собор, що йменується військовим? 4) Чи може церковна установа створити відповідні умови зберігання для історичних реліквій ХVIII-ХІХ століття? 5) Яка організація, структура здійснюватиме нагляд, контроль над умовами зберігання та станом козацьких реліквій? Сьогодні, мабуть, ніхто на Кубані не може з впевненістю сказати, що в Краснодарському краї сформувалося повноцінне, самодостатнє козацьке військо. Забагато вже випадкових людей перебуває в лавах козацьких організацій. Значна частка новоявлених козаченьків не знають ні історії краю, ні іррегулярного з’єднання і мають надто поверхневі уявлення про звичаї та традиції, які слід відроджувати. Безперечно, становлення, оформлення козаччини на Кубані йде швидше, ніж в інших регіонах Російської Федерації, в Україні, Білорусії, інших державах. Наближеність до осередків бойових дій ставить її в такі умови, дає поштовх для консолідації. Однак, як і всюди на теренах колишнього Радянського Союзу, на Кубані серед козацтва немає чіткого усвідомлення того, що слід вийти з вузько організаційних, партійних інтересів і об’єднатися задля вищої мети. Спроба зорганізувати Всекубанське козацьке військо не вдалася. Оформлення в 1997–1999 роках Кубанського війська ще не дає підстав говорити про нього, як про високодисципліновану козацьку організацію, що тяжіє “до того душевного стану, в якому протягом поколінь відлився тип справжнього козака” (слова діяча кубанського зарубіжжя Ф.С. Головка). Сучасне Кубанське козацьке військо знаходиться на початковому етапі свого становлення і немає підстав розглядати його як повноправного наступника кращих традицій кубанського козацтва ХІХ–початку ХХ століття. Сумнівним видається й те, що, отримавши відповідний дозвіл, козаки сучасного Кубанського війська своїми власними зусиллями та коштом відновили Собор Святого Олександра Невського. Відтворення Собору — це перш за все заслуга місцевої адміністрації, крайових властей, а не козацтва, що при відсутності військового господарства, немає коштів на такі справи. Не було видно, щоб козаченьки власноруч клали цеглу чи працювали на інших ділянках будівництва церковної споруди. Тому йменування Собору Святого Олександра Невського військовим, це скоріш данина минувщині, ніж відображення реального стану речей. За таких обставин ще раз хочеться запитати: ким і на яких підставах приймається рішення про перевезення історичних реліквій ХVIII–ХІХ століття до Собору Святого Олександра Невського; що з цього приводу думають діячі науки, культури Кубані, працівники музейних установ? Прийняття рішення про передачу козацьких регалій до Собору Святого Олександра Невського викликає занепокоєння через неможливість забезпечення всіх необхідних умов зберігання історичних реліквій та недоступність їх для огляду дослідникам, пересічним громадянам. Безперечно, колекційні зібрання, комплекси документів цінні своєю повнотою, цілісністю. Але коли так бездумно вирішується доля козацьких регалій ХVIII–ХІХ століття, на повістку денну має бути поставлене питання про забезпечення кращих умов їх збереження для нащадків, для народу та доступність їх огляду. За таких обставин Україна має право вимагати призупинити розгляд питання про передачу козацьких регалій у Краснодар до Собору Святого Олександра Невського та війська, що буде приставлене до них, і розглянути пропозиції від спеціалізованих державних установ, що можуть гарантувати забезпечення необхідних умов зберігання історичних реліквій. Наявність серед козацьких регалій старовинних знамен, бунчуків, булав, насічок, значків, печатки та литаврів Війська Запорозького Низового, Задунайського, Бузького, Азовського козацьких військ (див.: документ № 1) дає підстави клопотатися про повернення цих безцінних пам’яток в Україну, в колиску Запорозького козацтва. Тим більше, що Музей гетьманства та Центральний музей Збройних сил України в особах їх директорів Галини Ярової та Віктора Карпова виказали готовність прийняті історичні реліквії та забезпечити їм належні умови зберігання (див.: сайт “Нова Січ” http://www.novasich.org.ua). Ставлення до козацьких регалій має змінитися. Це вже не просто вцілілі відзнаки доблесті та слави Чорноморського (згодом Кубанського) козацького війська, а історичні реліквії, без яких історія російського й українського народів помітно збідніє. Низький уклін тим козакам та їх нащадкам, які в буремні роки лихоліть змогли врятувати військові регалії, зберегти їх до наших днів! Але якщо вже підняте питання про повернення козацьких реліквій, то попри політичні та особисті вподобання, треба з усією відповідальністю та людською гідністю поставитися до вирішення подальшої долі безцінних пам’яток російської та української козаччини. № 1 1969 р., жовтня 4. — Акт комісії, що здійснила перевірку регалій та інших речей по кімнатах музею Кубанського козацького війська АКТ* Проверочной комиссии Кубанских Войсковых регалий и дарственных вещей в Музей Кубанского казачьего Войска, на­ходящихся в Кубанском доме 30 — 83 31 Street Astoria, New York, III 02, U. S. А., состоявшейся 4-го октября 1969 г. соглас­но решения Верховного суда штата Нью-Йорк в составе: предсе­дателей В. И. Третьякова и М. И. Зарецкого и членов — В. И. Бублика, С. И. Маслёха, Г. И. Вайт и Г. К. Косенко. Комиссия начала проверку в 10 час. 30 мин. утра и закон­чила её в 6 час. вечера. Комиссия в полном своём составе проверку регалий и дру­гих вещей делала по комнатам, в которых они размещены, и при этом обнаружила: В комнате № 1-й находятся: 1. Белые Войсковые знамена (Черноморского Войска) .................... 3 шт. 2. Запорожские куренные знамена ............ 35 шт. 3. Куренные значки ....................... 8 шт. 4. Значки Кошевого атамана Чепиги .......... 2 шт. 5. Знамя сломанное ....................... 1 шт. 6. Войсковая печать ....................... 1 шт. 7. Булавы Запорожской Сечи ............... 14 шт. 8. Блюдо присланное Импер. Екатериной 2-й ........................ 1 шт. 9. Ордер генералиссимуса Суворова о передаче Запорожья ............. 1 шт. 10. Рескрипты кн. Потемкина Таврического в І-й папке ............................ 9 шт. 11. Алебарда ............................ 1 шт. 12. Портреты, гравюры и схемы .............. 24 шт. 13. Папки от грамот Импер. Екатерины 2-й ....... 2 шт. В ящике стола: 14. Кратк. историч. справка о Куб. каз. Войске. .... 1 шт. 15. Очерк о Кошевом атамане Чепиге ........... 1 шт. 16. Основная опись Войсковых регалий .......... 1 шт. 17. Список Войсковых регалий для страховой компании ................... 1 шт. 18. Папка с разными документами о Войск. Регалиях 1 шт. В этой же комнате находится мебель: Письменный стол ...................... 1 шт. Малый стол ......................... 1 шт. Стеклянный шкаф ..................... 1 шт. Кресел ............................. 2 шт. В комнате № 2-й находится: 1. Войсковое желтое знамя................... 1 шт. 2. Войск. знамена пожалованные Импер. Николаем 1-м .................... 3 шт. 3. Полковые знамена эпохи Импер. Павла 1-го .... 14 шт. 4. Полковые знамена эпохи Импер. Александра 1-го ........................ 6 шт. 5. Грамоты Импер. Павла 1-го, Александра 1-го и Николая 1-го ............. 3 шт. 6. Личная переписка Импер. Павла 1-го ....... 1 альб. 7. Блюдо — эпохи Императора Александра 1-го ... 1 шт. 8. Булавы. ............................. 3 шт. 9. Шашечная портупея Импер. Николая 1-го. .... 1 шт. 10. Белые перчатки — дар Императр. Александры Федоровны .................. 1 шт. 11. Войсковых печатей и бланков (подарен. С. Л. Войцеховским) ............. 8 шт. 12. Газырей для черкески Импер. Александра 2-го ....................... 5 шт. 13. Шашка под серебром с георгиевским темляком .. 1 шт. 14. Газырей — дар генерала Косякина .......... 9 шт. 15. Кремневых пистолетов ................... 2 шт. 16. Плеть — дар генер. Косякина ............. 1 шт. 17. Серебрян. кинжал (ген. Косякина) ......... 1 шт. 18. Металлическая папка.................... 1 шт. 19. Бархатных папок для грамот ............... 3 шт. 20. Георгиевская труба 1-го Кубанского полка за взятие Карса. ....................... 1 шт. 21. Золотые часы — дар генер. Науменко ........ 1 шт. 22. Коллекция медалей — дар генер. Науменко ... 12 шт. 23. Разные ордена и медали ................ 61 шт.

 Але, нинішній Кубанський отаман Громов і Американський кубанський отаман Певнев, зупинятися не захотіли! Ініціативна група, на чолі з Цапенком, вивчила діяльність того, що нині називається Кубанським козацьким військом за кордоном. По -перше, Певневу далеко за вісімдесят. У його біографії були певні моменти. Що не дають йому морального права називатися отаманом... По-друге, згідно Статуту, вибори повинні проводитися раз на чотири роки. Тобто, з 2000 року пан Певнев нелігітимний! І організація, і музей, практично приватизовані сім*єю Певнева, а справами займається його родич – емігрант з Греції. Різакіс, чи Дукакіс... І міжнародна козацька спільнота США, Росії і України вирішила виправити ситуацію, піднявши Кубанське військо на колишній славний рівень. Було прийнято рішення провести перевибори отамана. Сайт «Нова Січ» прийняв у тому певну участь. Прошу не забувати той факт, що наша команда працює на виборах з 1988 року. Тож тема нам до болі знайома...

 РОЗМОВА З ПЕТРОМ БАТЕНКОМ

 Відбулася телефонна розмова аксакала Кубанського війська за кордоном Петра Анатолійовича Батенка, який висувається на посаду Верховного отамана і головного редактора козацького журналу «Нова Січ» Віктора Тригуба. Пан Петро згадав трагічні події Другої Світової війни, зраду англійців, які видали Сталіну козаків, що воювали на боці німців. Розповів, як ініціативна група першої хвилі еміграції пояснила королівським офіцерам, що не всі козаки мають радянське громадянство і в результаті, козаки, що мали документи європейських країн вціліли, а згодом потрапили до США, Канади, Австралії та інших країн... Громадян СРСР було вислано і розстріляно. Сам Петро Батенко в США відслужив у армії, здобув освіту, свого часу очолював козацтво. Саме Батенко і отаман Бублик збирали гроші, вкладали власні, купили приміщення музею, робили ремонт і добудову. П.Батенко є постійним опікуном музею. Старих козаків обурює поведінка нинішнього чільника кубанців за кордоном пана Певнева, який, згідно положення про вибори, вже шість років не проводив Раду, вибори і є нелігітимним отаманом! Тому ініціативна група подає відповідний позов до суду, зупиняє всі незаконні рішення нинішніх керівників і добивається чесних нових виборів. Була піднята тема повернення козацьких регалій, серед яких безцінні речі українського козацтва часів Нової Січі, про які багато писав журнал «Нова Січ», а також українська, російська і світова преса. Петро Батенко вважає, що нині регалії зберігаються у нормальних умовах. І рішення про передачу святинь невідомо кому і куди на Кубань, яке фактично прийняв одноосібно Певнев, не може бути рішенням всього козацтва. Зрозуміло, враховуючи звернення української сторони, історичні факти, козаки розглянуть питання про передачу частини запорізьких регалій офіційній владі України. Але таке рішення буде прийматися гласно і колективно! Нині в США розгортається напружена передвиборча боротьба за посаду отамана Кубанського війська. Було досягнуто попередньої домовленності про зустріч і написання книги чи великого нарису про життя П.Батенка. Про П.Батенка з газети «Русская Америка»

Петр Анатольевич БАТЕНКО

родился 29 сентября 1928 года в Сербии. Его отец был участником белого движения, был юнкером и участвовал в походе генерала Корнилова. Старший брат Петра Батенко - Александр был лейтенантом царской армии. Отец - окончил семинарию в Сербии и стал священником, дед, уроженец станицы Пашковская - полковник Кубанского войска. Петр Анатольевич Батенко участник событий Лиенца, когда английские власти выдали многих казаков советской власти. В Америке Петр Батенко проживает с 1953 года. Имеет большие заслуги в Кубанском войске за рубежом. С 1976 по 1996 года был Председателем Кубанского войскового Совета, участником всех голосований и выборов в Кубанском войске за рубежом. Известно, что в 1992 году при выборах атамана Александр Певнев был выбран атаманом без альтернативных кандидатов на эту должность, так как Петр Батенко и инженер Шеленок сняли свои кандидатуры во избежание раскола в казачьем движении. В 1996 году на выборах Атамана Кубанского войска за рубежом были выставлены две кандидатуры - Александра Певнева и Петра Батенко. А. Певнев победил с разрывом всего в десять голосов. В 2000 году выборы Атамана не состоялись, что явилось нарушением Устава Кубанского казачьего войска за рубежом. Поэтому было выдвинуто предложение провести новые выборы Атамана и 20 ноября 2005 года на выборах Войскового Совета было принято решение о выборах Атамана. Многие казаки выразили поддержку кандидатуре Петра Анатольевича Батенко, пользующегося огромным авторитетом и уважением. Став Атаманом, Петр Батенко обещает создать все условия для сохранения и восстановления казачества, его традий, обычаев, устава, способствовать развитию духовной жизни казаков и восстановить должность полкового священника, содействовать Созданию Совета Старейшин для более тесного взаимодействия с Атаманским правлением и Войсковым советом. В его программе установление дружеских отношений со всеми казачьими организациями, восстановление издания казачьего журнала “Казак”, как было при Атамане А. Бублике. СогласноУставу Кубанского Войска за рубежом, принять участие в голосовании может любой кубанский казак, или казачка проживающие за рубежом (кроме России), достигшие 18 лет, имеющие прямые кубанские корни. Заявки на голосование за Петра Анатольевича Батенко просим направлять на сайт: USA Cossaсks - http://www.cossacksusa.com/ МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ

 Михайлівська площа, 1 м. Київ, 01018 Україна “04” 08 2006 р. 20 червня 2006 р На додаток до листа МЗС України від 27.06.2006 Щодо українських пам’яток у музеї Кубанського козацтва м. Ховелл, штат Нью-Джерсі (США) Народному депутату України О.Б.Боднар Шановна Ольго Борисівно! У контексті опрацювання питання про повернення в Україну козацьких реліквій часів Запорізької Січі, які належать Військовій раді кубанських козаків за кордоном, представники Генерального консульства України в Нью-Йорку здійснили поїздку до міста Буена (штат Нью-Джерсі), де провели зустріч із генералом козацьких військ, козачим отаманом США і Канади С.В.Цапенком та головою судової комісії Кубанської козацької асоціації (Cuban Cossacks Association) А.І.Сінченком. Під час зустрічі було з’ясовано таке. У березні 2006 року у м. Ховелл (штат Нью-Джерсі) було проведено засідання Ради кубанського війська за кордоном, у ході якого обговорювалося питання повернення до Росії реліквій кубанських та українських козаків, що належать Військовій раді кубанського війська за кордоном. Більшість учасників Ради проголосували за передачу козацьких реліквій до Собору Олександра Невського м. Краснодар. Разом із тим, А.І.Сінченко стверджує, що він як Голова судової комісії своїми діями фактично заблокував прийняття рішення згаданої Ради про передачу козацьких регалій до Росії, мотивуючи це необхідністю повернення частини українських козацьких регалій Україні. Як повідомили С.В.Цапенко та А.І.Сінченко, питання повернення козацьких регалій з музею у м. Ховелл до Росії особисто курують губернатор Краснодарського краю О.М. Ткачев та отаман кубанського козацького війська, керівник Департаменту у справах козацтва Адміністрації Краснодарського краю В.П. Громов. Зокрема, під час візиту О.М.Ткачева та В.П.Громова до США у березні 2005 року кубанськими козаками та представниками офіційної влади Росії було зроблено опис усіх регалій, що знаходяться у музеї у м.Ховелл (останній такий опис було проведено у 1969 році), та складено акт, до якого внесено 226 предметів (з них 98 - козацькі знамена). Особливої уваги серед цих предметів заслуговує грамота Катерини Другої козакам-запорожцям на володіння кубанськими землями та булави Запорізької Січі. Відомо, що за результатами візиту губернатора Краснодарського краю до США створено двосторонню російсько-американську комісію з питань передачі козацьких регалій до Росії. 25 липня ц.р. відбулася зустріч представника Генерального консульства України у Нью-Йорку з С.В. Цапенком, у ході якої останній поінформував про наміри Ради кубанського війська за кордоном на чолі з отаманом О.М.Певнєвим вже найближчим часом передати до РФ регалії Кубанського козацького війська, що наразі зберігаються у музеї кубанських козаків. При цьому С.В.Цапенко підтвердив, що експонати музею у Ховеллі належать кубанським козакам на законних підставах, оскільки історично (до 1918 р.) вони зберігались на Кубані (м. Єкатеринодар, нині - Краснодар). Проте, на його переконання, Кубанське козацьке військо за кордоном не має права одноосібне вирішувати долю цих регалій і тому, у разі ухвалення рішення про їх вивезення за межі США, частина цих регалій має бути передана в Україну - на батьківщину запорізьких козаків. С.В.Цапенко висловив свої наміри усіляко сприяти поверненню в Україну тієї частини експозиції музею у Ховеллі, що належить до часів Запорізької Січі. На думку С.В.Цапенка, існує єдино можливий шлях повернення регалій українського козацтва в Україну - отримання ним як отаманом Великого братства козацьких військ Америки і Канади від української влади спеціального повноваження з повернення регалій. Таке повноваження, за твердженням С.В.Цапенка, надасть йому можливість заручитися підтримкою значної частини козацтва, зібрати Раду козацьких старшин, члени якої мають право ухвалити рішення про передачу Україні регалій Запорізької Січі. З огляду на те, що музей у м.Ховелл є приватною установою, Генконсульство звернулося до Військової ради кубанського козацького війська за кордоном з офіційними листом, в якому міститься прохання надати можливість відвідати згаданий музей, 27 липня ц.р. отаман О.М.Певнєв поінформував Генконсульство про можливість відвідати музей після 13 серпня поточного року. Про подальший хід опрацювання Посольством України в США порушених Вами питань інформуватимемо додатково. Принагідно повідомляємо, що Розпорядженням Глави Секретаріату Президента України від 31 липня 2006р. № 92 створено робочу групу з вивчення питань щодо можливості повернення в Україну частини клейнодів Запорізької Січі, що зберігаються в музеї кубанського козацького війська у м. Ховелл (штат Нью-Джерсі, США). З повагою, Перший заступник Міністр В.С.Огризко (підпис).

Де печатка Війська Запорозького?

Попутно виявилося, що у Ховеллі зберігалася фантастична реліквія - оригінал Печатки Війська Запорозького. Потім вона кудись неначе поїхала... Кажуть на Кубань... І кажуть, що знаходиться на руках одного отамана... Але, то чутки... Можливо вона і досі в музеї... Зрозумівши, що чиновники чомусь дуже недолюблюють пресу, ми розпочали системну інформаційну кампанію.

Народний депутат України Ольга БОДНАР:

 „МИ ДОБ*ЄМОСЯ ПОВЕРНЕННЯ КОЗАЦЬКИХ РЕГАЛІЙ ІЗ США!”

Редакція продовжує представляти нових народних депутатів, членів редакційної ради журналу «Музеї України». Почнемо з новообраного Голови наглядової ради. Ольга Борисівна Боднар. Народний депутат України , фракція «Блок Юлії Тимошенко». До останнього часу обіймала посаду завідувача Секретаріатом депутатської фракції «Блок Юлії Тимошенко». Партійність: Всеукраїнське об“єднання «Батьківщина». Народилася 19 лютого 1965 року на Вінничині. У 1987 році закінчила Київський Національний університет імені Тараса Шевченка (фізичний факультет, кваліфікація фізик (молекулярна фізика), викладач. У 2004 році - Національну академію внутрішніх справ України (правознавство). - Ольго Борисівно, як Ви прийшли до співпраці з журналом «Музеї України»? Адже є набагато цікавіші і грошовитіші теми... - Все відбулося дуже стрімко і випадково. До мене звернувся редактор журналу Віктор Тригуб з проханням посприяти з поверненням унікальних козацьких регалій із Ховеллу, США. Ознайомившись з проблемою, я щиро здивувалася масштабам знахідки і повною бездіяльністю виконавчої влади. Адже журналісти вже звернулися до всіх. Задіяли особисті контакти, залучили вчених, музейників... І тиша. Ніхто не помітив. Я розумію, що був післявиборчий період, але не для регалій! Існує реальна загроза передачі наших святинь у Краснодар, де їх планують виставити у Соборі О.Невського і заховати у запасниках місцевого музею. Коли я побачила лист заступниці Міністра культури про те, що в Ховеллі немає нічого цінного, і вона не проти передачі святинь Росії, мовчати не змогла. Підготувала запити Президенту, керівникам Уряду, Міністрам. Відгукнулися всі, крім Мінкульту! Хоча прекрасно знають про те, що відбувається! - Нас особливо обурило, що міністр Ліховий, до речі, колишній музейник, щойно повернувся із ...США, де щось малозначиме відкривав. В Ховелл не заїхав... - Це взагалі виходить за межі якогось розуміння! Адже нас активно підтримує отаман Американс


Сторінку прочитано: 2426 раз

Сторінки: 1 2 3 4 5 6
Повернутися назад


Міжнародний козацький журнал

Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

Редакція: Запоріжжя-Київ

Україна - це Європа!

 

 e-mail: novasich@ukr.net

Головний редактор - полковник козацтва

Віктор Тригуб

Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

Юридичний супровід - 

Іван Макар

Представник у США -  Американське козацтво

Представництва:

Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

Голова Ради - Констянтин Стасюк



 


Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





http://www.museum-ukraine.info/

 







 









Опитування
За кого голосувати?
За владу
За опозицію
Не піду
Маленька партія снайперів



Всього голосів: 2973
Результати опитування



Лічильники





На початок сторінки

Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
Генерація сторінки: 0.355 с. Всього 8 запитів до бази.

Админ.панель