Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

Герой правобережного козацтва Семен Палій
Неділя, 31 Серпня 2014

Герой правобережного козацтва Семен Палій

Джерело: док.іст.н. Чухліб Т. Гетьмани Руси-України. - Донецьк, ТОВ "ВКФ "БАО", - 2012 р.

Року Божого 1641-го в родині міщанина Пилипа Гурка, у невеличкому містечку Борзна на Чернігівщині, народився син, якого назвали Семеном. Під час революційних років Хмель-ниччини батько Семена записався козаком Ніжинського полку, а невдовзі серед місцевих козаків з'явився і його син. У 1692 році в Борзні проживала старенька мати Палія, а також брат Федір. Рідну сестру Семена забрали в ясир, і вже у татарському полоні вона змушена була вийти заміж за турецького мурзу. Прізвисько Палій Семен дістав під час перебування на Запорозькій Січі, куди він подався наприкінці 1670-х років, після смерті першої дружини. Звичайно, що Семен Палій не мав гетьманської булави й офіційно не вважався гетьманом Війська Запорозького, однак наприкінці XVII — на початку XVIII століття він став справжнім володарем великої частини Правобережної України, яку сучасники називали не інакше як «Палієвою державою».

«Той, що хоче кинутися з мотикою на сонце», — саме такими словами схарактеризував козацького полковника Семена Палія та його діяльність на теренах Правобережної України польський шляхтич Ф. Замойський. Цей влучний вислів стосувався людини, про героїчні вчинки якої ще за життя складали легенди. Йому присвячували народні перекази, пісні та кобзарські думи. Трохи згодом, починаючи з другої половини XIX століття, про нього почали писати історичні романи та наукові монографії, його образ втілювали у своїх працях знамениті художники і народні скульптори. То чому ж Семен Палій, який ще у 70-х роках XVII століття був простим козаком Ніжинського полку, увійшов до когорти найвизначніших історичних діячів України?

Роки його діяльності припадають на той складний період вітчизняної історії, коли українське територіальне питання набуло міжнародного значення, а кожна з навколишніх країн (Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія та залежне від неї Кримське ханство) прагнула не допустити утворення на європейській карті козацької держави. «Сьогодні ця країна (Правобережна Україна) геть зруйнована. Війна, немов гангрена, мало-помалу з'їдає все, що зустрічає на своєму шляху, перетворюючи найкращий куток Європи в пустинні поля», — описував тяжке становище правобережних земель французький дворянин де Божо, який перебував тут у 70-х роках XVII століття. Якщо до 1676 року Правобережна Україна була частиною козацької держави, то після відмови від гетьманської булави Петра Дорошенка, а також спустошливих турецьких походів на Чигирин у 1677-1678 роках, власне українська політико-адміністративна структура (Правобережна Гетьманщина) тимчасово занепадає. Період гетьманування «від імені його королівської милості» відзначався переважно участю козацьких підрозділів у військових діях на боці чи то польського короля, чи то турецького султана. Це не давало можливості хоча б якоюсь мірою стабілізувати політичну ситуацію на Правобережній Україні і відродити традиційний для цих земель суспільно-політичний устрій.

Спочатку Семен Гурко деякий час проживав у селі Пухівка поблизу міста Остра на Чернігівщині. Потім служив у війську гетьмана П. Дорошенка. Після смерті дружини, з кінця 1670-х років, перебував на Запорозькій Січі, де здобув прізвисько Палій. Після відносно спокійного козакування на Чернігівщині запорозька вольниця повністю захопила Палія. Тут, завдяки своєму природному розуму, розважливому характеру та військовим здібностям, він висувається у перші ряди кошової старшини. Одним з перших він відгукнувся на закличні універсали короля Речі Посполитої Яна III Собеського та влітку 1683 року на чолі підрозділу запорозьких козаків вирушив на допомогу європейській коаліції до столиці Австрійської імперії міста Відня. Брав активну участь у відбитті в Османської імперії Парканської, Естергомської та Сеценської фортець на території Угорщини і Словаччини. Роль Семена Палія у Віденській кампанії відзначав король Ян III Собеський, який називав його «богатирем з-під Відня».

У березні 1684 року Семен Палій кандидував на гетьманську посаду козацтва Правобережної України. Того ж року отримав привілей Яна III Собеського на формування охочекомонного козацького полку на Київщині. Повертаючись із походу, Семен Палій разом зі своїми козаками вирішив не йти до Січі, а залишитися на Правобережній Україні, яка після довголітніх війн перетворилася на зруйнований край. Улітку 1684 року він зупинився біля Немирова, що був резиденцією правобережного гетьмана Андрія Могили. Однак Палій відмовився виконувати накази Могили, більше того — навіть намагався усунути його з посади. Це Палієві не вдалося, і він повернувся на Запорожжя. Але через деякий час, восени того ж року, вже з більшою кількістю козаків полковник знову з'явився на Правобережжі. З цього часу почалася його активна діяльність, яка мала не лише військовий, а й державотворчий та колонізаційний характер.

Заходи українського полковника, що мали на меті відродження зруйнованого краю і захист його від турецько-татарських нападів, підтримувалися королівським урядом, який видав Семену Палію, а також полковникам Самійлу Івановичу (Самусю), Андрію Абазину та Захарію Іскрі привілеї, що узаконювали військово-адміністративні права козацької старшини на території Київщини та Брацлавщини. Стародавні «права та вольності» Війська Запорозького підтверджувалися постановою сейму Речі Посполитої від 16 лютого 1685 року.

25 серпня 1685 року Семен Палій, перебуваючи у Білій Церкві, видав універсал, в якому сповіщав усіх, хто проїжджав територією Білоцерківського полку, про введення мита на користь місцевої козацької адміністрації. Палій також збирав «медову» данину, «борошно» на військо, запровадив чинш для населення та індукту для купців на контрольованій ним території.

Невдовзі на Правобережжя потягнулися люди з Лівобережної України, молдавських та білоруських земель. Якщо у 1690 році у Фастові, обраному Палієм для своєї резиденції, було лише кілька сотень дворів, то через три роки їх нараховувалося вже близько 3 тисяч. Протягом наступних років відбувався поступовий процес відродження правобережних містечок і сіл, які швидко заселялися завдяки захисту правобережних козаків під керівництвом С. Палія. Місцева польська шляхта, яка також поверталася до «дідичних маєтків», скаржилася, починаючи з 1687 року, на те, що козаки будують свою «удільну» державу, нехтуючи закони Корони Польської.

У 1688 році Семен Палій уперше звернувся до московського уряду з проханням об'єднати Правобережну і Лівобережну Україну в єдиній гетьманській державі під зверхністю царя. Однак, зважаючи на укладений між Польщею і Москвою в 1686 році «Вічний мир», його ініціатива не була підтримана. 21 квітня 1690 року Палій звернувся з листом до Івана Мазепи, де повідомляв лівобережного гетьмана про вдалу битву з татарами під Білою Церквою, а також просив його посприяти, щоб «через милість вашу у пресвітлих монархів... прийнятий був». Діставши відмову у зв'язку з небажанням царського уряду порушувати російсько-польську угоду, правобережний полковник вирішив запевнити короля Яна III Собеського у своїй відданості йому.

У листі до польського монарха від ЗО травня з Фастова Палій писав: «...Впавши до ніг Вашої Королівської Милості, пана нашого милостивого, чинимо подяку і вірну зичливість до останку життя мого, як вірний підданий Вашої Королівської Милості, з людьми полку мого служити неодмінно готовий...». Крім того, козацький полковник просив свого зверхника захистити його від «гніву» великого коронного гетьмана С. Яблоновського, який разом з полком Павла Апостола-Щуровськогоне давав розміщатися Палієвим козакам на «консистенціях », які раніше були визначені їм королівським урядом. Наприкінці листа полковник прохав Яна III надіслати додаткову плату для його війська, бо присланих 2000 злотих, які надійшли перед тим з Варшави, не вистачало для утримання полку.

Утвердження козацького устрою на Київщині викликало невдоволення місцевої шляхти та духовних осіб, адже на їхні землі почала поступово поширюватися влада Семена Палія. Щоб уникнути конфлікту з королем, козацький полковник запевняв польського правителя, що не має наміру займати «ті добра, які Богу і Церкві належать». Повідомлений про це з Варшави київський біскуп А. Залуський дозволив козакам Палія розташуватись у його володіннях з умовою, щоб йому не робили «ущербу в орендах». Завдяки таким заходам правобережного полковника, взаємини між ним і королівською владою, незважаючи на періодичні сутички з місцевою польською шляхтою, були досить стабільними.

Восени 1691 року, після вдалого походу на Білгород, Семен Палій наказав стратити нобілітованого шляхтича, козацького полковника П. Апостола-Щуровського. «Такого великого І утиснення Війська нашого від Апостола не могли витримати», — виправдовувався він перед королівським комісаром Станіславом Друшкевичем. Водночас Палій запевняв польського урядовця, що не має наміру шукати собі з військом «іншого пана», хоча перед тим неодноразово звертався до І. Мазепи з проханням прийняти його під гетьманську булаву та зверхність царя. Однак С. Друшкевич, на відміну від короля, не довіряв запевненням полковника, про і що свідчать його листи до Варшави. Саме тому у червні 1692 року до Фастова прибула делегація київського стольника Кшиштофа Ласки, якому Палій також повідомив про свою прихильність до монарха Речі Посполитої. Після 1692 року польські військові частини на Правобережній Україні діяли вже не так енергійно. Хоча вони й витіснили Палієвих козаків з Полісся, запланований наступ на Фастів не відбувся.

Після допомоги військам І. Мазепи у відбитті нападу «ханського» гетьмана Петра Іваненка (лютий 1693 p.), а також спільного з лівобережними полками походу на Кази-Кермен, Семен Палій намагався повернути захоплені відділами регіментаря Бальцера Вільги значні території Фастівського полку. Одночасно він знову вдався до дипломатичних заходів. У листі до Яна III Собеського від 16 травня Палій повідомляв, що без дозволу короля ходив у похід з лівобережними полками, і виправдовував ці свої дії існуванням «спільної і нерозривної монаршої ліги» проти турків. Водночас він прохав прийняти свого сотника Павла з татарським «язиком» і обіцяв для підтвердження вірності королеві знову вступити у боротьбу з турецько-татарськими військами на подільських землях. «Щоб не був випущений з ласки і опіки монаршої, з полком моїм найпокірніше прошу», — писав Палій наприкінці листа.

Козацькі підрозділи на чолі із Семеном Палієм брали участь у війні «Священної ліги» (Австрія, Польща, Венеція, Ватикан) з Османською імперією 1684-1699 років та російсько-турецькій війні 1686-1700 років. У складі польсько-литовсько-українського війська Семен Палій у 1685 році вирушив у похід до Молдавського князівства, де 1 жовтня був поранений у битві з турками під Боянами (Буковина). У1686 році він відзначився під час зайняття армією Речі Посполитої молдавської столиці м. Ясси, яка перебувала під владою Османів. Разом з коронними військами правобережні козаки воювали проти турків і татар на Західному Поділлі, зокрема поблизу м. Кам'янця-Подільського. Обороняв від татарських нападів Немирів (1688), Умань (1689), Білу Церкву (1687, 1690), Смілу (1693) та Фастів (1690, 1693, 1695). Очолював військові операції правобережних (а також спільні з лівобережними) козацьких полків у володіннях Османської імперії та Кримського ханства у Північному Причорномор'ї та Молдавії: березень 1688 року — у р-ні Дністра; липень — серпень 1690 року — поблизу Кази-Кермена (Газі-Кермен) та в околицях Очакова (Озю) і Білгорода (Ак-Кермен); жовтень того ж року — Килія, Буджак; квітень 1691 року — урочище Пересип під Очаковом; вересень 1691 року — фортеця Сороки на Дністрі, де знищили турецькі переправи; жовтень — листопад того ж року — Білгород; березень 1692 року — передмістя Очакова; серпень того ж року — поблизу Сорок у Молдавії; березень 1693 року — Ягорлик, Кази-Кермен; липень того ж року — Бендерська фортеця (Тягиня) та Білгород; вересень того ж року — р. Кодима, Бендери; березень 1694 року — Кази-Кермен; серпень того ж року — околиці Очакова; вересень-жовтень того ж року — Сороки, Бендери, Білгород; серпень 1695 року — Дубоссари в Молдавії, Бендери; Очаків та ін. Отримував кошти на проведення бойових операцій від короля Речі Посполитої, царя Московської держави та гетьмана Лівобережної України. До компутів (реєстрів) Війська Запорозького на утриманні польського уряду в 1694 та 1695 роках входило від 200 до 500 піших та кінних козаків С. Палія, однак кількісний склад його полку на кінець XVII століття досягав 5-6 тис. осіб. Неодноразово надсилав полонених турків, татар і ногайців до Варшави, Москви та Батурина. Інформація про військову діяльність українського полководця Семена Палія тиражувалася у «летючих листках» Австрії, Венеції, Голландії, Німеччини, Польщі, Франції та Швейцарії.

Треба зазначити, що протягом останніх десятиліть XVII століття правобережні козацькі полки брали участь майже у всіх військових походах, які проводила польська армія проти Османської імперії та залежних від неї країн. Крім того, європейська програма дій, вироблена країнами, що входили до антитурецької «Священної ліги» (Річ Посполита, Австрія, Венеція, Ватикан і Росія), передбачала самостійні військові походи українського козацтва проти турків і татар. Зважаючи на це, правобережні полки під керівництвом С. Палія близько десяти разів разом із лівобережними козаками здійснювали великі походи на турецькі володіння.

На початку 1694 року відновився наступ польських військ на чолі із С. Яблоновським на Фастів. Семен Палій послав до короля своїх представників із проханням пояснити, чому коронний гетьман здійснив на нього напад, адже він неодноразово складав присягу на вірність польському монарху. Можливо, після цього звернення Ян III наказав припинити військові дії проти правобережних козаків, бо відділи регіментаря Б. Вільги відступили з території Фастівщини на Полісся. Крім того, Палій уклав перемир'я з Вільгою і Яблоновським: «...Вимушений з ляхами з'їжджатися і учинити мир для того, щоб війська більше польські на мене не наступали». У результаті примирення коронні війська звільнили більшу частину Фастівського полку, де знову розмістилися сотні Семена Палія.

Восени того ж року відділи правобережного полковника здійснили успішний похід на буджацьких татар. Після повернення до своєї резиденції, Палій надіслав до білоцерківського коменданта «реляцію» з повідомленням про знищення семи татарських поселень та відправив до короля і коронного гетьмана декілька взятих у полон «язиків», яких супроводжували козаки. Про них писав до короля, перебуваючи у Батурині, польський посол К. Ісарович: «Пане милостивий, відаю, що у Вашої Королівської Милості були двоє козаків у Жовкві від Палія, коли В. К. М. полював у полі, і вони теж були в полі і кланялись В. К. М.; скоро їх гетьман коронний і каштелян краківський відправив до Палія. А як тільки прийшли, то тієї ж години він послав їх до Мазепи в Батурин, яким, певно, гроші дано, щоб віддали Палію».

Разом із коронними військами Речі Посполитої правобережні козаки воювали проти турків і татар на Поділлі. Відпускаючи своїх козаків на королівську службу, Палій, за повідомленнями очевидців, говорив, що «піхота від мене не відстане, одягнувшись (у короля), повернеться назад». Коли наприкінці 1695 року одного із сотників С. Палія польська шляхта намагалася витіснити з Полісся, полковник звернувся до польських урядовців: «...Зараз усе Полісся видано на військо козацьке». Саме в цей час, за словами історика Бориса Крупницького, полковник Палій перетворився на справжнього володаря великої частини Правобережної України.

Полковник Семен Палій не підкорявся правобережним гетьманам від імені польського короля Андрію Могилі та Григорію Гришку, але налагодив співпрацю із Самійлом Самусем. У першій половині 1689 року намагався відвоювати гетьманську резиденцію Правобережжя м. Немирів. Це поряд з іншими причинами (бажання перейти під зверхність Москви, зв'язки з Батурином та Запорожжям) спонукало Варшаву ув'язнити Палія протягом вересня 1689 — червня 1691 років. Після виходу з в'язниці за королівським розпорядженням знову отримав дозвіл на посідання у м. Фастові (а перед тим йому пропонувалося осісти в м. Чигирині) під Києвом, де знаходилася його полкова резиденція. У 1693 зв’язку з наступом польських військ великого коронного гетьмана Речі Посполитої та королівського регіментаря Б. Вільги, хотів перейти з Фастова до Умані. У цей час царський та лівобережний уряди пропонували Палію оселитися у Василькові або Трипіллі. Протягом 1690-х років він неодноразово зустрічався з І. Мазепою, зокрема в Баришівці під Києвом, Батурині та Києві. Лівобережний гетьман за власні кошти купив йому двір у Києві на Подолі, де з 1690 року проживала дружина Палія з дітьми. Спільно з іншими полковниками Війська Запорозького поширював свою владу на велику територію Північної і Південно-Східної Київщини та Східної Брацлавщини в межах колишніх Київського (правобережної частини), Білоцерківського, Паволоцького, Корсунського, Уманського, Брацлавського, Черкаського (правобережна частина), Чигиринського, Тарговицького й Могилівського полків Української козацької держави.

Восени 1692 року козацькі сотні знаходились у містечках південно-східної Волині — Любарі, Лабуні, Полонному й Грицеві, а західний кордон «Палієвої держави» проходив по лінії: Демидів — Литвинівка — Бородянка — Радомишль — Коростишів. Північний кордон володінь фастівського полковника Палія окреслювався річками Прип'ять і Словечна, які межували з Великим Литовським князівством. У 1696 році правобережні козаки поширили владу на Горностайпільську, Бородянську й Казаровицьку волості Литви. У 1702 р. війська Семена Палія та Андрія Абазина приєднали до своїх володінь Балтський, Ольгопільський, Ямпільський повіти та східні райони Поділля, де порубіжними південними містами стали Кал юс і Могилів. Проводив політику витіснення польської шляхти та погрожував, що відвоює Правобережну Україну не лише по р. Случ, але й по р. Віслу на основі Гадяцької угоди 1658 року гетьмана І. Виговського з Яном II Казимиром. У 1690-1702 роках Семен Палій воював з підрозділами Корони Польської С. Яблоновського, Б. Вільги, коронного референдаря С. Щуки, комісара С. Друшкевича, козацьких полковників П. Апостола-Щуровського та Я. Гладкого.

Довгий час Семен Палій лавірував між Варшавою, Москвою (в т. ч. Батурином) та Бахчисараєм. У 1691 році він відмовився перейти у підданство до кримського хана, а в 1694 році склав таємну присягу на вірність російським царям Івану та Петру, а також лівобережному гетьману І. Мазепі. В тому ж році присягнув польському королю Яну III Собеському та вислав посольство до королівської резиденції в м. Жовква. У відповідь король оголосив С. Палія «стражником поліським». Після смерті Яна III Собеського підтримував французького принца Конде як кандидата на польський трон, але у 1698 році визнав владу нового польського монарха Августа II Саксонського та отримав від нього 3 королівські корогви (21. X) і полковницький пернач. Не погодився з рішеннями сейму Речі Посполитої 1699 року про заборону козацтва на Правобережжі.

Вереснем 1685 року датується перший лист Семена Палія до короля Яна III Собеського, з яким вів активну переписку. Також він мав листування з його наступником королем Августом II Саксонським, московськими царями Іваном та Петром (згодом — тільки Петром І), молдавським господарем Г. Дукою, великим литовським князем М. Радзивіллом, великим литовським гетьманом К. Сапєгою та ін. З 1693 року при дворі К. Сапєги у литовській столиці Вільно (Вільнюсі) перебував спеціальний представник правобережного полковника. Відомі також листи С. Палія до інших урядовців Польщі, Литви, Росії та Криму. Польський магнат Ф. Замойський у 1694 році порівнював Палія з курфюрстом Бранденбургу, а в 1701 році відзначав, що той ішов шляхом гетьмана Б, Хмельницького та «мав у голові удільне панство (державу)».

Всупереч умовам російсько-польського «Вічного миру» 1686 року Семен Палій проводив політику на об'єднання Правобережжя та Лівобережжя, у зв'язку з чим підтримував тісні стосунки з І. Мазепою. Неодноразово надсилав до Батурина розвідувальні дані та написані до нього листи польських урядовців. У 1688, 1691, 1692, 1693, 1699, 1700 роках звертався з проханням до царів Московської держави про прийняття Правобережжя під їхню зверхність. З 1692 року намагався підштовхнути Москву та Батурин до війни з Польщею. У 1693 році розглядався козаками Запорозької Січі як претендент на загальноукраїнське гетьманство. У 1699 — першій половині 1700 років схилявся до переходу свого полку на Лівобережжя. З початком Північної війни 1700-1721 років близько тисячі козаків Палія допомогли Августу II Саксонському у боях під латвійською столицею Ригою. 22 серпня 1700 року Семен Палій уклав перемир'я із С. Яблоновським. 25 січня та 4 травня 1702 року вийшли королівські універсали про ліквідацію правобережного козацтва у Київському і Брацлавському воєводствах та Фастові.

Семен Палій підтримував стосунки не лише з королем, а й з іншими представниками панівних кіл Речі Посполитої. 31693 р. у Вільні при дворі литовського воєводи Казимира Сапєги був «акцентований» представник фастівського полковника. Тісні контакти у козацького керівника були також із мінським воєводою К. Завішею. Коли той у лютому 1695 р. прибув до Фастова, то «був прийнятий і трактований мило». Особливі взаємини склалися у Палія з коронним підстолієм Ю. Любомирським, адже військові підрозділи підстолія досить часто брали участь у спільних козацько-польських операціях проти татар. Український полковник листувався з белзьким воєводою А. Сенявським, овруцьким старостою Ф. Потоцьким, магнатом Ф. Замойським, київським католицьким єпископом А. Залуським, московськими воєводами в Києві князями М. Ромодановським та П. Хованським. «Проста мова козацька не має бути доводом проти осіб гідних», — так говорили польські урядовці, які не підтримували зв'язків своїх колег із С. Палієм. Листуючися з представниками урядових кіл Речі Посполитої, полковник намагався аналізувати внутрішньополітичну ситуацію, яка складалася у цій країні, а також прогнозувати розвиток подій, що могли вплинути на ставлення панівних кіл Польщі до козацького устрою Правобережної України.

Смерть Яна III Собеського і період безкоролів'я розділили політичну еліту Речі Посполитої на два табори, які підтримували різні кандидатури на трон. У цей час прихильники саксонського курфюрста Августа звинувачували Палія у тому, що він підтримував французького принца Конті, який також претендував на польську корону. Однак невдовзі після обрання Августа II український полковник визнав його владу (спочатку його стосунки з новим королем були напруженими). У січні 1698 р. польський монарх звертався до Палія: «...Ти наче робиш вигляд, що нас не розумієш... мусиш виконувати обов'язки і права публічні».

Полковник, зважаючи на невдоволення короля його неувагою до найвищої влади Польщі, у травні того ж року вислав до Варшави татарських полонених, а в листопаді — «відібраний цікавий документ» про плани кримського хана. А Август II невдовзі надіслав до Фастова свою корогву з королівським гербом. Не забував правобережний полковник і про налагодження відносин з великим коронним гетьманом, який після сеймових постанов 1697 року активізував дії своїх військ на Київщині. У листі до С. Яблоновського від 23 листопада 1698 року Семен Палій засвідчував, що готовий «велику чинити Вашій Милості прислугу». Тим самим він намагався нейтралізувати військові заходи польського урядовця.

Але вже в наступному році ситуація у польсько-українських відносинах докорінно змінюється. Вальний сейм 1699 року прийняв постанову про заборону утримання «козацької міліції» — саме так іменували українські козацькі полки польські політики. Отримавши звістку про цю сеймову постанову, старшина зібрала раду у Фастові. 15 серпня 1699 року до короля Августа II Саксонського було надіслано листа за підписом «Семена Палія, полковника Війська Вашої Королівської Милості Запорозького, сотників, отаманів і черні», у якому зокрема говорилося: «...Аби могли без клопоту, спокійно на своїх осідлостях перебувати, бо ми від Найяснішого Антесесора В. К. М. і цілої Речі Посполитої під час початої з неприятелем меча святого війни затягнені і утверджені листом Й. К. М. великі вольності і в проживанні нашому. З того часу, статечно і вірно у великих битвах з неприятелем здоров'є своє втрачаючи, кров проливаючи про достоїнствах В. К. М. і цілої Речі Посполитої, тут, на Україні, проживаємо» . Далі козацтво скаржилося на те, що його витісняють за допомогою військової сили з повторно колонізованих земель.

Для контролю за виконанням цих вимог до королівської резиденції вирушило козацьке посольство на чолі з полковником 3. Іскрою. Рішення ради сенату про наділення «демобілізованого» козацтва визначеними коронним урядом землями задовольнило тільки певну частину правобережців. Семен Палій у листі до короля від 22 серпня 1700 року рішуче не погодився з таким рішенням польської верховної влади.

Перед тим він уклав тимчасове перемир'я з регіментарем Б. Вільгою, який розпочав виконувати сеймову постанову про знищення українського козацтва на Правобережній Україні. Цікаво, що лівобережний гетьман І. Мазепа, оцінюючи тогочасну поведінку правобережного полковника, говорив: «...Палій то на цей, то на той бік схиляється і не може нічого твердо і міцно у себе постановити».

Звернення правобережної старшини до московського царя і гетьмана про політичну та військову допомогу не мали успіху. Тому восени 1700 року Семен Палій домовився з коронним гетьманом С. Яблоновським про припинення воєнних дій. Але невдовзі дипломатичні заходи Палія та інших полковників правобережного Війська Запорозького щодо примирення з урядовими колами Польщі втратили ефективність. Наполегливі прохання правобережної старшини до гетьмана Мазепи про приєднання їхніх полків до Лівобережної Гетьманщини, зважаючи на міжнародну ситуацію, закінчилися безрезультатно.

У 1701 році Польща розпочала широкий наступ на козацьку державність Правобережної України, а Палій припинив усілякі політичні відносини з королем та його підопічним.

Після проведення козацької ради на початку березня 1702 року, Семен Палій публічно відмовився від протекції польського короля, оголосив Правобережжя «вільною козацькою областю» та заявив про присягу царю Петру їй гетьману І. Мазепі. Протягом 1702-1704 років разом із Самійлом Самусем очолював повстання («друга Хмельниччина») на Київщині, Брацлавщині, Поділлі й Волині проти панування Польщі. 26 жовтня 1702 року повстанці розгромили коронні війська X. Любомирського та частини посполитого рушення Я. Потоцького й Д. Рушиця під Бердичевом, а у жовтні-листопаді т. р. відвоювали Вінницю, Немирів, Котельню, Бихів, Бар, Старокостянтинів, Дунаївці, Шаргород, Хмільник, Бушу, Рашків, Калюс та ін. З 2 вересня до 10 листопада 1702 року на чолі 10-тисячного українського війська спільно із С. Самусем керував облогою Білоцерківської фортеці, яка була відвойована у польського гарнізону. У грудні 1702 року та в лютому 1703 року московський цар Петро І пропонував Семену Палію звільнити завойовані міста на користь Польщі. Був одним з головних фігурантів Нарвського мирного договору 1704 року між Москвою та Варшавою. На виконання ст. 4 договору в лютому того ж року цар Петро І надіслав Палію листа з вимогою звільнити усі зайняті правобережними козаками міста на користь короля Августа II Саксонського.

З вересня 1702 року козаки під керівництвом Семена Палія облягли головну польську фортецю Правобережжя — Білу Церкву. Тільки 10 листопада її було відбито у польської залоги, після чого полковник переніс сюди свою резиденцію з Фастова. Інші козацькі полки під керівництвом С. Самуся та А. Абазина оволоділи Немировом, Бердичевом, Баром, Бушею, Рашковим, Старокостянтиновом та іншими містами. Навесні 1704 року влада козацької старшини поширилася майже на все Правобережжя.

Однак цей виступ був жорстоко придушений спільними польсько-російськими силами, і чи не вперше у практиці міжнародних відносин один із пунктів Нарвського договору між Річчю Посполитою та Московщиною (19 серпня 1704 р.) присвячувався одному з керівників визвольного руху. Виходячи з домовленості між обома державами, полковник Семен Палій «або добрим, або злим способом мав повернути фортеці і міста, які в нещодавнім українськім замішанні взяв», до володінь Корони Польської.

У травні підрозділи полковника С. Палія приєдналися до 40-тисячного війська І. Мазепи підчас «польського» походу. У зв'язку з невиконанням царського наказу, а також враховуючи його контакти з прихильниками шведського короля Карла XII (Любомирським та Сапєгою), за згодою російського урядовця Ф. Головіна та розпорядженням І. Мазепи полковник Палій був арештований у кінці липня 1704 року. Перебував у Батуринській в'язниці до червня 1705 року. На вимогу Петра І відправлений до Москви, звідти за царським наказом від 21 серпня 1705 року — до сибірського міста Тобольська. До московської казни з конфіскованої власності полковника надійшло 2 тис. 144 червоних золотих, 5 тис. 709 єфимків та 40 левків, в т. ч. 29 кг сріблом. Перебував на засланні до весни 1708 року, звідки повернений на прохання київського полковника А. Танського за царським наказом від 28 листопада 1708 року. Брав участь у Полтавській битві 1709 року у складі військ лівобережного гетьмана І. Скоропадського. Повернувся на Київщину, де знову очолив Білоцерківський (Фастівський) полк, однак підірване у засланні здоров'я давалося взнаки. Повернувшися до Фастова, де жила його друга дружина Феодосія, він знову зайняв посаду полковника і продовжив боротьбу з польською шляхтою за право володіти Правобережною Україною. Лише смерть перервала багаторічні зусилля Семена Палія звільнити правобережних українців від польської влади й об'єднати Україну.

Так само, як і гетьмани Війська Запорозького, Семен Палій видавав універсали щодо оборони монастирів та надання маєтностей Православній церкві на Правобережній Україні: київському Михайлівському Золотоверхому монастирю від 4 грудня 1700 року, Онуфрійському скитському монастирю поблизу с. Мала Салтанівка від 14 жовтня 1709 року, Липниківському скиту поблизу с. Княжичі від 31 грудня 1709 року. Побудував на власні кошти церкву у Фастові, був благодійником Свято-Покровського Межигірського монастиря та кількох православних храмів Києва. Козацький полковник С. Палій мав власний герб і печатку. Із серпня 1688 року володів кількома селами у Романівському старостві на Київщині (сучасне с. Романівка, за 21 км на пд.-сх. від Фастова).

У 1692 році в Борзні проживала мати Палія, а також брат Федір. Мав також брата Василя, який проживав у Батурині, а потім Фастові. Рідну сестру забрали у ясир до Кримського ханства, де вона побралася з татарським мурзою. Перша дружина Марія була донькою козака із с. Зазим'є (сучасний Бориспільський р-н Київської обл.). Друга дружина, Феодосія (одружився близько 1686 p.), теж походила з козацького роду. Від першого чоловіка вона мала сина Семашка, який став найближчим соратником Палія. Окрім пасинка мав синів Матвія та Самійла. Донька Марія (близько1689-1739 pp.) стала дружиною полковникаА. Танського. У поминальнику Козелецького Георгіївського монастиря залишився синодик з іменами членів родини Паліїв — Танських. Збереглася копія прижиттєвого, початку 1710-х років, портрету Феодосії Палій з онуками Феодором та Іваном Танськими. Через рід Танських нащадком С. Палія був всесвітньо відомий письменник Микола Гоголь.

Семен Палій помер власною смертю після 24 січня 1710 року та був похований з почестями у Свято-Покровському Межигірському монастирі під Києвом. До 1797 року у церкві монастиря Сходження Святого Духа знаходився прижиттєвий портрет полковника Палія, пернач зі срібла, шабля, оправлена в срібло, дві срібні чарки, килимок та подароване полковником Євангеліє, видане у 1650-х роках. У кінці XVIII століття частина речей Семена Палія на прохання Чорноморського козацького війська була передана на Кубань. Пернач та чарки у XIX — на початку XX століття зберігалися у колекції Василя Тарновського, зараз — у Чернігівському обласному історичному музеї та Національному музеї історії України. Білоцерківський та Фастівський державні краєзнавчі музеї присвячують полковнику Семену Палію окремі експозиції.

***

Пам'ять про славного фастівського полковника Семена Палія живе й житиме в народі. Про його захоплюючі подвиги довгий час розповідали різні легенди та народні думи, складали і співали пісні. Його складне життя, багате сторінками безстрашної боротьби з ворогами українського народу, стало предметом як письменницьких досліджень, так і постійного наукового інтересу. На жаль, і до цього часу в містах Фастові та Білій Церкві немає пам'ятника видатному історичному діячеві України, Росії, Польщі та і всієї Центрально-Східної Європи полковникові Війська Запорозького Семену Палію, який довгий час був «неофіційним» гетьманом великої частини історичної України-Русі.


Автор:
Прочитали: 31 раз

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • Холодний Яр готується відзначити 100-ліття Вільного козацтва
  • Банк “АРКАДА” підтримав “Капітальний суботник” "НВП Екосервіс"
  • Забытый герой ч.2
  • Забытый герой ч.1
  • Зоя Космодемьянская. Героиня или мученица? ч.5
  • Зоя Космодемьянская. Героиня или мученица? ч.4
  • Зоя Космодемьянская. Героиня или мученица? ч.3
  • Зоя Космодемьянская. Героиня или мученица? ч.2
  • Зоя Космодемьянская. Героиня или мученица?
  • З Днем Українського козацтва
  • «ЕкоГромада» на сторожі довкілля – Валентин Рак
  • Символіка українського козацтва
  • Народний поет ДНР. І Герой України...
  • Конотоп готовий прийняти Мазепин дзвін! - мер Артем Семеніхін.
  • Артем Семеніхін- новий мер Конотопа, а ВО Свобода- переможець виборів до міської ради
  • Президент присвоїв Надії Савченко звання «Герой України»
  • Гвардійці прийняли участь у виставці патріотичних плакатів «Захисти і повернись!»
  • Юлія Казмірчук з акцією "Захисти і повернись!"-бійцям АТО
  • Захисти і повернись!
  • Акція для зони АТО "Захисти і повернись!"
  • Володимир – Волинському історичному музею присвоєно імя Омеляна Дверницького
  • організувати повну мобілізацію особового складу Українського козацтва
  • Витоки козацтва в контексті етносоціальних процесів на Середньому Подніпров’ї
  • Петя Порошенко вовсе не народный герой, а банальная сука.
  • Главный тезис Иверологии
  • Дмитро Байда-Вишневецький – перший організатор донського козацтва.
  • Герои и предатели ч.6-3
  • Герои и предатели ч.6-2
  • Герои и предатели ч.6
  • Герои и предатели ч.5

    Читайте також:
  • Говори красиво: 10 українських слів, якими ви здивуєте своїх друзів
  • Прогнози: через 100 років...
  • Син Голови Запорізької ОДА став курсантом військового училища НАТО!
  • Стерхощук. Фотожаби на великого Пу-Ху
  • КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ: КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ
  • Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху
  • Геть московських попів!
  • Заборонити окупаційну російську церкву НЕГАЙНО!
  • “Кубань з Україною”
  • РАВВИН-КОРБАНИЗАТОР ВЕТЕРАНОВ АТО.
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2973
    Результати опитування



    Лічильники






    світ

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.164 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель