Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

Витоки козацтва в контексті етносоціальних процесів на Середньому Подніпров’ї
Середа, 01 Січня 2014

[Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів". - К., 2001. - Т. 6. - C. 48-57]

К. Івангородський

Витоки козацтва в контексті етносоціальних
процесів на Середньому Подніпров’ї

В минулій і теперішній історичній науці увагу дослідників більше привертало питання українського державного будівництва. Це створило певну прогалину в загальноісторичній концепції. Одним з таких питань є проблема ідентифікації власне тих елементів, які і були носіями українського державного будівництва. І дійсно, питання хто такі українці, звідки вони з’явилися на історичній арені і як розвивались залишаються сьогодні не з’ясованими і малодослідженими, що не дозволяє задовольнити особливу зацікавленість якнайрізноманітніших верств населення щодо цієї проблематики.

Етносоціальний розвиток українців – це досить складний і довготривалий процес. Тому для більш повного розуміння цього процесу важливим є дослідження питання виникнення українського козацтва саме як етносоціального елементу і визначення ролі Середнього Подніпров’я, як ядра етнотворення в козацьку добу історії України, тобто з кінця ХV ст.

Проблема українського козацтва, як етносоціального явища, чи не найважливіше питання з етнополітичної історії України. Протягом кількох століть дослідники звертали в основному увагу на козацтво, як на військово-політичну силу, залишаючи поза увагою його етнотворче значення, яке важко переоцінити, внаслідок виключної ролі в етносоціальних процесах саме українського козацтва.

Геополітичне становище, яке склалось на середній Наддніпрянщині на XVI ст., неминуче вело до асиміляції українського етносу і зникнення саме тих характерних рис, що складали підвалини етнічного образу українців. Внаслідок цього відбувся майже повний відрив від етнічних коренів української еліти, тобто панівних станів суспільства, які вже в XVI ст. не могли здійснити консолідацію етнотворчих сил, щоб продовжити процес формування етносу та етнонаціональної держави українців.

Такий етносоціальний розвиток України вів народ до катастрофи, але все ж історична ситуація, за твердженням В.А. Смолія, об’єктивно породжувала нові соціальні сили, потенційні можливості яких були більшими, ніж в інших станів тогочасного суспільства1. До таких етнотворчих сил потрібно віднести саме українське козацтво, яке зароджується і розвивається, як основний етносоціальний елемент саме на території Середнього Подніпров’я.

Проблема виникнення козацтва посідає чи не найголовніше місце в історії України кінця XV – початку XVI ст. Суперечки та дискусії з цього приводу, які тривають протягом декількох століть, не вщухають і внаслідок цього в історіографії даної проблеми нагромадилась величезна кількість гіпотез і теорій щодо виникнення козацтва.

Як відомо, слово “козак” вперше було згадане у латинському рукописі кінця ХІІІ ст. “Codex cumanicus”, який перекладав це слово, як “сторож” або “вартовий”. Після цього слово “козак” все частіше зустрічається в тюркомовних джерелах, набуваючи все більше широкого значення, як вільної озброєної людини. Отже, постає справедливе питання, ким же були українські козаки: вартовими своєї землі чи розбишаками-авантюристами і яке їх значення у формуванні української нації та етнічної держави українців. І особливо важливим аспектом даної проблеми, на нашу думку, є з’ясування ролі у цих процесах одного з найважливіших етнотворчих регіонів України – Середнього Подніпров’я.

За твердженням дослідника козаччини А.Ю. Чабана, перші згадки про українське козацтво в офіційних державних документах, а також описах сучасників того періоду стосуються безпосередньо земель і населення Середнього Подніпров’я, а саме території навколо Черкас та Канева2. Дійсно, на цих землях склались всі передумови появи козацтва, як унікального суспільно-політичного явища в історії українського народу і саме територія Середнього Подніпров’я стала колискою українського козацтва і його консолідуючим ядром внаслідок земельного питання, тісно пов’язаного з економічними факторами, які тут склалися, внаслідок відсутності кріпацтва в середній Наддніпрянщині, а також близькість до Степу, що надавало порубіжний статус цій території і, як наслідок, захист її місцевим населенням від татарських, а згодом і турецьких набігів, а також традицій місцевого населення і його етносоціальних та етнографічних особливостей3.

Етносоціальний розвиток України був досить довготривалим процесом і тому важливим є вивчення його окремих етапів. Так, козацтво відіграло в цьому процесі одну з найвизначніших ролей і саме завдяки тому, що козацтво в пізньому середньовіччі було єдиним станом, який, фактично, репрезентував український народ у світі і взяв на себе функції основного етносоціального елементу, здобувши важливі пріоритети етнотворення.

Отже, що ж являло собою це феноменальне явище, якому судилося стати в часи загального етносоціального занепаду українців, новою і могутньою етнотворчою силою, тобто яка етнотворча роль українського козацтва і чому саме територія Середнього Подніпорв’я стає тим регіоном, який зміг не тільки зберегти етносоціальний розвиток, а й витворити сили, що згодом утворять українську державу.

Козацтво на історичній арені, як відомо, з’являється в кніці XV ст., але як суспільний стан, козацтво сформувалось лише на рубежі XVI–XVII ст. Тому досить важливим є питання дослідження саме етносоціальної природи козацтва, тобто джерел його формування, як етнотворчої сили.

Дослідження козацтва завжди привертало увагу дослідників і воно починається майже одразу з його виходом на широку історичну арену і впродовж століть з’явилось дуже багато різноманітних гіпотез, теорій і думок з приводу цієї проблеми. На нашу думку, всі теорії умовно можна поділити на дві групи: етнічні та соціальні. Але з’ясування ролі козацтва, як основного еитносоціального елементу, не можливе без урахування всього комплексу економічних, політичних, соціальних та релігійно-культурних чинників. Оригінальність козацького побуту, а також уявна відокремленість козаків від загальної маси народу наводили багатьох дослідників на думку про те, що козацтво походить від якоїсь певної етнічної групи.

До етнічних теорій щодо джерел формування козацтва можна віднести теорію П.Симоновського, який виводив козаків від касогів. Великої популярності свого часу набула чорноклобуцька теорія, яку підтримав і розвинув М.Стрийковський (близько 1547-1582 рр.) в “Хроніці польської, литовської, жмудської і всієї Русі”4. Серед інших етнічних теорій досить важливою була теорія татарського походжененя. Її в свій час не обминув навіть М.Костомаров. Почата Г.Граб’янкою, продовжена автором “Історії Русів” теорія хозарського походження козаків знайшла продовження у російського історика Л.М.Гумільова, який відроджує бродницьку теорію, яка була започаткована польським істориком А.Яблоновським. До етнічних теорій можна віднести і концепцію українського професора М.Дашкевича, яка відома як болоховська теорія5.

Існують навіть міфічні теорії щодо джерел формування козацтва. Так Г.Конисський вважав, що назва “козак” походить від слова “коза”, бо “козаки, мовляв на своїх конях такі прудкі були, як ті кози”. Російський історик Татіщев взагалі висунув гіпотезу, що в Єгипті було місто Черказ, мешканці якого перебралися на Кавказ і почали називатись тут касогами, а татари їх відтіснили до Придніпров’я, де вони стають відомими під назвою козаків. Навіть відомий французський просвітник Вольтер вважав, що козаки – це частина тих татар, які асимілювались з місцевими мешканцями середньої Наддніпрянщини і дали початок новому суспільному стану – козакам6. Крім теорій походження козацтва від певних етнічних груп, можна ще виокремити бродницьку, уходницьку і утікацьку або класову теорії, які так чи інакше у певних моментах перехрещуються з етнічними теоріями.

Але найбільше істинною, на нашу думку, серед етнічних теорій щодо джерел формування козацтва є автохтонна теорія походження козацтва, яку підтримували і розвивали багато дослідників і науковців. Так іще О.Гваньїні вважав, що козаки “належать до руського народу”7, а С.Герберштейн – “дніпровські черкаси – русичі християни”8. Автохтонну теорію підтримуювали і розвивали такі відомі дослідники козаччини як М.С.Грушевський, В.Б.Антонович, Д.І.Яворницький, В.О.Голобуцький, В.А.Смолій, В.О.Щербак, А.Ю.Чабан та багато інших. Дана теорія має також значну джерельну базу.

Д.Яворницький зазначав, що місцеве населення намагалось відтворити свої давні звичаї у нових умовах на більш високому рівні9. А.Ю. Чабан також запевняє, що основою українського козацтва було місцеве населення, яке жило тут з прадавніх часів і зберегло свої традиції10. Отже, козацтво склалось з місцевого населення Середнього Подніпров’я, де переважав український елемент.

Не менше розмаїття щодо джерел формування українського козацтва, як основного етносоціального елементу на Середньому Подніпров’ї, існує і серед соціальних теорій стосовно даної проблеми. Помилкою багатьох дослідників було те, що вони намагались вивести козацтво лише з якоїсь певної соціальної верстви тогочасного українського суспільства. Так М.Бєльський, сучасник формування козацтва, вважав, що козацтво – це тубільний стан. Г. де Боплан, а за ним і С.Величко вважали, що козаки пішли від дрібної шляхти, росіяни Карпов і Туманов виводили козацтво з княжої дружини11. М.Костомаров писав, що козаки пішли від “гулящих людей”12. В.Б. Антонович, відомий дослідник козацтва, виводив козаків від селян13. Так дослідник С.Леп’явко вважає, що основні аспекти формування козацтва необхідно чітко бачити і зазначає, що козацтво сформувалось як стан привілейований і як суспільне явище мало глибоке коріння. Він доводить, що саме соціальна група негербованої дрібної шляхти і боярства відіграла провідну роль в оформленні козацтва як військового стану з характерним набором привілеїв14.

Боярську теорію виникнення козацтва спростовує А.О. Гурбик, який доводить, що аграрна реформа частково зачепила лише Волинь, а отже, не слід перебільшувати суспільне значення останньої для інших регіонів України на кінець XVI ст. У зв’язку з цим, запевняє дослідник, досить проблематичною видається одна з тих тез прихильників так званої “боярської теорії” походження козацтва, які твердять про прискорення процесів переходу боярства (яке не змогло підтвердити своїх шляхетських прав) у козацький стан протягом другої половини XVI ст. Ця обставина не справляла значного впливу на вимивання бояр-нешляхти із суспільного організму України практично до кінця XVI ст.15. На нашу думку трактувати боярську теорію походження козацтва як єдину істинну не можна так само, як і не можна її заперечувати. Так, боярська верства безперечно брала участь у створенні козацтва, але не мала основоположного характеру.

Безперечно, формування козацтва як стану, військово-політичної організації і етнотворчої сили процес складний і довготривалий. На думку В.А.Смолія і В.С.Степанкова лише на рубежі XVI – XVII ст. українське козацтво переросло в окрему станову групу зі своїми особливими інтересами, економічними і суспільними прерогативами16. І дійсно, між козаком, який був переважно степовим воїном наприкінці XV – на початку XVI ст., що займався уходництвом, та козаком, який став оборонцем етнічних і соціальних інтересів всього народу з кінця XVI ст. лежить величезна прірва, основою якої і є ті самі етносоціальні процеси на Середньому Подніпров’ї, що надали козацтву статус не лише дрібношляхетського прошарку, що знаходився на службі у Речі Посполитої, а й до статусу безпосереднього захисника саме українських інтересів у могутньому поліетнічному союзі, яким і була Річ Посполита, не тільки дипломатичним, а й збройним шляхом, що врешті решт призвело до української національної революції, наслідком якої і стало створення етнічної держави українців.

Не випадковим є і той фактор, що описані процеси стосувались території саме Середнього Подніпров’я, тому що, як доводить А.Чабан, абсолютна більшість дослідників, які займались чи займаються вивченням цього унікального явища в історії українського народу, одностайні у визначенні території, що відіграла вирішальну роль в час зародження і формування козацтва і на його думку, саме такою землею вони називають Середнє Подніпров’я, тобто райони поблизу Канева, Черкас, Умані17, що в свою чергу, наводить на думку про те, що саме Черкащина посідає важливе місце у формуванні козацтва, як головної етнотворчої сили доби пізнього феодалізму. Це також підтверджується і тим, що назва “черкаси” і “козаки” були синонімами в XVI–XVII ст. Тих переселенців, які приходили на середню Наддніпрянщину з інших регіонів не випадково, а враховуючи їх соціальну та етнічну приналежність, теж називали “козаками”18, що підтверджує саме українські корені козацтва, як головної етнотворчої сили, що з’явилась наприкінці XV ст. на території сучасної Черкащини.

На нашу думку, трактувати певну з соціальних теорій щодо джерел формування козацтва як єдину вірну було б не правильно. Так само не було б вірно вважати, що козацтво сформувалось з усіх верств тогочасного суспільства, як на цьому наголошує В.О.Щербак19. Ця проблема пояснюється тим, що козацтво, як етносоціальний елемент, сформувалось як якісно нове явище у період феодалізму, ставши для нього певною аномалією.

Козацтво формувалось на досить великій етносоціальній базі, яка на протязі двох століть формування козацтва постійно оновлювалась і змінювалась, втягуючи у себе то селянство, то боярство, то шляхту, то міщанство і так далі, що було пов’язано в першу чергу з соціально-економічним розвитком України, а також з геополітичним становищем Середнього Подніпров’я і суспільно-політичними рухами, які тривали в XVI – середині XVII ст.

Дехто з дослідників намагався вивести козацтво ще за часів Давньоруської держави. Це питання суперечливе і до сьогоднішнього дня, тому що заперечувати певні традиції захисту порубіжного Середнього Подніпров’я, як в попередні часи, так і в період формування козацтва, не можна. Передусім потрібно згадати Тмутараканське князівство, де проживали люди, обов’язком яких був захист кордонів Русі від нападів кочових сусідів. Цих людей називали берладники або бродники, але з історичної арени вони зникають з монголо-татарськмим нашестям.

Аналогічна спроба цивілізувати Середнє Подніпров’я належить вже литовським князям, які створюють в регіоні замки і спеціальний прошарок сільського населення – слуг, які були звільнені від будь-яких феодальних повинностей, окрім військової служби. Так поступово формується боярський прошарок з енергійних та відважних людей, який став опорою Литовської держави на південному пограниччі, тобто на землях Середнього Подніпров’я. Але поступово ці люди починають займатися і економічними промислами, так званим уходництвом. Поступово до цього процесу залучаються і мешканці Полісся та Волині, для яких перевалочним пунктом слугувала саме середня Наддніпрянщина, де вони збиралися у ватаги на чолі яких стояв отаман.

Так на думку В.О.Щербака, до середини XVI ст. козаками на Україні називали людей, які займалися уходництвом та боротьбою з татарами, але при цьому вони залишались в межах своєї станової належності і не звільнялися від пов’язаних з нею обов’язків перед властями та окремими магнатами20. Але як би там не було, уходники зіштовхнулись з “конкуренцією”, яка надходила від сусіднього Кримського ханства, що одразу ж викликало збройне протистояння між уходниками й татарами. Від останніх, мабуть, і поширюється на уходників назва “козак”.

Так уже в 1492 році кримський хан Менглі-Гірей повідомляв великого князя литовського Олександра про напад загону козаків з Черкас на турецьку галеру, а в 1504 році кримський хан повідомляв московського князя Івана ІІІ, що поблизу дніпровської переправи “из черкасского городка козаки потопили, всё поимали, пеша остали”21. Дійсно, щорічне перебування уходників на промислах давало змогу добре вивчити степ, водні і сухопутні шляхи, безпечні місця та зручні засідки для несподіваного нападу на татарські загони.

Отже, поява українського козацтва в кінці XV ст. була зумовлена колонізацією південних регіонів України і необхідністю захисту від татарських набігів на землі Середнього Подніпров’я. На початковому етапі зародження козацтва важливим джерелом стало фортечне боярство, яке перебувало на службі у магнатських маєтках, тобто ті люди, ремеслом яких була військова справа. Але поступово уходи сьтають на перетині державних економічних інтересів.

Так фактично починається перший етап формування козацтва, як етносоціального елементу. Справа в тому, що коли уходники повертались з промислів у міста і містечка Середнього Подніпров’я з великими запасами риби, хутра, меду, різної худоби, місцева адміністрація починає збирати з уходників певну частину добутої здобичі. Таким чином, влада мала від уходництва подвійну вигоду – захист кордонів від татар і матеріальний прибуток. Поступово місцева адміністрація сама починає організовувати походи порти татар, очолюючи козацькі загони. Це були перші організатори козацтва, яких вже сучасна їм польська література називала першими гетьманами. Серед них були Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкевич, Бернард Претвич та інші. До боротьби з татарським лихом вони залучали і місцеве населення Середнього Подніпров’я, яке витісняє фортечних бояр і уходників на другий план, тому що порубіжна специфіка середньої Наддніпрянщини змушувала місцеве населення володіти зброєю і це надало йому змогу займатись козакуванням.

Таким чином, головним джерелом формування козацтва на першому етапі стали вихідці з укріплених міст і містечок Середнього Подніпров’я, до складу яких входили не лише міщани, а й торговці, селяни, а особливо категорія безземельних селян, тобто халупники, комірники, городники, які не були прив’язані безпосередньо до землі. Поряд з ними козакували бояри, слуги та ремісники, яких очолювали представники місцевої адміністрації, але основну масу все ж складало міщанство порубіжних міст. Щодо етнічного складу джерел першого етапу формування козацтва, то основу складав саме український елемент мегшканців міст Середнього Подніпров’я, яке, як відомо, ще з часів Давньоруської держави становило ядро українського народу.

Другий етап формування козацтва, як етносоціального елементу починається з середини XVI ст. і повязаний він із загальноєвропейським розвитком. Як відомо, в першій половині XVI ст. в більшості країн Західної Європи відбувся могутній суспільно-політичний рух відомий як Реформація. Цей рух, в свою чергу, став наслідком не менш важливого перетворення у зовнішньополітичному житті світу, пов’язаного з періодом Великих географічних відкриттів, які кардинальним чином змінили соціально-економічні та політичні відносини в Європі і світі.

В цей час в Європі провідну роль починають відігравати капіталістичні відносини і все більшими темпами починається промисловий переворот, який втягує європейську економіку у ринкові відносини. Отже, зміна соціально-економічних відносин і прогресування суспільно-політичних поглядів, поштовх яким дала Реформація, впливали на всі країни тогочасної Європи, в тому числі і на Україну. Крім того, в середині XV ст. з політичної карти світу зникає могутня Візантійська імперія, завойована турками-османами. Візантія в свій час була “житницею” Європи, але після падіння імперії ця функція переходить до найаграрнішої країни тогочасної Європи – Речі Посполитої, яка включала з 1569 року у себе і Україну.

Отже, землевласники Речі Посполитої, і в тому числі українські магнати, вливаючись у ринкові відносини, намагались все більше займатись товарним виробництовм продуктів сільського господарства, створюючи так звані фільварки, тобто капіталістичні господарства, які базувались на виробництві саме аграрної продукції, насамперед, зерна. Це призвело вищі верстви суспільства Речі Посполитої до думки, що найбільшою цінністю є земля, яка дає реальні великі прибутки. Така ситуація змінює і соціальні відносини у суспільстві, тому що тепер шляхетський стан визначався не військовою службою, а приватною власністю на землю. Так дрібна служила шляхта, або ж бояри, переходить в розряд державних селян, і стає перед дилемою: яке місце в суспільстві зайняти. Досить привабливим варіантом для них стає саме козацтво – вільні люди, які залежали лише від власного військового мистецтва, що й було основним заняттям дрібної служилої шляхти в попередні часи.

Таким чином, на другому етапі формування козацтва етносоціальною базою оновлення козацьких сил, яка значно посилила українське козацтво в етнотворчому відношенні, стає саме українська дрібна служила шляхта (бояри), яка не змогла юридичним шляхом підтвердити свою приватну власність на землю і змушена була реалізувати себе в більш властивому їй середовищі – козакуванні.

Наступним етапом формування козацтва, як етносоціального елементу був період останньої чверті XVI ст., пов’язаний з тим, що магнати Речі Посполитої, перебуваючи в ланцюгах економічної кон’юктури, природньо починають шукати нові джерела збагачення, тобто нові землі, і знаходять їх у своїй державі на вільному тоді від магнатського землеволодіння Середньому Подніпров’ї. Тому наступне важливе джерело формування козацтва пов’язане з масовою колонізацією польської та української шляхти. Прибувши на землі середньої Наддніпрянщини, ця маса дрібної і середньої шляхти зіштовхнулась вже з досить великою, організованою і загартованою верствою українського козацтва, яка почувалась тут повноправним володарем. Це примусило шляхетський наплив співпрацювати з ними у справі оборони краю від нападів татар, втягуючи їх у свої лави. Влиття шляхти значно посилило суспільну вагу козацтва, яке отримало привілейовану в суспільстві еліту і надало йому тепер статус привілейованого військового прошарку, який все частіше очолює саме українська шляхта (згадати, наприклад, того ж гетьмана Криштофа Косинського), з якої поступово формується і козацька старшина. І хоча на початковому етапі шляхта була досить етнічно строкатою в козацькому війську, але поступово саме українська шляхта отримує провідне значення, про що свідчить велика кількість джерел з цього приводу.

Такий розвиток козацтва, як “аномального” стану, сприяв виникненню якісно нового елементу – реєстрового козацтва, яке звільнялось від підпорядкування місцевим властям і ставало найманим королівським військом. На думку В.А.Смолія, господарське і суспільне конституювання козацтва супроводжувалось втягненням його у соціально-визвольний рух. В.О.Щербак впевнений, що юридичний статус козацтва з його соціальною функцією не був єдиним компонентом станової незалежності. Дійсно, як якісно новий стан, козацтво втручалось у всі сфери соціальної діяльності і стає в цей час основним етносоціальним елементом українського суспільства.

Розвиток ринкових відносин в Західній Європі сприяв посиленню феодального тиску в Східній Європі, що примушувало українських селян і міщан, особливо Західної України та Поділля, шукати більш сприятливі умови життя, чим скористались магнати порубіжних територій, а власне Середнього Подніпров’я, які все активніше залучають на свої землі нових переселенців, надаючи їм певні пільги у користуванні землею. Так починається четвертий етап формування етносоціальної бази козацтва.

Землевласники середньої Наддніпрянщини, використовуючи міграційні процеси першої половини XVII ст., створюють на своїх землях для переселенців так звані слободи, звільнюючи їх, таким чином, від будь-яких феодальних повинностей строком від 5 до 25 років. Коли ж цей термін закінчувався, селяни, не бажаючи повертатись під владу землевласника, починають вливатись до козацьких рядів. Така зміна соціального статусу асоціювалась у них, насамперед, з ідеєю вільного господарювання. Категорію цих людей можна знайти в джерелах під назвою “непослушних”, але до їх складу відносились не лише селяни, а й міські ремісники, купці, шинкарі і навіть представники міської адміністрації.

Таким чином, роль козацького ідеалу в розвитку етносоціальної активності селянства, на думку В.А.Смолія – важливий фактор, а тому з кінця XVI ст. прагнення до здобуття козацького імунітету стало загальноукраїнським явищем22. Цьому сприяло також створення чіткої військової організації козацтва, що в свою чергу сприяло оформленню козацького стану з власною адміністрацією, судочинством і фермерським землеволодінням, що складало важливі підвалини для утворення етнічної держави українців.

Отже, на останньому етапі основним джерелом формування козацького стану, як етносоціального елементу були українські селяни і дещо менше міщани, що досить сильно було пов’язано із великим етнсоціальним процесом масового покозачення населення, який зумовлювався також наростанням визвольної боротьби українського народу з кінця XVI – і протягом першої третини XVII ст.

З огляду на вищесказане можна відзначити, що українське козацтво виникло у 80-90-х роках XV ст. на території Середнього Подніпров’я. Поява козацтва, як основного етносоціального елементу в період пізнього середньовіччя України, стала одним з головних стрижнів етносоціального розвитку українського народу на протязі всієї його історії. Також можна відзначити, що вкотре територія Середнього Подніпров’я стала центром, ядром консолідації всіх етнотворчих сил українського народу, зародивши і поставивши не лише на внутрішню, а й на зовнішню арену українське козацтво, що увібрало у себе найкращі риси етнотворення попередніх століть.

Козацтво, як етносоціальний елемент, формувалось на протязі декількох десятиліть з чотирьох етапів. Під час наступу на українські землі польської експансії, козацтво увібрало у себе найпрогресивніші сили українського народу, що згодом дозволило створити українську етнічну державу. Крім того, як основний етносоціальний елемент українського суспільства на Середньому Подніпров’ї, козацтво взяло на себе функцію захисту всього українського населення Речі Посполитої, його прав, традицій, культури та віросповідання.

Отже, козацтво відіграло величезну роль в етнотворенні і у формуванні української нації. Ядром же етносоціальних процесів в цей час залишається Середнє Подніпров’я, де виникає, формується і розвивається українське козацтво, етносоціальна природа якого дозволила йому захищати свою землю від нападів ворогів і сприяла етнічному розвитку українського народу, який не тільки не припинився в умовах литовської, а згодом і польської експансій, а навпаки, продовжувався все більшими темпами, саме на території середньої Наддніпрянщини, завдяки етнотворчій діяльності українського козацтва.

1Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. – К., 1991.– С.54

2Чабан А.Ю. Витоки. – Черкаси, 1994.– С.159

3Чабан А.Ю. Середнє Подніпров’я: в 2-х т. – Черкаси, 1999. – Т.2. – С.157-164

4Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. – К., 1994. – С.97

5Там само. – С. 101

6Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. – К., 1991. – С.19, 42, 43

7Guagnini A. Sarmatia Europea et Asiatica Descriptio…// Наливайко Д. Козацька християнська республіка. – К., 1992. – С.57

8Герберштейн С. Записки о Московии. – М., 1988. – С.185

9Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: в 3-х т. – К., 1989. – Т.2. – С.15

10Чабан А.Ю. Середнє Подніпров’я…– С.164

11Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні… – С.45

12Костомаров Н.И. История Украины в жизнеописаниях выдающихся её деятелей. – К., 1991. – С.237

13Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні…– С.52

14Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. – Чернігів, 1996. – С.28-33

15Гурбик А.О. Волочна поміра в Україні XVI ст. //Українська козацька держава: матеріали Четвертих Всеукраїнських читань. – Черкаси, 1994.–С.151

16Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К., 1993. – С.63

17Чабан А.Ю. Витоки… – С.95

18Українська народність: нариси соціально-економічної та етнополітичної історії. – К., 1989. – С. 86

19Щербак В.О. Козацтво в класовій структурі українського суспільства (друга половина XV – середина XVII ст.). // УІЖ. – 1991. – № 11. – С.51

20Щербак В.О.Джерела формування українського козацтва // УІЖ. – 1994. – №2-3. – С.75

21Сборник Русского исторического общества. – Спб., 1884. – Т.41. – С.194

22Смолій В.А. Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті // УІЖ. – 1991. – № 5. – С.66


Автор:
Прочитали: 593 рази

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • Холодний Яр готується відзначити 100-ліття Вільного козацтва
  • З Днем Українського козацтва
  • Символіка українського козацтва
  • Україна в контексті світової цивілізації. Творчі зустрічі з Громовицею Бердник
  • Козацькі витоки Кіровограда
  • Герой правобережного козацтва Семен Палій
  • організувати повну мобілізацію особового складу Українського козацтва
  • Дмитро Байда-Вишневецький – перший організатор донського козацтва.
  • День українського козацтва на Троєщині. Вау!
  • Військове мистецтво українського козацтва: ракети, вогненні колеса і летючий вогонь
  • Из Алупкинского дворца украли столовый сервиз и книги на несколько миллионов долларов
  • Кому заважає Музей прикордонної служби з історією козацтва
  • М.Каддафі має титул українського князя і звання генерал козацтва!
  • Генерал козацтва, князь М.Каддаффі - В.Нечипорук
  • Князь М.Каддафі - генерал козацтва!
  • Відродження Унаво-Ірпіньського козацтва
  • Податковий кодекс: помста середньому класу чи його заохочення до створення масового руху?
  • Азаров відмінив розпорядження Кабміну про розвиток Українського козацтва
  • Міжнародна академія козацтва
  • В. Сердюк: як популізм наносить шкоду малому та середньому бізнесу держави
  • Національний дух українства в контексті метаморфоз соціального буття
  • Отаман Американського козацтва подарував сенсацію про дуелі
  • Таємно створений Світовий конгрес вільного козацтва
  • Отаман Американського козацтва Сергій Цапенко
  • «Сила духу українського козацтва — дороговказ сучасного українця»
  • Хроніка розшуків булави Запорозького козацтва
  • Блочна історія українського козацтва
  • Генерал-полковник козацтва Петро АБРОСКІН
  • Отаман Американського козацтва Сергій Цапенко

    Читайте також:
  • Карикатурист Жора Ключник продовжує посміхати
  • Чого очікувати людству у найближчі роки?
  • Говори красиво: 10 українських слів, якими ви здивуєте своїх друзів
  • Прогнози: через 100 років...
  • Син Голови Запорізької ОДА став курсантом військового училища НАТО!
  • Стерхощук. Фотожаби на великого Пу-Ху
  • КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ: КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ
  • Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху
  • Геть московських попів!
  • Заборонити окупаційну російську церкву НЕГАЙНО!
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2978
    Результати опитування



    Лічильники






    світ

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.325 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель