Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

Вікіпедія про Януковича, Путіна, Обаму – відчуйте різницю!
Понеділок, 19 Серпня 2013

Вікіпедія про Януковича, Путіна, Обаму – відчуйте різницю!

 

 
Висновки про заангажованість Вікіпедії очевидні. Ну невже у Барака Обами нема недоліків?!

Цікаво, чому в українській Вікіпедії Обама мало не святий, а у Януковича і Путіна маса недоліків? Просто порівнюємо!

Вікіпедія: Янукович має псевдонаукові ступені та неіснуючі нагороди

Віктор Федорович Янукович (Аудіо вимоваопис файлу; нар. 9 липня 1950) – український державний діяч, політик, Президент України (з 25 лютого 2010).

Голова Партії регіонів України (з квітня 2003 – 23 квітня 2010), з 23 квітня 2010 року – почесний голова. Прем'єр-міністр України (21 листопада 2002 – 5 січня 2005 та 4 серпня 2006 – 18 грудня 2007). Голова Національного олімпійського комітету України (2002 – 2005). Член Ради національної безпеки і оборони України (11 вересня 2006 – 18 грудня 2007 та з 25 лютого 2010 року). Голова Донецької обласної державної адміністрації (11 травня 1997 – 21 листопада 2002).

Доктор економічних наук, професор, дійсний член Академії економічних наук України, член Президії Національної академії наук України[3][4].

Свого часу Янукович вказував у своїй біографії, що є членом Каліфорнійської міжнародної академії науки, освіти, індустрії та мистецтв. Як з'ясувалося, такого наукового закладу не існує в природі[174].

«Кембриджський міжнародний центр» нагородив В.Януковича медаллю – відзнакою за його наукові проекти та їхнє успішне втілення у Донецькому регіоні. За рішенням Кембриджського Центру його було нагороджено званням «людина року» в номінації «місцевий економічний розвиток» за 2000 рік і включено до річного видання Міжнародного Біографічного Центру. В той же час доктор Джейк Рейнольдз – заступник директора Програми з промисловості Кембриджського університету, яка займається різноманітними проектами для промисловців, підприємців, економістів тощо, заявив: «Я особисто ніколи не чув про Кембриджський міжнародний центр. Ви можете зв'язатися з університетським центром міжнародних відносин. Однак, я не знаю про існування на цьому факультеті жодних програм висунення на нагороди».[175]

9 липня 2008 року, у день народження Віктора Януковича, російська громадська організація «Національний комітет громадських нагород» ухвалила рішення про нагородження його орденом Святого князя Олександра Невського І ступеня «за видатні заслуги і величезний особистий внесок у зміцнення економічного і культурного співробітництва між Росією та Україною». Про це повідомлялося на офіційному сайті Віктора Януковича. У державному реєстрі Російської Федерації ця нагорода зареєстрована під № 042.[176] Але вже 24 вересня 2008 року Генеральна прокуратура Росії повідомила про те, що «Генеральною прокуратурою Росії і ФСБ Росії разом із ФНС Росії, Мін'юстом Росії, Геральдичною Радою при президенті Росії виявлені порушення закону в діяльності Академії проблем безпеки, оборони та правопорядку та автономної некомерційної організації „Національний комітет громадських нагород», Академією і Національним комітетом усупереч чинному законодавству засновані 73 види ідентичних державним нагород, у тому числі ордена, медалі, нагрудні знаки, встановлені учені ступені». Таким чином Орден Святого князя Олександра Невського, яким був нагороджений лідер Партії регіонів Віктор Янукович, визнаний недійсним[177].

Докладніше: Янукізми

Практично з самого початку передвиборчої кампанії 2004 Віктора Януковича з ним траплялися курйозні випадки, які потім відбивались у численних творах народного мистецтва, анекдотах тощо. Слово «проФФесор» перетворилося на інтернет-мем і стало застосовуватися не лише на адресу Януковича, але й для позначення будь-яких безграмотних політиків, які люблять присвоювати собі наукові титули[183][184][185][186][недійсне посилання] Приклади недолугих висловів отримали назву «янукізми». Низка оглядачів розцінює подібні обмовки як свідчення надзвичайно низького культурного рівня Януковича[187][188][189].
Курйозні випадки

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли Nuvola apps kaboodle.svg5 каналу «В Януковича кинули яйце – він упав»

Під час так званої «яєчної атаки» в Івано-Франківську у Віктора Януковича влучило яйце і він картинно впав[190][191].
Коли Янукович прибув до парламенту для проведення інавгурації, при вході в приміщення Верховної Ради перед ним закрилися двері, мало не вдаривши майбутнього президента[192].
15 вересня 2009 року у палаці культури «Овація» в Кривому Розі під час зустрічі з місцевим партійним активом Янукович сказав: «Я краще сів би утретє, ніж допустив би нинішню владу до влади»[193].
У грудні 2009 р. в Василькові після мітингу коли на площі ще залишалося близько тисячі людей Янукович запитав біля увімкненого мікрофону: «Чого ці дебіли не розходяться?»[194][195].
17 травня 2010 року під час спільного з Дмитром Медведєвим покладання квітів до Могили невідомого солдата в київському Парку Слави на Януковича впав вінок[196].
30 червня 2010 Янукович під час урочистої зустрічі з президентом Шрі-Ланки Махіндою Раджапаксе не дав йому дослухати гімн. Після того, як президенти привітали один одного, оркестр почав грати гімн Шрі-Ланки. Однак, замість того, щоб дослухати гімн до кінця, Янукович повів Раджапакса обходити стрій почесної варти і вітатися з делегацією. Після цього гімн України взагалі не грали[197].
25 жовтня 2010 під час спільної прес-конференції Прем'єр-міністр Канади Стівен Харпер почав говорити по-французьки і пролунав синхронний переклад на українську. Потім Харпер, враховуючи двомовність Канади, повторив ту ж саму промову, але англійською мовою. Втім, Янукович, не зрозумівши, що прем'єр повторює вже сказане і попри те, що переклад уже пролунав, з подивом наказав перекласти: «Translate, please»[Джерело?].
11 січня 2010 Янукович розсмішив аудиторію під час політичного ток-шоу, коли на питання про тероризм і МАГАТЕ несподівано відповів: «Это не балалайка. Одна палка, две струна, – говорят. Я хозяин вся страна»[198][199].
В тому ж ток-шоу він сказав: «Все, що не казали помаранчеві, все роблять навпаки. Краще не казали б… Кажуть, зима буде чудова – прийшла зима. … За щоб вони не бралися – чекай біди»[198].
15 червня 2011 виступаючи на ХІІІ Всесвітньому конгресі російськомовної преси Янукович забув назву Закону «Про доступ до інформації», зробив довгу паузу, а потім попросив підказки залу: «Як він у нас називається?». Після закінчення свого виступу він залишився стояти за трибуною, лише після того, як головуючий конгресу подякував Януковичу за участь у заході, пішов зі сцени і залишив конгрес[200].

demotivators.org.ua-211569-3.j pg
Судимості. Зняття судимостей

15 грудня 1967 року у віці 17 років Віктор Янукович був уперше засуджений до 3 років позбавлення волі за участь у пограбуванні за статтею 141 ч.2 КК УРСР як член злочинного угруповання «Півновка». У зв'язку з амністією з нагоди 50-ти річчя Жовтневої революції термін покарання був зменшений судом до 1,5 років. Покарання Віктор Янукович відбував у Кременчуцькій виховній колонії[148] упродовж 6-7 місяців і був умовно-достроково звільнений за клопотанням адміністрації за зразкову поведінку. За свідченням мешканця Сміли Миколи Московченка, який у той час також перебував у цій колонії, Віктор Янукович співпрацював з адміністрацією виправної установи.[149]

Удруге до кримінальної відповідальності Віктор Янукович був притягнутий за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ст. 102 КК УРСР й засуджений 8 червня 1970 року до 2 років позбавлення волі. Але при цьому з невідомих зараз причин досудове слідство й розгляд справи в суді тяглися 9 місяців. За свідченням одного з приятелів Віктора Януковича Олександра Мартиненка, під час інциденту була присутня якась дівчина, яку Віктор Янукович начебто захистив від п'яних залицянь. Побутує легенда, що начебто справа насправді порушувалася за зґвалтування відповідно до статті 118 КК УРСР, але завдяки співпраці Януковича з «органами» буцімто зникла заява потерпілої, а справа була перекваліфікована[8]. Відбував покарання у Єнакієвській виправній колонії № 52 у селищі Оленівка[150].

У грудні 1978 року судимості Януковича ухвалою Президії Донецького обласного суду були визнані безпідставними. Це стало можливим завдяки зверненню до Донецького обласного суду космонавта Георгія Берегового, депутата Верховної ради СРСР[151].

Обставини цих справ суперечливо висвітлюються низкою засобів масової інформації.

2004 року до Донецька були скликані журналісти для прояснення ситуації із судимостями прем'єра, та голова Донецького апеляційного суду Олександр Кондратьєв не пред'явив журналістам нічого, крім наївного запитання: «У вас що, є підстави мені не вірити?»[152]

2006 року була заведена кримінальна справа за фактом фальсифікації постанов суду про зняття судимостей з Віктора Януковича. Проте вона була закрита за відсутністю складу злочину у липні 2006 року[153]. 8 лютого 2005 Донецька обласна прокуратура, за вказівкою Генпрокуратури України, відновила розслідування у справі про можливі фальсифікації при знятті судимостей з Віктора Януковича. У липні 2005 року в ході перевірки, проведеної Донецькою обласною прокуратурою, було встановлено, що протягом 2002–2004 років співробітниками Донецького обласного апеляційного суду були підроблені дві постанови президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978 року про скасування стосовно Віктора Януковича вироків народного суду Єнакієве за ст. 141 ч. 2 («грабіж, пов'язаний з насильством») і ст. 102 («свідоме нанесення тілесних ушкоджень»). Експертиза, проведена Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Керування МВС у Донецькій області, як і наступна, проведена Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Управління МВС України, факт фальсифікації архівної справи № 386 Р-3410 підтвердила[154]. Зокрема, у висновках обох експертиз відзначалося, що сторінки з постановами, що відрізняються складом паперу від інших сторінок, вставлені у справу після її розшивання, підпис судді Віталія Хованського, який вивчав справу Януковича, підроблений іншою особою.[155] У жовтні 2005 року, однак, розслідування було припинено «у зв'язку з відсутністю складу злочину» – слідчим органам так і не вдалося виявити оригінали фальсифікованих документів, а склад злочину за ст. 366 ч.2 КК України припускає підробку винятково оригіналів. Віталій Бойко, головуючий у президії Донецького обласного суду того часу, а згодом голова Верховного Суду України, не раз заявляв, що особисто підписав постанови суду про зняття судимостей.
«Родовий» герб

9 липня 2001, на День народження, Віктор Янукович отримав в подарунок від друзів «родовий» герб.

У гербі переважають смарагдові і рубінові тони, в ньому також багато золота, – це знак багатства, справедливості і великодушності. Девіз «Superabo»[201] означає: «Подолаю». Багато деталей, зокрема троянда, запозичена з донецького герба і є знаками губернаторської влади. Інші символи: два колоски – багатство і достаток; пальмові гілки – перемога; тигри – зодіакальний (за китайським календарем) знак Віктора Януковича. Логотип автомобілів «Мерседес» в руках кентавра – підтвердження здібностей Віктора Януковича як водія[202][недійсне посилання].

Герб склав Ігор Сметанников (голова Всеросійської геральдичної спілки)[203]. Зобразив Юхим Комаровський[204].

Головний редактор сайту «Геральдика сьогодні», секретар Гільдії геральдичних художників Росії Дмитро Іванов вважає, що родовий символ Віктора Януковича належить не до герба, а до гербовидної емблеми або псевдогерба (тобто фальшивого) і говорить про нього як про зразок «брудної геральдики» (bogus heraldry). Він прямо суперечить тим правилам, канонам і традиціям, що діють на території України, ці правила не передбачають можливості використання елементів державного герба при створенні приватних символів, інших дефектів на ньому також достатньо – каже цей фахівець. Але ж він також підкреслює, що провини Януковича у цьому немає: сам він собі герба не замовляв, участі у обговоренні та розробці емблеми не брав, а лише необачно прийняв його у дар, довірившись малодосвідченим людям – тому «родовим» може називатися дуже умовно[205].
Портрет Віктора Януковича.
Народна творчість

Постать Віктора Януковича дала натхнення цілій низці художніх творів. В їхню основу покладені окремі епізоди з президентської передвиборчої кампанії 2004, а також його попередні судимості. Серед найзначніших можна виділити такі:

Мультсеріал «Веселі яйця» – цей серіал був натхнений «яєчним замахом» в Івано-Франківську.[206]
Кіноепопея «Операція проФФесор-1»[207], в якій Віктор Янукович стає головним персонажем.[208][недійсне посилання]
Відома пісня гурту «Ґринджоли» – «Разом нас багато» (перша версія), в якій натяком згадується епізод, де Віктор Янукович називає опонентів «Козлами».
Віктор Янукович став прототипом царя Віктора II, одного з персонажів українського політсатиричного 3D-мультсеріалу студій «Квартал-95» та «Анімаград» під назвою Казкова Русь (рос. Сказочная Русь). Серіал почав виходити в листопаді 2012 року. На липень 2013 року побачило світ 26 серій.

Гімн «Лідер»

У жовтні 2009 Віктора Януковича звинуватили в тому, що його передвиборчий гімн кандидата в президенти «Лідер» є плагіатом італійської пісні «Ti amo» написаної Тото Кутуньо і виконаної Умберто Тоцці більше 30 років тому[209].

Янукович_Віктор_Федорович

Вікіпеді я: ОБАМА СВЯТИЙ!!!

Барак Хусейн Обама (англ. Barack Hussein Obama; нар. 4 серпня 1961) – американський політик, 44-ий президент США, колишній сенатор від штату Іллінойс у конгресі США: вперше обраний до сенату штату Іллінойс у 1996. У листопаді 2004 з великим відривом Барак Обама випередив політичних супротивників на виборах – і став сенатором Конгресу Сполучених Штатів Америки, після невдалої спроби обратися в Палату Представників США в 2000. У Демократичній партії отримав номінацію на посаду президента і 23 серпня 2008 оголосив про вибір кандидатури Джо Байдена на посаду віце-президента. За результатами виборів 4 листопада 2008 здобув перемогу над республіканським кандидатом Джоном Маккейном; 20 січня 2009 року став Президентом США. У листопаді 2012 року був обраний на другий термін. Перший Президент США, який є афроамериканцем.

Барак Обама народився в Гонолулу, штат Гаваї, в родині Барака Хусейна Обами-старшого та Анни Данам. Його батько походить з селища Алего провінції Ньянза Республіки Кенія, а мати з міста Вічіта американського штату Канзас. Батьки познайомилися під час навчання у Гавайському університеті, де Обама-старший навчався як іноземний студент.

Коли Баракові виповнилося два роки його батьки спочатку розійшлися, а потім офіційно оформили розлучення. Його батько продовжив навчання в аспірантурі в Гарвардському університеті, де він здобув науковий ступінь доктора та повернувся до Кенії. Мати Барака вийшла заміж удруге, цього разу за індонезійського студента Лоло Соеторо, від якого в неї народилася донька. У 1967 році сім'я переїхала на помешкання до батьківщини вітчима – Джакарти, де Барак відвідував школу і провчився до четвертого класу. Пізніше, його відправили до Гонолулу жити з батьками матері. У Гонолулу він закінчив школу в 1979 році.

Коли Баракові виповнилося 21 рік, він дізнався, що його батько раптово помер в автомобільній аварії в Кенії. У 1995 році померла від раку також його мати. Хоча його батько був за походженням африканцем, Барак провів усе дитинство в оточенні білої матері та її родини – і таким чином поєднав у собі дві раси та два світогляди. У книзі «Мрії від мого батька» (англ. Dreams from My Father) Барак Обама описав свої спогади про дитинство та формування світогляду на основі власного досвіду у багаторасовій родині.

По закінченні школи Обама два роки навчався в приватному коледжі «Оксіденталь», а потім перевівся до Колумбійського університету, де вивчав політологію і спеціалізувався на міжнародних відносинах. У 1983 здобув ступінь бакалавра і працював протягом одного року у видавничій та консалтинговій компанії «Міжнародна Бізнесова Корпорація» (BI). У 1985 році Барак переїхав до Чикаго, де керував благодійним проектом допомоги місцевим церквам та організовував програми навчання для мешканців бідних районів міста.
Зміни в політиці «боротьби з тероризмом»

Одним з перших своїх указів на посаді президента США Барак Обама розпорядився закрити в'язницю Дельта на військовій базі Гуантанамо[5], де полонені утримувалися поза дією норм американського та міжнародного законодавства. Указом передбачено також закрити всі в'язниці ЦРУ в інших країнах, де тримають і допитують осіб, причетних, як вважають, до міжнародного тероризму. Забороняється також суворе поводження з тими в'язнями й тортури.

Барак Обама визначив, що Афганістан та Пакистан стають центральним фронтом боротьби Сполучених Штатів проти міжнародного тероризму [6] та призначив спецпредставників по Близькому Сходу та Афганістану – Пакистану. Спеціальним послом США на Близькому Сході призначено екс-сенатора Джорджа Мітчелла, а на посаду спецпредставника в Афганістані та Пакистані призначений колишній постійний представник США при ООН Річард Голбрук.

Джордж Мітчелл та Річард Голбрук мають багатий миротворчий досвід. У середині 1990-х років Голбрук заслужив славу одного з найвпливовіших дипломатів у світі, ставши головним архітектором Дейтонських угод, які поклали край кровопролиттю в Боснії і Герцеговині. В свою чергу Джордж Мітчелл був посередником у процесі мирного врегулювання у Північній Ірландії за часів президентства Білла Клінтона.
Економічна політика

17 лютого 2009 року Обама підписав закон (англ. The American Recovery and Reinvestment Act) про виділення 787 млрд доларів США для пом'якшення наслідків рецесії, викликаної іпотечною кризою, також результатом кредитної кризи. За словами Обами завдяки цьому плану в США буде створено або збережено 3 мільйони робочих місць протягом наступних двох років[7].
Нобелівська премія миру

9 жовтня 2009 нобелівський комітет оголосив, що президент США Барак Обама став лауреатом Нобелівської премії миру за 2009 рік. Нагорода присуджена йому з формулюванням «за величезні зусилля зі зміцнення міжнародної дипломатії і співпраці між народами». Очоливши Сполучені Штати, Обама пообіцяв відмовитися від колишньої односторонньої зовнішньої політики і виразив готовність піклуватися про інтереси не тільки США, але і всіх країн світу. Він, крім того, заявив, що готовий до переговорів з такими країнами як Іран, з яким США вже тридцять років не підтримують дипломатичні відносини. Одним з найважливіших пунктів його передвиборної програми було завершення військової кампанії в Іраку і вивід звідти американських військ.

Обама став четвертим американським президентом, удостоєним найпрестижнішої гуманітарної нагороди світу, після Теодора Рузвельта, Вудро Вільсона і Джиммі Картера.

Барак_Обама

Вікіпедія про помилки і злочини Путіна

Володимир Володимирович Путін (рос. Владимир Владимирович Путин, *7 жовтня 1952, Ленінград) – російський державний і політичний діяч, другий (2000–2008) та четвертий (від 7 травня 2012 року) президент Російської Федерації.
Після відставки першого президента Бориса Єльцина виконував його обов'язки від 31 грудня 1999 до 7 травня 2000 року. Від 16 серпня до 31 грудня 1999 року та від 8 травня 2008 року до 7 травня 2012 року – голова Уряду Російської Федерації.
Має юридичну освіту. Кандидат економічних наук.
Голова політичної партії «Єдина Росія» від 7 травня 2008 року[3].
Дитинство і юність

Народився 7 жовтня 1952 в Ленінграді. Батько Путіна, Володимир Спиридонович Путін (1911 – 02.08.1999) – учасник війни, робітник на заводі. Мати, Марія Іванівна Шеломова (1911–1998), також працювала на заводі, пережила блокаду Ленінграда. Володимир був третім сином в сім'ї – двоє старших братів, що народилися ще в тридцяті роки, померли в дитинстві.

У дитинстві
Батько
Матір

Сім'я Путіних жила в комунальній квартирі в Ленінграді. Вже ставши президентом, Путін розповідав, що ще з дитинства він захоплювався радянськими фільмами про розвідників і мріяв працювати в органах державної безпеки.

У 1970–1975 вчився на міжнародному відділенні юридичного факультету Ленінградського державного університету імені Жданова. В університеті вступив в КПРС і залишався її членом до заборони партії в 1991 (формально не виходив з КПРС[4][5]). Під час навчання вперше зустрів Анатолія Собчака, у той час доцента університету. Тема диплома – «Принцип найбільшого сприяння нації».
Служба в КДБ
Путін у формі капітана КДБ

Після закінчення ЛДУ Путін був за розподілом направлений[6] в Комітет державної безпеки СРСР.

У 1975–1984 – співробітник Першого (кадрового) відділу Ленінградського управління КДБ.
У 1976 році закінчив «Курси перепідготовки оперативного складу» в Охті («401-а школа»).
У 1979 році закінчив навчання на річних курсах перепідготовки у Вищій школі КДБ в Москві.
У 1985 році закінчив Червонопрапорний інститут КДБ СРСР ім. Ю. Андропова.
У 1985–1990 роках працював в НДР, в Дрездені. Офіційно посідав посаду директора Будинку дружби СРСР – НДР.

Робота в Петербурзі і звинувачення в корупції

З 1990 року – помічник ректора Ленінградського державного університету з міжнародних питань, потім – радник голови Ленінградської міської ради.
З 12 червня 1991 року, після обрання А. Собчака на посаду мера, – голова Комітету із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга.
На початку 1992 року був переведений в «діючий резерв» КДБ (у званні підполковника запасу), в Ленінградському державному університеті.
З березня 1994 – перший заступник голови уряду Санкт-Петербурга.

Згодом багато хто з тих, хто разом з В. Путіним як головою Комітету із зовнішніх зв'язків займався заснуванням численних фірм і управлінням їхньою діяльністю (Олексій Кудрін, Герман Греф, Михайло Лесін і інші), в 2000-і роки зайняв відповідальні пости в уряді РФ. У 1992 році депутатською робочою групою Ленсовета на чолі з Мариною Сальє і Юрієм Гладковим (так званою «комісією Сальє») проти Путіна, як керівника Комітету із зовнішньоекономічних зв'язків, було висунуто звинувачення в махінаціях у зв'язку з програмою постачання Санкт-Петербурга харчів в обмін на сировину. Згідно з висновком робочої групи, сировина продавалася за заниженими (рідкоземельного металу скандію – в 2000 разів) цінами проти ринкових, тоді як продовольство купувалося за завищеними; операції укладалися з сумнівними фірмами-«одноденками» і з фірмами, на чолі яких стояли кримінальні діячі; договори оформлялися з грубими порушеннями правил і за бажання легко могли бути оголошені недійсними. За підрахунками групи, збиток, нанесений місту в результаті його дій, склав 122 млн доларів. Петросовет схвалив доповідь групи і рекомендував Анатолію Собчаку відправити Путіна у відставку і передати матеріали в прокуратуру.

У серпні 1999 року журналісти Олег Лурьє і Інга Савельєва звинуватили Путіна в корупції в ході приватизації, розкраданні бюджетних коштів, зв'язках з кримінальним світом і іншому.[7][8] На звинувачення жодної офіційної реакції не було.
Захист дисертації

В 1997 році захистив кандидатську дисертацію під назвою «Стратегічне планування відтворення мінерально-сировинної бази регіону в умовах формування ринкових відносин» в Санкт-Петербурзькому державному гірничому інституті.

У 2005 році Брукингський інститут Вашингтона заявив, що 16 з 20 сторінок, якими починається основна частина роботи Путіна, є точним відтворенням або близьким до тексту переказом статті «Стратегічне планування і політика» професорів Вільяма Кинга і Девіда Кліланда, опублікованої в 1978 році. Шість діаграм і графіків з роботи Путіна майже повністю збігаються з американськими[11]
Вторгнення бойовиків до Дагестану і вибухи житлових будинків у вересні 1999 року
Путін з лідерами Чечні

У вересні 1999 року була здійснена серія терористичних актів – вибухи житлових будинків в Буйнакську, Москві і Волгодонську, жертвами яких стали більше 300 чоловік. Згідно з вироком закритого суду[13], вибухи були здійснені карачаївцями і дагестанськими ваххабітами за замовленням арабських найманців Аміра Хаттаба і Абу Умара з метою відвернути увагу російської влади від подій в Дагестані, де в цей час йшли бої між федеральними військами і озброєними загонами бойовиків з Чечні, яких очолювали Шаміль Басаєв і арабський найманець Хаттаб. Ядро угрупування бойовиків, що напала на Дагестан, складали іноземні найманці і бійці «Ісламської міжнародної миротворчої бригади»[14]. Прямий зв'язок безпосередніх виконавців вибухів будинків з арабськими найманцями (навчання в диверсійно-терористичних таборах Хаттаба тощо) підтверджується свідченнями самих терористів і свідченнями свідків. Басаєв категорично заперечував свою причетність до вибухів, зокрема в конфіденційному листі Путіну, написаному за 2 дні до захоплення заручників в Беслані. У листі він в той же час пропонував, як одна з умов мирної домовленості, можливість «в прийнятній формі» узяти цю відповідальність на себе.

За інформацією деяких джерел, а також згідно з однією із заяв Генпрокуратури РФ, вторгнення до Дагестану було організоване і профінансоване підприємцем Борисом Березовським, що входили в найближче оточення Президента РФ[15], як вважає журналіст Андрій Піонтковський як складова частина так званої операції «Наступнник», що здійснювалася «Сім'єю Єльцина» під загальним керівництвом Б.Березовского.[16] Схема мала гарантувати «Сім'ї» особисту і майнову недоторканність перед лицем можливих, зважаючи на зміну влади, корупційних розслідувань. Газета «Московский Комсомолець» у вересні 1999 року опублікувала роздруки переговорів Березовського з Казбеком Махашевим і Мовладі Удуговим. «Московский комсомолець», коментуючи цю розмову, дав своє трактування окремим фразам, натякаючи на активну співпрацю Березовського з чеченцями напередодні вторгнення чеченських бойовиків до Дагестану. Березовський категорично заперечував ці твердження і заявив, що «витоки терактів в Москві і Волгодонську треба шукати в Чечні». За словами Березовського, у нього були дуже багато розмов з різними представниками чеченських сепаратистів, включаючи Удугова і Басаєва; він заявив, що «зовсім недавно вів переговори з представником Басаєва». Проте, за його словами, «це не має нічого спільного з тією розмовою, компіляція якої була опублікована в МК. Офіційне звинувачення Березовському з боку Генпрокуратури РФ так і не було висунуте. Сайт чеченських сепаратистів Чеченпресс також спростував твердження про те, що напад на Дагестан був організований Березовським і російськими властями.

Різними діячами і організаціями висуваються також версії, згідно з якими Путіну могли бути вигідні вибухи житлових будинків: для створення сприятливої громадської думки перед введенням військ до Чечні, підняття передвиборного рейтингу і забезпечення перемоги на президентських виборах.
Сім'я

З липня 1983 року одружений з Людмилою Олександрівною Путіною. У сім'ї двоє дітей: дочки Марія (р. 1985, в Ленінграді) і Катерина (р. 1986, в Дрездені) – вчилися в СПбДУ (надійшли в 2003 році) – Марія на біолого-грунтовому, Катерина – на Східному факультеті. Недоторканність приватного життя дочок Путіна ретельно охороняється.

У сім'ї Путіна також багато різних домашніх тварин, більшість були подаровані. Чотири собаки – чорний лабрадор по кличці Коні, два пуделя і каракачан Баффі. А також коза Казка і її козеня, карликова конячка (поні) Вадик.
Світогляд
Путін в Спасо-Преображенському Валаамский монастирі з архімандритом Панкратієм (зліва), 16 серпня 2001 р.

В інтерв'ю провідному журналістові телеканалу Сі-Ен-Ен Ларрі Кінгу 8 вересня 2000 року на запитання: Чи вірите Ви у вищі сили? Путін відповів: „Я вірю в людей. Вірю в добрі наміри. Вірю в те, що всі ми стали в цей світ робити добро».

Путін регулярно зустрічався з Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм II (починаючи з 31 грудня 1999 – дня, коли Борис Єльцин передав Путіну президентську владу), бере участь у релігійних службах, в ході поїздок по країні відвідує різні православні храми і монастирі[40].

На думку Путіна, „і традиційні конфесії Росії, і ядерний щит є тими складовими, які зміцнюють російську державність, створюють необхідні передумови для забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки країни».[41]
Оцінки особистого статку

За офіційними даними, опублікованими під час Виборів до Державної Думи 2007 року, доходи Путіна в 2006 році склали 2 млн руб., а всього на момент виборів Путіну належало 3,7 млн руб. на рахунках різних банків, ділянка в Московської області площею 1500 м і квартира в Санкт-Петербурзі площею 78 кв. м[47].

За твердженням директора Інституту національної стратегії політолога Станіслава Бєлковського, опублікованому в німецькому виданні Die Welt 12 листопада 2007 року[48][49], В. Путін, можливо, «контролює 37% акцій «Сургутнафтогазу « і 4,5% акцій „Газпрому"». В інтерв'ю газеті The Guardian в грудні 2007 року Бєлковський пояснив, що Путін не фігурує в жодному офіційному списку акціонерів, але може бути бенефіціаром цих акцій через посередників. За його оцінкою статок Путіна складає як мінімум 40 мільярдів доларів.[50] Путін на питання про свій статок заявив, що він є «найбагатшою людиною в Європі, а може бути і в світі», але його багатство – нематеріальної природи: він «багатий, оскільки збирає емоції», а також тому, що «народ Росії двічі довірив мені керівництво такою великою країною, як Росія»; твердження про його багатомільярдному стані Путін назвав «виколупати з носа і розмазали по папірцях»[51].

У лютому 2009 року колишній заступник секретаря Ради безпеки Росії (1996–1996) 1997 заявив, що «переконаний, що особистий статок Володимира Путіна точно не менше, ніж стан Романа Абрамовича». за його оцінкою, «до світової фінансової та економічної кризи статки Володимира Путіна становило як мінімум порядку 40 мільярдів доларів»[52].
Звинувачення у українофобії

Деякі політики та діячі культури вважають політику та заяви Путіна українофобськими та засуджують їх[53][54][55][56][57][58].
Висловлювання

Вікіц итати містять висловлювання, автором яких є: Путін Володимир Володимирович « «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території – це Східна Європа, а частина, й значна, подарована нами!»[59] »

Джорджу Бушу під час зустрічі Росія – НАТО в Сочі (5 квітня 2008 року)



« «Щодо наших стосунків з Україною… Я дозволю з вами не погодитись, коли ви зараз сказали, що якщо б ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно б перемогли, тому що ми країна переможців» »

.


Він також відмітив, що статистика часів Другої світової війни показує, що найбільші втрати отримала саме РСФСР – більше 70%.

« «Це означає, що війна виграна, не хочу нікого образити, за рахунок індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт, це все є в документах» »

,

За його словами, це зовсім не зменшує значення в загальній перемозі республік колишнього Радянського Союзу.[60]

Про це прем'єр-міністр РФ заявив під час прямої лінії з росіянами (16 грудня 2010 року).

Висновки про заангажованість Вікіпедії очевидні. Ну невже у Барака Обами нема недоліків?!

Порівнював
Віктор Тригуб

Автор:
Прочитали: 96 раз

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • ПРООН: відновлення після конфлікту в Україні потребує довготермінових зусиль
  • Как кремлеботы нагнули Фейсбук
  • Президент СКУ закликає Президента Барака Обаму надати Україні статус основного союзника США, не члена НАТО, та військову допомогу
  • Вікіпедія: Наші авторські права безкоштовно належать США!?
  • Івану Віковану - 65!

    Читайте також:
  • Говори красиво: 10 українських слів, якими ви здивуєте своїх друзів
  • Прогнози: через 100 років...
  • Син Голови Запорізької ОДА став курсантом військового училища НАТО!
  • Стерхощук. Фотожаби на великого Пу-Ху
  • КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ: КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ
  • Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху
  • Геть московських попів!
  • Заборонити окупаційну російську церкву НЕГАЙНО!
  • “Кубань з Україною”
  • РАВВИН-КОРБАНИЗАТОР ВЕТЕРАНОВ АТО.
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2973
    Результати опитування



    Лічильники






    світ

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.323 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель