Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

ДО 125-річчя НАРОДЖЕННЯ ТА 75-річчя СМЕРТІ ЛЕСЯ КУРБАСА І ЙОГО ТВОРЧЕ ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТІ УКРАЇНИ
Понеділок, 16 Квітня 2012

ДО 125-річчя НАРОДЖЕННЯ ТА 75-річчя СМЕРТІ ЛЕСЯ КУРБАСА І ЙОГО ТВОРЧЕ ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТІ УКРАЇНИ

                 

                                            «Весь світ — театр, а люди в нім актори».

                                                                                               Вільям Шекспір

На цілому світі  27 березня відзначають Всесвітній день театру. Це професійне  свято працівників театру, акторів, театральних режисерів, продюсерів і технічних працівників, якось ця тематика наблизила мене думками до Леся Курбаса. Свято «Всесвітній день театру» встановлено в 1961 році з ініціативи делегатів IX Конгресу Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО. Це свято люблять і поважають на цілому світі. Театр - це особливий світ із власною аурою відноситься так до сучасних, як і минулих творців сцени. На тлі того свята Лесь Курбас це своєрідна унікальна постать, яка від народження до кінця свого життя була стисло пов'язана з театральним мистецтвом. Ось його слова, як високо цінував театр Лесь Курбас, він казав, що  «Театр - це храм». Актуально працюючий актор театру і численних відтворюваних постятей у кінофільмах Богдан Ступка, про театр, так висловився; «Театр — це й робота, і сім’я, і дім!». Дуже влучно окреслює театр Андрій Білоус, він називає: «Театр — це коктейль з відчуттів, який можна пережити в реальності, при безпосередньому контакті з живою людиною, а не з екраном холодного ящика». Федір Стригун, говорить: «Театр — це легенда». М. Заньковецька каже « Я безмежно закохана і віддана театрові, без нього у мене немає життя».   Алла Пундік з ніжністю ставиться до театру, вона називає: «Театр - це любов усього мого життя». Можна б наводити багато крилатих висловів і сентеції про акторів, про їхнє життя й любов до театрального мистецтва. На загал актори, це люди з високим почуттям інтелегенції, які володіють часто геніяльною бистротою ума і їхні спостереження і вислови мають особливе виховне значення. З давен давна до театру приєднувалися любителі того мистецтва, які були наділені притаманними рисами для виконування гри на сцені та ці, які володіли високими здібностями таланту та здатністю перетворюватися в різні постатті й характери людей і достосовуватись до найрізніших обставин життя. Перші театральні вистави датуються 2500 роком до нашої ери. Колискою теарального життя з початку був Єгипт, де багата існувала база єгипетської міфології, яка стала головним сюжетом при зародженню театру. Так само у стародавній Греції театр  мав багату базу  і має там довголітню історію. Якщо йдеться про початки українського театру, він також сягає глибокої давнини, починаючи з народних ігр, танців, пісенного мистецтва  та широко відомої обрядовості. З 11 століття відбувалися театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах та в княжих палатах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття) та історичні описи. Наші князі люди освічені любили театр і шанували його виконавців, які їх розважали. А відтак згодом існував кріпацький театр і так поступенно діяли аматорські театри в Харкові, Полтаві, Києві, Львові  та Одесі та в інших містах України. Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія. Відомо, що в історії театру прославилася прекрасна співачка Налетова, визначний комік Угаров і геніяльний друг Шевченка М. Щепкін (1788-1863) та ряд інших. В Галичині у 1860 р. товариство «Руська Бесіда» провадило діяльність театральну. В цій діяльності активно проявили себе родина Рубчаків, Остаповичів, Плошевських та інші. На Східних землях України, після  жорстоких утисків царатом і указів (1863 р. Валуєвський та 1876 р. Емський), якими заборонялося писати твори в українській мові і виставляти п'єси, а навіть існували обмеження співати пісні на рідній мові. Щойно згодом вдалося за допомогою великих зусиль Маркові Кропивницькому створити в 1881 р.  український аматорський мандрівний театр, який все одно відограв важливу роль в розбудженю  національних почуттів в народі.  На тому тлі починається  національне відродження, а головне театр допомагає розвивати і закріплювати рідне слово.  До театру приєднуються так талановиті, як і вродливі виконавці, які словом, жестом і мімікою з невимовною силою діють на глядачів. Режисери добирають  відповідні твори до репертуру. З великим успіхом на сцені ставилася п'єса Котляревського. «Москаль чарівник», оперета «Наталка Полтавка»,  а відтак  твори Квітки-Основ'яненка, «Маруся», Т. Шевченка «Назар Стодоля». Словом  у ХІХ-ХХ ст. українська драматургія починає відживати і опановує вона різні жанрові форми, стильові ознаки, втілення всіх актуальних на той час типів художнього мислення (романтизму, натуралізму, реалізму, неоромантизму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму тощо).Організатори театрального репертуару сягають не лише до кращих взірців творів вітчизняних, але також користають із  зарубіжних. Тут слід згадати активну діяльність трупи М. Кропивницького (1882-1883), особливо з оновленням її складу (1885—1888), театр вдається до складніших текстів. З появою п’єс І. Тобілевича, Олени Пчілки, Г. Цеглинського, П. Саксаганського та інших, все більшої ваги набуває художньо-естетична концепція драматурга, реалізована у словесному матеріалі. У діяльності трупи М. Старицького (1885—1891), М. Садовського (1881—1898), двічі поновленої трупи М. Кропивницького (1888—1893, 1899—1900) зазнала розквіту соціально-побутова драма. Тут ставилося п’єси І. Тобілевича «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Суєта», «Хазяїн», М. Кропивницького «Дві сім’ї», «Зайдиголова», «Олеся», «Беспочвенники», Олени Пчілки «Світова річ», М. Старицького «Талан», «Не судилося» (Панське болото). П’єси М. Старицького на історичну тематику «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Тарас Бульба», «Оборона Буші», «Остання ніч», І. Тобілевича «Сава Чалий», «Бондарівна», «Лиха іскра поле спалить i сама щезне», Г. Хоткевича «Богдан Хмельницький», «О полку Ігоревім», «Довбуш», «Рогнідь», «Молодий Криштоф», М. Грушевського «Хмельницький в Переяславі», «Ярослав Осмомисл», О. Барвінського «Павло Полуботок», О. Островського «Іван Мазепа». А також театри сягають по драматичну творчість І. Франка, передусім уперше поставлена трупою П. Саксаганського і І. Карпенка-Карого п’єса «Украдене щастя», як зробила на глядачах дуже позитивне враження. Часто актори  декламують поезію і читають прозу; Л. Яновської, Г. Хоткевича, С. Васильченка, Б. Грінченка, С. Черкасенка, Д. Марковича та інших. Опрацьовують нові теми, конфлікти: діяльність революціонерів, масові виступи, непорозуміння між особистістю і масами («Жертви» Л. Яновської, «Вона» Г. Хоткевича, «Скрутна доба» М. Кропивницького, «Заспокоїлось» А. Лисенка), емансипація творчої особистості, передусім жінки («Крила» Л. Старицької-Черняхівської, «Подружжє» Ю. Кміта), побутування акторських труп, репертуарна політика («Шантрапа» П. Саксаганського, «Антрепренер Прогорілого театру» О. Грабини, «Драма без горілки» В. Самійленка, «Перелітні птахи» В. Овчиннікова, «Нашестя варварів» М. Кропивницького) та інші. Цей театральний широкий за темами репертуар та за стильовими ознаками, художнього мислення був тематично різний та інколи ставав предметом різних дискусій, щодо форми і рівня зображення. Ядром цього різного театрального змісту почала народживатися «нова драма» і нова форма праці театру тобто дискусія про форми праці в театрі та впровадження  нових стильових мистецьких зразків у письмі та виражених акторською грою. Цей бурхливий розвиток  українського драматичного мистецтва театральні критики поклдали великі надії на всесторонний розвиток. Тим більше, що до театру  приєдналися талановиті постатті, які досконало вміли розвинути театральне дійство і наблизити його до досконалости. Ще Арістотель писав, що мистецтво відбиває реальне буття, дає людям насолоду, вчить думати і багато вабить у справі виховання. Сценічна трагедія, на його думку, має перевагу над усіма іншими жанрами, бо найсильніше впливає на глядачів. Ці численні актори розвивали й закріплювали національний стиль театральними виставами, за допомогою театру зрозстала національна свідомість народу. Серед численних творців театру, нарешті появився актор, який своїм талантом виріс понад епоху –Лесь Курбас. Його зоря зійшла на небосхилі України і так заблисла яскрави світлом, якого сяйво освітило цілу Европу і стало експерементальним дороовсказом в театральному мистецтві так, що ним підготовлені п’єси справді були колосальною мистецькою подією, не лише в житті українського народу, від нього вчилися театральні мистці сусідних народів.  Народився Л. Курбас 25 лютого 1887 року у Самборі на Львівщині в родині галицьких акторів. Справжне ім`я - Олександр-Зенон Степанович Курбас. Від першого дня народження Лесь Курбас мандрував з театром батьків. Прямо з дитячих років вдухнув він і пізнав дух театру з усіма його подробицями. Закінчивши Тернопільську гімназію, а згодом студіював у Віденському та Львівському університетах. А далі і на все життя  стисло зв’язався з театром. Його професійне театральне мистецтво розпочалось з Гуцульського театру Гната Хоткевича. Доречі, Г. Хоткевич народився 1877 р. в Харкові і був 8 жовтня 1938 р. розстріляний московсько-комуністичними фашистами. Працюючи в  театрі з Хоткевичом Лесь прагнув здійснити великий переворот в українському театрі тобто хотів  поставити український театр  на міру європейського, а фактично на загальносвітовий рівегь. В Києві 1916 р. Лесь зорганізував і провадив «Молодий  театр», який в 1917-1922 рр. в самому Києві працював в стислій єдності з Державним  Драматичним Театром, який діяв під керівництвом О. Загарова і В. Крилецького та Державним Народним Театром під керівництвом Панаса Саксаганського. Ця своєрідна трійця прекрасно здіснювала і забеспечувала театральними потреби місцеве населення. Після перемоги большевиків, театральне життя підупало, але продовжувало існувати у важких умовах. В 1922 року в Києві Курбас засновув модерний експериментально-мистецьке об'єднання театральне "Березіль". Це об’єднання Курбаса було на вскрізь соборним і воно аж ніяк не вміщалося в рамки новоповсталої більшовицько-комуністиєної системи. Курбас передусім цінив в праці театру індивідуальні, самобутні, неповторні духовні цінності, насичені багатими думками театральних талантів. Сповідувана Курбасом воля й свобода, пошук вищих духовних вартостей увійшли у конфлікт з вимогою «людини—гвинтика», позбавленого національності філістерського монстра, якого почала ліпити сталінська епоха т. зв. «совєтського інтернаціоналіста», а фактично безбатченка. Зв’язку з тим, що столиця совєтської України була тоді в Харкові, тодішня влада рішила в 1926 р. перенести театрз Києва  до Харкова. Але і у Харкові Курбас був послідовний у своїй роботі і не хотів піддаватися наказам тих, які поняття немали про працю в театрі. Він вводив у практику українського театру останні досягнення західноєвропейської театральної культури. За своє життя Лесь Курбас поставив безліч вистав та фільмів. Свої мистецькі ідеї виклав у багатьох статтях і виступах. Курбас твердив, що кожен народ, а особливо український повинен відігравати в історії свою особливу роль і театр повинен допомогти  і збагатити живу мову народу. На жаль такі думки не відповідали московсько-комуністичному режимові. Зрештою так, як і в інших ділянках, влада  накреслювала напрямки діяльності також і театру. Треба було за «реалізмом соціалістичним» на руїнах і згарища, серед голоду хвалити «найщасливіше» життя в світі під штиками комуністичними. І тут починається українська трагедія, сильніші характером не підкорюються і йдуть на розстріл, або самі накладають на себе руки, так як то в Харкові між іншим зробив 13 травня 1933 р. Микола Хвильовий. Ще інші занепадали духом, заломлювалися і йдуть на принизливі услуги з окупантом. Однак найбільша частина української інтелегенції гинула  у далеких тайгах і тундрах і слід за нею пропадав. Курбаса тероризували, переслідували, цькували і в кінці 25 грудня 1933 року в ночі  під конвоєм його запровадили під браму НКВС в Харкові. З Харкова його під конвоєм перевезли в Москву. Там Курбаса заставили під наглядом працювати над постановкою шекспірівського «Короля Ліра» у Державному Єврейському театрі. Звідси перевезли його в тюрму і там Курбас довідався у слідстві, що він очолює українську військову організацію (УВО), яка має на меті повалити існуючу комуністучну імперію. Він прямо жахнувся, звідкіля та московська саранча з такою вигадливістю  продумала такі несинітниці. Крім того, його оскаржено, що він має заплановані до реалізації декілька вбивств провідних совєтських діячів. В результаті цього зфабрукованого оскарження 9 квітня 1934 року Леся Курбаса судова «тройка» засудила на 5 років позбавлення волі. І ув’язненого перевезено до табору в Сондромох на Соловках. Де  Лесь  Кирбас там застав відомих вчених з України, які так як і він були ув’язнені; Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Микола Куліш, родина крушельницьких та багаіо інших.  Сталінські негідники тому 75  років назад на зламі  жовтня та листопада 1937 року розстріляли там 1.111 осіб. Розтріл відбувся за рішенням т. зв. «трійки товаришів» - Позернова, Шитова,  та Заковського. 16 жовтня 1937 р. капітан НКВД Начальник управління внутрішних справ у Ленінградській області Михайло Матвеєв отримав наказ розправитися з  ворогами народу. Він від 27 жовтня до 4 листопада особисто розстрілював засуджених під стаканчик алькоголю. Вже 5 листопада капітан Матвеєв рапортував у «місто Леніна», що наказ виконав і повернувся до дому. Вбивця української еліти Матвеєв помер 1973 році. Страту Л. Курбаса як і переважну більшість розстріляних українців досліджував журналіст Борис  Гривачевський. І чи можемо уявити собі дорогий читачу, які страшні страти понесла Україна в тому на півдикому союзі з північним сусідом, центр якого знаходиться в Москві. Пригадаймо на тлі цієї незвичайної постаті Леся Курбаса, яким був би в  Україні театр, а в ньому до якого рівня виросла б світового значення постать  Леся Курбаса. В історії світового театру він посідає почесне місце. Лесь Курбас – відмовився від традиційного театру й обрав шлях авангардизму. Курбас поставив за мету створити мистецький комплекс, де виховуватимуть театралів нового покоління. Художній шлях Курбаса – від Штайнера до Сковороди, від експериментального політичного театру до глибоко філософського. Він з успіхом ставить Шекспіра, Шевченка, п’єси улюбленого і талановитого драматурга Миколи Куліша (1892-1937), якого  большевицькі фашисти розстрілили в тому самому дні 3 листопада, на 45 році життя, що і був розсрілений Л. Курбас. ЯК болісно в се це константувати, адже Курбас йшов до театру своєї мрії вперто й натхненим шляхом. На сцені досліджував мікрокосм в людині, досягши майже Джойсівських масштабів у питаннях підсвідомості. Нова театральна мова прийшлася до смаку і в Мюнхені, і в Канаді, куди кликали Курбаса. Та він не поїхав, хотів служити свому народові. Коли пишу про Л. Курбаса, мені спонтанно приходить на думку роман «Собор» Олеся Гончара, який  на мене зробув приголомшуюче враження. У тому романі видобуто не тiльки сиву ми­нувшину, а й суперечливу, сповнену драматизму нашу сучаснiсть, яка перекликалася і перекликається в нашій історії. О. Гончар  так як і Л. Курбас вдумливо вчив з повною вiдповiдальнiстю перед майбутнiми поколiннями, як нам жити, щоб належно розвиватися. "Собор" своïм публiцистичним, пристрас­ним пафосом закликав читачiв замислитися над значенням духовних цінностей у людському життi, iсторичноï пам'ятi, культурноï спадщини народу. Гончара «Собор» привертає увагу до таких серйозних негативних явищ у тодішньому нашому жит­тi, як бездуховнiсть, моральне браконьєрство і неосвіченність тих, які нездарно намагаються керувати культурою, в тому і в наш час. Про це треба говорити, хто ж має в наш час піднимати духовність народу, такі українофоби, як Табачник, Азаров, розбишака Саламатін, чи Янукович, для яких наша національна культура і мова являється кісткою в горлі. Можна б за  "Собором" Гончара запитати чи збагачується духовно сучасна людина, такими концертами і театральними видовищами, які вони імпортують в наш час з Росії та чи зростає свідомість нації, коли ліквідується українські школи? Шукаймо причин, чому  деякі сучасники йдуть на цю шміру на виступи і через те, втрачають повагу до рідного, чому зникає дух свободи й патрiо­тизму, що був властивий для діячів культури і борцям за свободу й щастя украïнського народу. На цю тему криється суттєва  символічна відповідь у книзі спогадах «Корефеї українського театру», автором якої є Софії Тобилевич – дружини класика української драматургії І. Карпенка-Карого (Тобілевича). Ця актриса і прекрасна письменниця, протягом довгих років працювала з такими особистостями, як; Лисенком, Старицьким, Кропивницьким, Заньковецькою, братами Тобілевичами, - це ці культурні велитні-двигуни, які надихали народ до духовних цінностей. Ця ж сама авторка написала, крім інших, також прекрасну книжку «Мої стежки і зустрічі» в якій вияснює коли і від чого духовно багатіє людина і від чого вона страждає. Московсько-комуністична жорстока система не лише штучними голодоморами поклала 10-ть мілійонів українського селянства в могилу, але і сотки тисячі української еліти позбавила життя, яка духовно впливала на розвиток української культури. Вже за незалежності України з архівних джерел стало відомо, що найславетнішого українського театрального діяча розстріляли 3 листопада 1937 рокуна 50-му році життя в урочищі Сандармох. Жодна праця з історії театру XX століття не обходиться без згадки імені славетного актора, його знають і вивчають режисери провідних театрів світу. Отож, творча діяльність Леся Курбаса залишила помітний слід не лише в історії українського театрального мистецтва, але і світового. Після довгих років страти Леся Курбаса – щойно тепер повертається шана великому новаторові театру. Влаштовуються дошки пам'яті де він перебував,  його ім'ям називають вулиці міст, театральні і наукові заклади, організується у його честь Фестивалі і конкурси, його експереминтальні досліди втілюється у життя. Вічна пам'ять Лшсеві Курбасу!

                                                                                                               Ярослав Стех


Автор:
Прочитали: 93 рази

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • Син Голови Запорізької ОДА став курсантом військового училища НАТО!
  • Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху
  • Віктор Тригуб: Лавру слід очистити від рюского міра!
  • ЗАЯВА УКРАЇНСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ГРОМАД В ІТАЛІЇ З ПРИВОДУ ЗАТРИМАННЯ ВІТАЛІЯ МАРКІВА
  • В.Мороко: БОЛГАРСЬКА ГОРДІСТЬ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ
  • Финансовое положение Украины улучшается
  • ПРО ПЕРЕМИСЬКОГО ЄПИСКОПА ІВАНА СНІГУРСЬКОГО
  • Із когорти нескорених
  • ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ АВТОРА СЛІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ГІМНУ УКРАЇНИ ПАВЛА ЧУБИНСЬКОГО
  • “Відлуння Дикого степу”
  • ДО 90-ЛІТТЯ ВИЗНАЧНОГО ІСТОРИКА-ЕТНОГРАФА ПУБЛІЦИСТА ІВАНА КРАСОВСЬКОГО
  • ПРО ВАСИЛЯ ҐРЕНДЖА-ДОНСЬКОГО
  • ікона-ставротека Війська Запорізького Низового
  • ДО 120 ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОТЦЯ СТЕПАНА ОМЕЛЯНОВИЧА ВЕНГРИНОВИЧА
  • ДО 110-ліття НАРОДЖЕННЯ ВИЗНАЧНОГО РЕВОЛЮЦІОНЕРА ЗЕНОНА КОССАКА-ТАРНОВСЬКОГО
  • Давня українська держава РОСЬ та її велесовичні символи
  • У військовому музеї с. Пилява
  • Наталка Іванченко – директор Донецького художнього музею
  • ЗВЕРНЕННЯ‭ ПЕРВИННОЇ ПРОФСПІЛКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ДО КОЛЕКТИВУ МУЗЕЮ.
  • ДО 90-ліття НАРОДЖЕННЯ та 40-ліття СМЕРТІ ВИЗНАЧНОГО МИСТЦЯ ВАСИЛЯ (ВІЛЬЯМА) КУРИЛИКА
  • ДО 100- ЛІТТЯ УРОДИН ТА 20 ЛІТТЯ СМЕРТІ ЛІКАРА-ХІРУРГА – АНАТОЛІЯ ГНАТИШАКА
  • ДО 20-річчя ВІД ДНЯ СМЕРТІ ВИЗНАЧНОГО ПІДПІЛЬНОГО ДІЯЧА ПЕТРА ДУЖОГО
  • ДО 80-річчя ВІД ДНЯ СМЕРТІ ПОЕТА І ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯ БОГДАНА-ІГОРА АНТОНИЧА
  • Великоанадольський музей лісу
  • Вартові Великоанадольського лісу
  • Історично-культурний центр «Слобода» є унікальним проектом
  • Торгівля на крові є збитковою для української держави
  • Я придумала, що робити з Юлією Самойловою
  • ВИКОРИСТАННЯ ДОСЯГНЕНЬ ДЖ.М. КЕЙНСА ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
  • Музей Українського радіо

    Читайте також:
  • Говори красиво: 10 українських слів, якими ви здивуєте своїх друзів
  • Прогнози: через 100 років...
  • Стерхощук. Фотожаби на великого Пу-Ху
  • КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ: КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ
  • Геть московських попів!
  • Заборонити окупаційну російську церкву НЕГАЙНО!
  • “Кубань з Україною”
  • РАВВИН-КОРБАНИЗАТОР ВЕТЕРАНОВ АТО.
  • Юрій Нерослік відкриває чергову виставку!
  • Колиска Запорозької Січі
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2970
    Результати опитування



    Лічильники






    світ

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.074 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель