Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

ДЕЩО ПРО ІСТОРІЮ І МОЇ ЗВ’ЯЗКИ З УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬНО-КУЛЬТУРНИМ ТОВАРИСТВОМ У ПОЛЬЩІ
Неділя, 08 Квітня 2012

ДЕЩО ПРО ІСТОРІЮ І МОЇ ЗВ’ЯЗКИ З УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬНО-КУЛЬТУРНИМ ТОВАРИСТВОМ У ПОЛЬЩІ

 

    «Ми не можемо втекти від історії. Про нас будуть знати, незалежно від нашого бажання. Ніхто з нас не заховається від історії поза плечі своєї зарозумілости чи скромности. Вогненна проба, через яку ми перейшли, освітлюватиме нашу славу і нашу ганьбу для майбутніх поколінь»  (слова - президента Лінкольна на Конґресі  США 1 грудня 1862 року)

 

Ці слова були висловлені 150 років тому і вони ніколи не втрачають своєї значимості. Так як слова з Євангелії від Св. Марка, 4-22; « Немає нічого прихованого, що не виявиться, і нічого таємного, що не вийде наяв». Це ці незаперечні істини справедливості, які в цивілізованих суспільствах становлять норму людського життя. Платон твердив, що справедливість це - найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість, такт і мудрість в повній рівновазі і гармонії. Одже на основі повищих цитат спробую розглянути різні аспекти, явища та події, які пов’язані з суспільно-громадським життям українців в повоєнній Польщі. Щоб ретельно разглянути своєрідний феномен діяльности УСКТ, на мою думку треба в першу чергу глибоко проаналізувати епоху в якій народжувалося УСКТ і умови в яких знайшлися українці в Польщі після Другої світової війни. Тоді лекше можна буде уникнути помилок і дати більш вірну оцінку діяльности цієї суспільно-громадської організаї. Дотихчасові україномовні спогади і досліди щодо того періоду праці УСКТ з дебільшого висвітлюються з правельної точки зору. Головно в тому сприяють відкриті архіви УБ і численні видання Інституту Націоналїної Пам’яті (ІНП), цей перйод висвітлюють. Відомо, що після закінчення ІІ-ї світової війни від 4-11 лютого 1945 р., серед інших рішень лідери США, Великобританії й СССР землі Закерзоння приділили Польщі. В результаті цього рішення між Польщею а УРСР було прийнято договір про «обмін населення» (українців і поляків), між тими країнами. Українців переселювано з рідних прабатьківських земель в підсовєтську Україну, а польських осадників і колоністів повернуто їх на свою корінну батьківщину. До 31 грудня 1946 р. переселено україмців із Закерзоння до УРСР 529.925 осіб і значно меншу кількісь поляків  переселено з України в Польщу. Ці українці, які уникнули переселення до УРСР, переживали неімовірні трагічні і жорстокі випробування на своїй землі. Горіли села, падали невинні жертви й простори нашої землі були залиті кров’ю. В кінці польський уряд рішив перепровадити в 1947 р. акцію «Вісла» в результаті якої було депортовано, біля 150 тисяч осіб українців. Депюортованих було розкинуто по дві-три родини на західно-північних землях Польщі. В окремих регіонах і місцевостях депортація українців відбуваласяв в край жорстоких і брутально-злочинних матодах. Депортовані переходили селекцію, в результаті якої надзвичайно велике чимало молоді і старших ув’язнено і псевдо суди сказавали їх на довголітні  судові вироки. Провідні члени і окремі воїни УПА були сказувані на довголітне увязнення8 або на кару смерти. Майже 4-и тисяч українців різного віку, без судових вироків ув’язнено в концтаборі  у Явожні, де 160 осіб не витримали тортур і там знайшли свій вічний притулок. Крім того, на українських етнічних землях  руйновано культурні та історично-релігійні цінності, де навіть після депортації стерто з карт численні назви місцевостей на завжди. На жаль на ці злочини світ байдуже приглядався так тоді, як і по наші дні ці дії не докінця вирішені в правному аспекті. Те що там діялося вдаряло і вдаряє в загально людську мораль і руйнує поняття загальнолюдської справедливості. Прямо в цьому перйоді українці переживали катаклізми, ґеноцид й етноцид вже після закінченої Другої кривавої світової війни. Що гірше в нових поселеннях депортовані українці отримали здивастовані війною будинки і перебували вони під стислим наглядом міліції. Всі депортовані  були  кинуті у безодню нечуваних поневірян і дискримінації. Їм заборонялося  міняти місце проживання, а також вчити дітей рідної мови, користати з практик релігійних в греко-католицькому обряді, а навіть невільно було провадити культурно-освітню працю. Існував суворий заказ, щоб під жодним позором ніхто з депортованих не важився їхати на терен Закерзоння. Все було задіяне так, щоб депортованих українців можливо як найскоріше винародовити. Немаючи засобів до життя українці були змушені ставати наймитами у скоріш прибулих тут поляків. Із своїх мізерних заробітків жили самі і купували харчі, які висилали харчові пачки для ув’язнених. Щойно в квітні 1952 р. Політб’юро ніби таємно розглядало справу депортованих, а в осені 1955 р. створено тзв. культ-освітні комісії, які за вказівкою уряду зайнялися організацією зустрічей з депортованими на яких було обирано делегатів на  з’їзд до Варшави. В половині травня 1956 р. автор статті був обраний на делегата з’їзду в Бранєві. Треба собі лише уявити тодішню трагічну долю  депортованих українців і тоді стане зрозуміло, як вони принимали цю своєрідну політичну полекшу. Люди з вірою і надією дивилися на омріяну справедливість, а влада мала зовсім інші свої плани.  Врешті наступили дні 16–18 червня 1956 р. у Варшаві в Палацові Культури відбувся І з’їзді УСКТ. У ньому взяло участь 239 представників української громади Польщі. На з’їзді не лише затверджено статут організації, але обрано Головну управу, яку очолив Степан Макух, секретарем обрано Григорія Боярського. Відтоді при підтримці влади почалися творити теренові структури УСКТ. Ще в тому році сформовано 8 воєводських управ, 63 повітових і 119 гуртків, а вже до кінця 1958 р.  було 74 повітові управи і 270 гуртків, що нараховували 7 тис. членів. Не дивлячись на те, що на з'їзді представляв делегацію від уряду віце-міністер Внутрішних справ З. Шнек, колишніми членами КПЗУ українці, то мимо того з'їзд був обставлений  численними аґентами спецслужб. Все таки знайшлися відважні делегати, які виступали з чисельними суттєвими домаганнями на адресу уряду, щоб виправити заподіяні кривди і урегулювати правно українське питання у Польщі.  Мені на ціле життя запам'ятався відважний приголомшуючий виступ, своєрідного лідера Лева Ґаля, якого родовід з Лемківщини. Він у свому  виступі від імені делегатів найбільш прецезійно подав домагання, які треба конче реалізувати, щоб хотяй в частині виправити заподіяні кривди депортованим. На цьому з'їзді затверджено статут товариства, а також видавання тижневика «Наше Слово», яке систиматично виходить вже 56 років. Цей часопис відограв і відграє в житті українців надзвичайно важливу виховну роль. Від грудня 1956 р. почав виходити додаток для дітей “Дитяче слово” (пізніше “Світанок”), а від травня 1958 р. науково-популярний додаток “Наша культура”. Щороку друкувався український альманах під назвою “Український календар”, який на ці часи відзначався добрим змістом і цікаво підібраним матеріялом. При тих виданнях  почали гуртуватися молоді недосвічені сили журналістичні і початкуючі письменницькі таланти. Крім того в Кошаліні, Ольштині, Ряшев,  Люблені та Щеціні почалися транслюватися україномовні радіо-передачі. Живе і писане українське слово, а в коротці і пісня були для наших людей духовною поживою, немов той хліб насущий, який підержував їхнє життя. Хотяй ці засоби були під стислою наглядом і цензурою, все таки вони зогрівали серця українців рідним словом і поширювали загальну інформацію та національну свідомість. Часто наглядачі над уескатівською діяльністю під приводом боротьби з “українським націоналізмом” чинии тиск і обмеження та часто вдавалися до залякувань відважніших суспільних діячів. Ці т.зв. опікуни над діяльністю УСКТ накреслювали свої межі і визначали  головні напрямки роботи, тобто заставляли працювати в диктат партії і не дозволяли згадувати про кривди і руїни, а заохочували захоплюватися тим, що нашою радістю аж ніяк не було. У великій мірі успіх роботи залежав від спритності уескатівських активу, який вмів провадити роботу так, щоб йти острою стернею і ніг не поколоти. Тоді для влади націоналістом був кожний українець, який  домагався справедливої оцінки акції “Вісла”, відновлення Греко-Католицької Церкви, ставив питання про повернення на рідні землі і масово займався організацією україномовного шкільництва. Велику роботу в культурно-освітній праці відограли тоді численні активісти, які поширювали тижневик «Наше Слово», україномовні кнужки та провадили жертвенну виховну роботу серед українського застрашеного населення. На цей час народ знаходився внадзвичайно у складному положенні. Щоб рятувати національні гордощі народні, ентузіясти кинулися до праці серед народу чесно і почали віддано працювати. Вони організували гуртки для своїх земляків, улаштовували літературно-історичні доповіді, писали  до Нашого Слова статті, репортажі і спогади. Велику виховну працю проводили вчетелі, які відбули курс у Сулєювку і Міендзишіні під Варшавою та горнулися до суспільної праці всякі інструктори художніх колективів, пісні і танцю. Пісня наша, не лише є  доказом нашої високої культури, вона ставала захисною зброєї нашого існування в край важких умовах. А передовсім пісня розраджувала своєю мовою і мелодією та зогрівала серця і додавала сил і відваги до праці.

     В самих початках діяльності УСКТ мені випало на долю працювати на терені Ольштинського воєвідства, де було депортовано українців около 60 тисяч з різних районів Закерзоння. Будучи там головою ВП УСКТ, я з великою вдячністю згадую таких жертвенних активістів, як; Олександр Колянчук, Іван Тимчина, Іван Щур, Юліян Павлище, Роман Шаґала, Міля Лучак, Радванецький, Квятковський, Могила, Демянюк, Демчук та ряд інших. Завдяки  головно відданій активній праці тих активістів нам вдалося на терені воєвідства розширити сітку гуртків УСКТ, допомогти зорганізувати численні пункти навчання української мови, заснувати деякі колективи пісні і танцю та опікуватися Бартошицьким українським педліцеєм, який на той час був єдиним в Польщі, що готував українських вчителів. Невдовзі повстала початкова школа в Банях Мазурських, загальноосвітний ліцей в Лігниці, початкова школа в Білому Борі, Ґурові Ілавецькому та ін. Завдяки старанням ГП УСКТ  при допомозо міністерства освіти Польщі, на засаді обміну судентів між Польщею та УРСР, вдалося уможливити студії деяким українцям з Польщі на Київському університеті ім. Т. Шевченка. Між іншим автор статті був одним із студентів першої групи в Києві. Діяльність УСКТ на Ольштинщині  розвивалася пульсаційно, були злети і були упадки. Свого часу навіть автора статті був висунутий від українців, на  кандидата в посли до польського сойму. В результаті того, протягом  півтора місяця відбулося 56 т.зв. зустрічей з українськими виборцями і хотях кінцевий результат не приніс успіху, то ці зустрічі у великій мірі сптичинилися до активнішої праці українців на тому терені. Хочу при тому згадати, що в тому перйоді у ВК ПОРП в Люблині був секретарем Василь Голод, за  допомогою якого з Ольштинщини чимало депортованих холмщаків повернулося в  рідні сторони у Володавський, Біло Підляський та Холмський повіти. В інші регіони на етнічно-українські землі, виїхало лише декілька родин з Ольштинщини, які змушені були закупити в нових місцях свої доми за власні кошти. В тому місці треба підкреслити, що у квітні 1957 р. Секретаріат ЦК ПОРП прийняв ухвалу щодо зміцнення господарської діяльності українців і дозволив заснувати господарчу діяльність «Ферротехи», які діяли при ГП УСКТ. На подив ця діялїність успішно розвивалася і мабуть того успіху сама влада перелякалася і рішила  в половині 70-х рр. цю діяльність заборонити. Доходи з цієї господарчої діяльності не лише фінансово допомагали реалізувати різні проєкти УСКТ, але в тих пітприємствах українці мали змогу в першу чергу найти там для себе працю і почуватися в ній рівноправним громадянином у Польщі. Якщо йдеться про статутову працю УСКТ то мимо труднощів, деякі успіхи організація добилвалася в шкільництві та в аматорсько-художньому русі. Варто пригадати, що у 1959/1960 шкільному році пунктів навчання рідної мови було 210  і в них вчилося 2958 учнів, це був до певної міри своєрідний успіх, коли зважити, що скоріше таке навчання не було можливим. Художня самодіяльність розвивалася майже масово, до того сприяли не лише виступи на місцях, але міжвоєвідські і крайові фестивалі, душею хорового співу став відомий і заслужений діяч культури, дирегент легендарного хору «Журавлів» - Ярослав Полянський, без якого ця діяльність не була б такою успішною. Для прикладу в 1959 р. діяло 26 хорів, 15 драматичних, 15 музичних і 6 танцювальних колективів. У 1961 р. було 62 художні гуртки, в тому 26 хорів, 21 драматичних, 9 танцювальних і 6 музичних. В ГП УСКТ орнанізацією шкільництва тобто пунктів навчання рідної мови займалася пані Люба Вербова, а театральною роботою займався Іван Демкович. Саме та діяльність була тим лікарством,  в нашому відродженні, яке лікувало від національної загибелі українців у Польщі. Доречі, я знаю декілька осіб, які прямо заявляють, що УСКТ в них відродило їхню українську душу і приналежність до нації. Без сумніву, ці які стояли осторонь цієї роботи багато з них на завжди розплинукося в тому чужинецькому морі і сліду українського по них не залишилося. Як писав польський письменник Кіселєвський  - «акція «Вісла» зробила свою чорну роботу для українців». Але і цей  кильтурно-освітній рух в певному перйоді УСКТ став сильно непокоїти наглядачів за українською культурою. Почалися підступні залякування і репресії, слабших характером спецорнали втягали до співпраці, а сильніших за характером переслухували і навіть арештовали. Відомо, що були ув'язнені; М. Ковальський, (якого розпрацьовивали під криптонімом «Сан» аґенти «Фе-лікс» і «Адам»), був арештований Б. Струмінський, згодом були увязнені; Мирослав Трухан, Лев Горак, Степана Павлище та інші. Українці у Польщі, а зокрема діяльність УСКТ була стисло обставлювана мережею сексотів і провокаторів. Служба безпеки завжди утримувала по кількох таємних співпрацівників так у Головній управі, редакції тижневика «Наше слово» та воєвідських структурах УСКТ. Спецоргани стосували підступні і провакативні методи, за допомогою яких кидали тавро і ширили недовіру серед активу та намагалися дискредитувати чесних діячів. Вони в основному ширили дезінформацію і наставляли провокативно одних проти других. Існує багато достовірних слідів, які вказують на можливі дії співпраці радянських спец-служб з польськими. За сучасним відкритими архівами можна ствердити, що упродовж 35 років існування Товариства, біля 500 осіб, здебільшого українців і членів організації, співпрацювало з комуністичним апаратом безпеки. Вони писали рапорти найчастіше тенденційного характеру, про пару тисяч «підозрюваних» українців так активістів уескате, як і на тих, які стояли осторонь праці УСКТ. Кожен розуміє, що в кожній країні існують спецслужби і їхні таємні співпрацівники, але мабуть таких брутальних методів, яких ця служба в Польщі допускалася до українців  ніде в світі не було і аналогів не можна подібних віднайти. Можливо важко повірити декому, але проти тих сексотів інколи навіть різко виступали такі апаратчики, якими були; Григорій Боярський, Микола Королько, Константин Лащук та інші. Як вище сказано спецслужби СБ і КДБ  співпрацювали з  армією перешколених аґентів, проти недосвідчених молодих хлопців та дівчат, ялі любили свою мову, пісню і Україну. Може послужити приклад, що радянський агент «Кравс» був використаний до розпрацювання українців на терені Люблінщини і частково Надсяння. Були спільні акції  спецслужб  під кодом «Скорошит» ( проти; Горака і Павлище), та під  кодом «88». У Вроцлаві деверсійну роботу перепровадив агент «Іванєнко» та «Запорожець». В Перемишлі працював аґент «Ізир». Зрештою за ІНП в Ряшові, є виявлені усі, хто мав зв'язки з комуністичними спецслужбами. Доволі детально цей перйод  УСКТ висвітлили; проф. Е Дрозд, Я. Сирник І. Галайда та інші.

          Яка ж пародія існувала в тих спецслужбах, для прикладу подам, на терені Переворського повіту, що знаходиться між Ланьцутом і Ярославом, в селі Каньчуґа жила одна тільки сім'я, можна сказати в повіті, яка передплачувала газету «Наше Слово». Над цією сім'єю тривав стійкий постійний нагляд, яким займався штатний працівник СБ, який працював при повітовому УБ в Переворську.  Під особливим наглядом спецслужб  перебував Загальноосвітний ліцей з українською мовою навчання у Лігниці, навіть ще і в другій половині 80  років. Ця елітарна школа була винятково обставлена спецрозвідкою, в якій були задіяні аґенти так із УБ як із КДБ. Відомо, що з її стін вийшли такі відомі діячі, як теперішний грекокатолицький владика Володимир Ющак, головний Протоігумен оо Василіян о.  Ігор Гарасим, посли до польського Сойму – проф. Володимир Мокрий, Мирослав Чех і Мирослав Сич, активісти УСКТ Марія Туцька, Степан Колосівський, нинішній голова ОУП – Петро Тима та сотки інших визначних діячів. Цей славний ліцей провадила національно свідома Ірена Снігур, разом з такими патріотичним колективом вчителів, яким був Іван Співак та інші. Над дидектор школи Іриною Снігур працювали аґенти «Єжи», «Оксана» та цілий  ряд інших, яких завданням було кожен деталь передавати до органів, щоб можна  було скомпронітувати ліцей і довести його до закриття. Але із закритям цього освітнього закладу не зовсім погоджувалися навіть тодішні працівники ГП УСКТ та впливові працівники редакції «Нашого Слова». З того приводу є чимасло доказів, як обороняли ліцей; Ольга Васильків, Григорія Боярського, Мукола Королько, Михайло Дзвінка, Іван Зінич та інші, які ніби офіціяльно займали продержавницький курс, а на ділі відстоювали  і боронили цю престижну і добре зорганізовану українську школу в Польщі. Це не є вибілювання тих, які вже відійшли у вічність, це об'єктивне твердження, якщо ми хочемо правдиво відзеркальювати тодішню епоху.

       В 1960 р. я переїхав з родиною на стале до Перемишля. Тут  в коротці знову став працювати в УСКТ. Деякий час я очолював підприємство  «Ферротех» в Перемишлі, а відтак був  обраний  протягом  кількох каденцій головою Міської Управи УСКТ і в кінці став секретарем ВП УСКТ, якого осідок був постійний в Перемишлі. На цьому терені, особливо в Перемишлі, місцева безпека надзвичайно ворожо відносилася  до УСКТ. Вони УСКТ  трактував як поважну загрозу, відродження «українського націоналізму». Перемишль в історії України, а зокрема українців у Польщі, становив духовний центр. Для тих органів УСКТ а в тому і взагалі українці в Перемишлі вважалися своєрідною загрозою територіяльною. Дехто з поляків поширював таку вістку, мовляв Перемишль буде приєднаний до України, це викликало неодноразово паніку в польських середовищах.  На початку 60-х рр. до Перемишля секретним шляхом надійшло пару примірників книжок «Перемишль західний бастіон України», автором цієї книги  є проф. Богдан Загайкевич, що вийшла у 1961 р. в Ню Йорк – Філядельфія. Ця глибоко наукова книга потрясла УБ в цілому Надсянні. Органи чинили всякі заходи, щоб цю книгу здобути і власників книги притягнути до кримінальної відповідальности. Однак їхні зусилля і розшуки оказалися даремними. В цій знаменитій книзі знаходиться цікава розповідь як про визначниі історичні постатті минулого, так і про одвічне українське коріння на цій землі. В книзі показується визначних політиків, освітян, науковців, діячів духовенства, культури, мистецтва тощо. Словом, подається там організації і товариства, та усіх тих, хто творив на цій землі українство і був національним взірцем для інших.  Крім того при УСКТ у Перемишлі інувала порівнально досить велика україномовна бібліотека книжок, з яких користали читачі з міста. Цю бібліотеку між іншим працівники УБ пару разів перепроваджували контроль і на диво кожен раз знаходили в книжках летючки націоналістичного змісту з гербом України Тризубом. Нам видавалися ці знахідки дивно підозрілими. Якже так, що контролюючі без більших труднощів натрапляни на книжки в яких знаходилися листівки. Виходило з того, що або вони самі їх вкладали, або їм довірені особи вказували де такі листівки знаходяться. З того приводу,  автор статті, Михало Чубинсїкий та Іван Стисло були пару разів кликані на переслухання, на яких вислухували погрози за поширування націоналістичних ідей. На внесок тих контролюючих органів, частину книг з бібліотеки було вилучено, в яких нібито зміст був націоналістичний і заборонялося ними користуватися.Треба підкреслити, що УБ  в Перемишлі пильно стежило за контактами на лінії Перемишль – еміграція. Ніде правди діти, Перемишль становив у міжвоєнний та воєнний час міцний осередок націоналістичного руху. Одже над цією темою Перемиська аґентура мала над чим серіозно працювати. Дуже детально вони розпрацьовували колишніх вояків УПА та дивізії «Галичина», членів ОУН тощо. Навіть людей відповідного віку, але непричетних до націоналістичного руху, кликано на переслихання в тих справах. З перспективи років з винятковою шаною, зрозумінням і вдячністю хочу згадати принаймі деяких відданих і жертвених тодішніх діячів з якими мені доводилося працювати, це; Михайло Чубинський, Ярослав Юрчак, Семен, Матейко, Богдан Гошко, Іван Стець, Богдан Сютрик, Ярослава Поповська, Наталія Ожибко, Неля Менцінська-Гук, Людмила Павлище-Кот, Володимир Пайташ і Володимир Лазорко та десятки інших, які не щадили своїх зусиль і чесно працювали на благо нашої української громади в Перемишлі. Так як вище згадано, що від зарання покликання УСКТ, спецслужби Польщі були міцно зацікавлені  можливо із аґентуральними органами КДБ, щоб якомога уживати всіх методів для того, щоб розбивати єдность українців у Польщі. Вони для осягнення своєї мети, не щаділи коштів і заходів, використовували найрізніші підступні методи, в тому часто примітивні, щоб посварити з середини наше середовище і тим довести до розбрату і так нечисленний прачюючий актив. Незважаючи на всілякі перешкоди кильтурно-освітня праця на терені Перемишля провадилася в міру можливостей на  задовільному рівні, завдяки інтузястам і традиціям, які були тут напрацьовані попередними поіколіннями. Дещо трохи відмінно виглядала праця організаційна на терені Лемківщини, яка територіяльно була поєднана працею з цілим Надсянням. На цьому тлі на початку відгравала особливу роль з-за „залізної завіси“ видання москвофільського товариства „Лемко-Союз“, їхній  часопис „Карпатська Русь“. Цей часопис ставив зокрема великий акцент на справі „незаслуженої кари“, яка зустріла лемків,під час акції «Вісла», нібито непричетних до дій УПА, чи ширше – до української справи взагалі. Цю пропозицію з початку  спецслужби хотіли використати в боротьбі проти визвольих змагань українців, але в недовзі зайняли дещо іншу позицію в цій справі. Зрештою про повороти на рідні землі ставляли також інші середовища. Мета влади супроти українців полягала в тому, щоб  „стабілізацію“ українців закріплювати саме на Західних Землях, тобто там, де створені були умови повної асиміляції та полонізації. Оскільки масово українці домагалися поворотів, цю „небезпечну“ єдність треба було розбити. Удар був націлений на тих, хто найгучніше домагався повернень. З посту голови Товариства змушений був піти у червні 1957-го С. Макух. Упродовж 1957 та 1958 років розбито воєводські управи УСКТ у Зеленій Горі і Вроцлаві, де діяльніст УСКТ очолювала лемківська інтелегенція. Під провокативним наказом орган УСКТ „Наше слово“ почав підігрівати дещо вщухлий антагонізм між лемками та рештою української громади, щоб порізнити і зісварити з середини українців. Здається, невипадково у 1958 р. до Польщі повертається з УРСР Михайло Донський, лемко з Цеклинської Волі, з Горличини, колишній працівник польського Міністерства Громадської Безпеки, а в 1946–1954рр. – бувший командир Гвардії Людової (ҐЛ), в’язень з часів німецької окупації, найправдоподібно учасник боротьби проти УПА на терені УРСР. Уже з 1959 року Донський стає на чолі створеного напередодні ІІ З'їзду УСКТ Правління Лемківської секції при УСКТ. Для делегатів З'їзду був це сигнал, що влада хоче розділити і послабити УСКТ. Цей своєрідний шантаж владі дав можливість  з середини таки породити конфлікт, який тривав довго в окремих середовищах.  Проте  у 1967 році заново таки  «Лемко-Союз» почав відгравати свою негативну провокативну роль проти українців. На 24 З'їзді організації, що відбувся у Йонкерс, виготовлено документ до польського уряду з вимогою надати Лемківщині автономний статус і повернути їх на свої території. Цей документ знову  став костею незгоди, бо він був спрямований  не лише проти політики Польщі, але і СССР, яка була задіяна в усіх починаннях політичних у Полїщі. На тлі тих подій поважно М. Донський почав втрачати свій авторитет перед владою, і рівнож пред керівництвом УСКТ, як захисник поворотів з підтекстом українського сеператизму. Відомо серед свідої частини українців москвофільство в нашій пам’яті з минулих і сучасних нам часів слави собі не здобуло. Воно своїм хороботворчим  вірусом, підточувало й ослаблювало нашу загальну національну єдність і  спрявовувало свою діяльність на співпрацю з ворогами нашої нації. Русинство, це похідна галузка москвофільства, яке дає свої понижаючі плоди навіть і в наш час. Варто пригадади, що 30 листопада 2011 р. в м. Підрубне (Чехія) під головуванням  Василя Джигана та Василя Мікуліна відбувся всесвітний 5-й та 8-й Европейський Конгрес підкарпацьких русинів, не будемо обговорювати його підступно-ворожої діяльности, але варто згадати що цей «Конґрес»  був оплачуваний  і є пітримуваний від ряду років організаціями Росії, які на цю діяльність русинського підпільного руху в Україні призначують високі суми грошей. Організація «Російський світ» навіть для учасників «Конгресу» фінансував нагороди за участь  в нарадах. Для тих, які фабрикують антиукраїнську літературу і возвиличують русинство, отримують не погану фінансову винагороду. Наради відбувалися під гаслом «Русином є той, хто не вважає себе українцем». Одже всякі коментарі тут зайві. Щоправда, протоієрей Московського патріархату закарпатського сепаратиста отця Дмитрія Сидора. 19 березня 2012 р. в Ужгороді суд виніс йому вирок, за сепаратизм, тобто за посягання на територіальну цілісність і недоторканість України. Шкода, це наразі лише один із сепаратистів в Україні засуджений, а є їх далеко більше, які повинні засісти на лавах оскаржених. Я на момент відхилився від головної теми, щоб показати, між іншин сили, які зацікавлені в національному розбратові та підсилювані сиператизму до нашої нації. Ці сили в провокативних діях працювали на розбрат також за часів УСКТ. Однак не зважаючи на вкрай важкі умови праці на нашому терені  відповідний тон  і атмосферу в суспільно-культурному життю на Лемківщині надавали окремі діячі, яким слід скласти подяку. Відомо, що лемківська регіональна пісня і вогнисто-темпераментні  народні танці, мають в собі дивовижну силу і є тими батеріями, які зогрівають почуття наших людей. Наведу декілька прикладів з того часу. Павло Стефанівсїкий не лише професійний етнограф, але і талановитий публіцист, поет, масляр, а також інструктор пісні і танцю та співробітник Новосондецького крайового музею. В усіх тих  ділянках він має великі осяги в минилому. Пригадую скільки він докладав зусиль для того, щоб допомогти лемківському художнику-примітивістові Никіфору, якого справжнє ім’я — Єпіфаній Дровняк. А згодом скільки старань поклав, щоб в Криниці відкрити йому державний музей та видати документальний фільм про Нікіфора і спорядити в Криниці пропам’ятну фіґуру. Він принципово намагався довести, що Никiфор — лемко. Зрештою слід зазначити, що П. Стефанівський, як і Ф. Ґоч на Лемківщині займаються збиранням пам’яток регіональної лемківської культури. Ґоч в минулому провадив в Зундранові театральний гурток, який ставляв п’єси в терені, а Стефанівський організував також різні концерти. Особливо велику роль в збереженні і популяризації лемківської культури зіграв ансамбль пісні і танцю «Лемковина» з Бєлянки повіт Горлиці, який був проваджений Ярославом Троханівським. Подібну дуже активну культурно-освітню діяльність провадив і провадить ансамблї пісні і танцю «Ославяни» з Мокрого повіт Сянік. Цей ансамбль заснував і був довголітним керівником Євген Могила. Дуже активний молодіжний колектив зорганізувала і провадила Текля Шафран у Висовій на Горличині, а  також  серед інших колективів діяв співочо-танцювальний ансамбль в Команчі повіт Сянік. Чимало різних  колективів діяло на терені Перемищини. Не буду  називати колективів з міста, пригадаю що дуже активно діяли  ансамблі з Кальникова, Молодович та в інших місцевостях. Серед  працюючого активу, діяла т.зв.  п’ята колона, вона займала позицію, чим гірше, тим краще. До цієї прупи слід зарахувати Товариство Лемків (Стоваришення Лемків), яке було зареєструване у 80-х рр. Товариство відразу ж стало працювати в напрямку русинському і згодом видавало  журнал «Бесщади». Душею того руху став Петро Троханівський, поет, якого в основному творчість пов’язана з регіоном. Така діяльність була наближена з духом відомого писаки антиукраїніста Едварда Пруса, який очорнював  українців і висував між іншим такі проєкти, що  в польському „національному інтересі є відрив бойків і лемків від українців“ і  у цьому йому допомагали сепаратисти. Одже підбиваючи підсумки, годиться ствердити що на оформлення свідомости лемків впливали дві протилежні сили «Лемко-Союз» з Америки, мав негативний вплив та  заокеанська Оборона Лемківщини, яка мала позитивний вплив. Ця остання організація видавала часопис «Лемківські Вісті» за редакцією Ст. Женецького, який публічно розгромлював усі ці підступно-тенденційні провокаціймі дії, які поширював «Лемко-Союз» иа інші і закликав лемків до загальної національної єдности. Виконуючи обов'язки секретаря ВП, я мав змогу часто їздити на терен Лемківщини і докладно обзнайомитися з настроями людей в тому регіоні.  На першому етапі моєї праці  головою  ВП УСКТ був Михайло Чубинський, людина чесна,  яка серцем і душею була віддана українській справі. Він не  піддавався провокаціям і не був конфліктовий в громадській роботі. В недовзі після М. Чубінського головою став Михайло Донський, - про якого вже вище сказано. Можна лише додати, що на самому початкові користивався Донський високим авторитетом у владних структурах, але цей авторитет помалу почав топніти, коли Донський твердо і безкомпромісово почав ставити вимоги перед владою в обороні українців нашого регіону. Звичайно, Донський більш симпатизував ріогійонові Лемківщини, але також він ніколи не був байдужий до справ українських на цілому терені нашої діяльности. Однак помітно відчувалося, що  співпраця М. Донського з ГП УСКТ не укладається. Однак, найбільше мені пощастило познайомити з лемківським регіоном і людьми, коли я на початку із   Я. Полянським, а згодом з Павлом Стефанівським мав змогу їздити по селах Лемківщини. Перший як професійний музик записував лемківські пісні від місцевих людей, дригий, як професійний етнограф, робив етнографічні записи. Ці екскурсії мене дуже зблизили з лемківською тематикою. Незважаючи на те, що в наші сліди, за нами їздили незнані нам спостерегачі і обсерватори,  то все таки свою місію Ярослав з Павлом виконували задовільно. Ми принагідно ночували, як тут кажить в хижах людей, які нещодавно повернули в рідні сторони із заслання. Вони нас вгощали і приймали тим чим могли. Ночували ми також  неодноразово у відомого лемківського діяча Федора Ґоча в Зинрдановій біля Дуклі, який згромадим унікальні музейні старовинні експонати і у своїй хаті створив регіоналїний музей. Дружина Ф. Ґоча, завжду з  винятковою теплотою та гостинністю принимала нас у своїм домі. Так само ми декілька разів  з Я. Полянським мали змогу користати з гостинности панства  Шафранів у Висовій, які не зменшою сердечністю нас принимали. Додам, що Петро Шафран вже довгі роки очолює редакцію журналу «Ватра» і цю нелегку працю виконує він надзвичайно задовільно. Цей квартальник є прекрасною візитівкою сучасної Лемківщини і рославлює ім'я Лемківщини немов щорічна Лемківська «Ватра« в Ждині. В тих численних подорожах і контактах з людьми на Лемківщині, я  щойно тоді відчув і зрозумів, наскільки лемки прив'язані до своєї землі, до своїх звичаїв і обрядів, до своєї церкви і яку всі вони разом виявляють велику племінну спорідненість. При тому я мав змогу переконатися наскільки також лемки жертвенно боронили цю землю перед  різними наїздниками і не давали себе  поневолити й винародовлювати. Який же багатий їхній пісенний репертуар Ярослав Полянський записував ці пісні, співаючи їх плакав живими сльозами, що ці душевні перлини відмирають і не розвиваються з приводу дипортації. Ми об'їхали з Ярославом повіти; Сянік, Коросно, Ясло, Горлиці, Новий Санч і були в повіті Новий Торг, де мабуть у п'ятьох селах жили споконвіку наші лемки. Гірські мальовничі околиці, не легкі умови життя, мали колосальний вплив на формування твердого, а інколи і недовірливого характеру тих людей. Вдумуючись в цей регіон, треба ствердити, що в історії людства були більші і менші катаклізми. Однак жодин з тих катаклізмів чи навіть кочових орд, не дорівнює за нашу історичну пам'ять такого зла, яке заподіяла акція «Вісла» в 1947 році. Жодна найбільш жорстока війна так тотально не здивастувала  і так масомо не опорожнила землі від  корінних її довголітних жителів. Я так у своїх думках задаю собі питання, хто ж із тих моїх колишніх друзів став по стороні національного сипаратизму, а хто в тих трудних часах став вірним національним інтересам. Відповідь на це питання дають самі ці особи, які були задіяні чесно влемківському регіоналїному рухові, а в наш час разом вони стисло співпрацюють з Об'єднанням Лемків, які в стислій співпраці з ОУП виконують свої статутні і націоналїні завдання. Одже кожен сам своєю поставою і діяльністю себе уприділяє до якого табору йому блище. Якщо йдеться про минуле, нічого поганого не бачу в тому, що  2 листопада 1968 р. делегація комбатантів з Лемківщини, що воювала в рядах Червоної та Польської армії, вислали з своєю протистаційною петицією до Комісії V з’їзду ПОРП, в якій домагалися перш за все відшкодування за моральні і матеріальні кривди, скоєні акцією “Вісла”. Вони вимагали повної рівноправності усіх громадян у всіх сферах, - політичній, господарчій і освітній. На жаль, всі ці постулати залишилися без відповіді. Затиск в націоналїних питаннях існував так в Польщі, як і в підсовєтській Україні. Доказом того може послужити, що 10 грудня 1967 р. у Варшаві відбувся ІV з’їзд УСКТ. На з’їзді взяв слово секретар Комісії ЦК ПОРП у національних справах В. Скшипчак, який критично віднісся до праці ГП УСКТ, яке за його словами провадило надмірну патріотичну діяльність. В листопаді 1971 р. з ініціятиви лемківського середовища  вийшла петиція з вимогами, підписана гуртками УСКТ Ряшівського воєводства, адресована до  підготовчої комісії VI з’їзду ПОРП.  У цьому зверненні було досить докладно охарактеризовано ситуацію українського населення в Польщі, порівнюючи її з становищем національних меншин в Чехословаччині й НДР, та негативний підхід урядових осіб на місцях до реалізації директив ПОРП. У цьому документі стверджувалося, що ГП УСКТ діє пасивно в тих справах, а тим самим виконує шкоду українцям (це ствердження мало двояке значення, для діячів ГП УСКТ в очах влади, це був своєрідний комлемент), а для українців УСКТ дискридитувалося. Все таки ця петиція викликала бурхливу реакцію державної влади й ГП УСКТ. В результаті того був посилений тиск переважно на середовища Ряшівського воєвідства. Тут мушу наголосити, що у цьому складному перйоді найбільшу мужність проявив Павло Стефанівський, який різко в  письмовій формі виступив проти терору і проти залякування осіб з того приводу і пітвердив свою причетність до  документа. У тому ж часі 1971 р. з ВП УСКТ з  Гданська було також звернулося до VI з’їзду ПОРП, в якому серед іншого були домагання запевнити українцям представництво в сеймі та забеспечити інші рівноправні потреби. Ситуація на відтинку УСКТ систиматичо загострювалася. На V і VI з‘їздах головою обрано М. Королька, а секретарем О. Гнатюка, а на VII з‘їзді головою став Є. Кохан, секретарем залишився О. Гнатюк. Новий територіальний поділ Польщі в 1975 р. призводив до значних обмежень та послаблення діяльності УСКТ, влада проштовхувала ідею, що Польща однонаціональна держава. Внаслідок політики влади та асиміляційних процесів наступила глибока криза в українському середовищі. ГП УСКТ, перебувало в кліщах влади і не було спроможне нієого путнього вчинити. Почав систиматично зростати тиск не лише на  українські середовища, але также і на структури УСКТ і особливо на численних її діячів. Перебуваючи у відрядженні ред. «Нашого Слова» М. Дзвінка на терені Ряшівського воєвідтва, зібрав і опрацював приголомшуючу кількість актів терору, безправ'я і дискримінації українців в нашому терені, - ці матеріяли розіслав до центральних влад. Тому в слід за ним ми разом з М. Донським обїхали ці та інші місцевості і не лише пітвердили ці  скандалічні факти, подані М. Дзвінкою, але їхнє число значно стало ще більшим. Розлючений до краю М. Донський до мене сказав такі слова. Ви не взивайтеся, мені нічого не зроблять, в мене є великі заслуги.. Зразу ми їдемо до секретара ВК ПОРП в Ряшові і ці справи будемо вимагати належно виправити. Не можемо ми допустити до таких карогідних фактів, щоб вагітну жінку побив міліціонер, щоб забороняти навчання українсїкої мови в школі, щоб відобрати насильно відремонтовану церкву лемками в Полянах і передати її в користивання римо-католикам, щоб прозивати зниважливо і побивати українські діти та інше.  На коридорі ВК ПОРП, ми зустріли принагідно  ред. Польського радія – українських передач - Ярослава Чорнобая, якому Донський повторив ці акти безправ'я і вимагав від нього, щоб цей обов'язково в ефірі у своїх петредачах уприлюднив їх.  Однак, основна поддія розігралася вже в ґабінеті секретаря. М. Донський в тому часі носив бороду, коли почав розмову з секретарем то її провадив не в тому тоні, до якого ці партійні чиновники були призвичаєні. А говорив піднесеним голосом з позиції сили. З початку секретар його успокоював, а дальше почав порівнювати його до сотенного Володимира Щегельського «Бурлаки», якого він подібно мав змогу бачити ув'язненого в Ряшові. Донський з цинізмом відповів, я не мав змогу бачити «Бурлаку», але жалію, коли б ми скоріше буки з ним знайомі ваша ситуація була б значно складнішою – сказав Донський. Вертаючи до теми, Донський сказав, вимагаю негайно  притягнути до відпоівідальности всі ці особи, які я вам подаю і які допустилися актів безправ'я в терені. Секретар  підойнявся з фотелю, ви Донський мені не будете давати наказів – остро протиставився секретар ВК ПОРП В Ряшові. Донський вийняв з кешені жменю своїх ордерів і медалів, якими був нагороджений, затиснув їх в жмені і запитав розлюченого секретара. Скажіть, кому тима медалями маю дати  в морду, я за таку Польщу не воював, щоб вона понижувала і дискримінивала людей до яких є належу. Заціпивши зуби і ми вийшли з ґабінету. В недовзі М. Донського виключили з членів ПОРП і звільнили з праці директора Міського Торгівельного Підприємства у Ряшові, став працювати таксистом. В коротці на внесок  КВ ПОРП, був знятий з голови ВП УСКТ. Так влада розправилася з колишнім своїм побратимом. Комуністичний антиукраїнський режив в Польщі довів до того, що М. Донський змушений був в 1975 р. виїхати до Америки. Цей епізод я свідомо переповів, не для того, щоб знову оправдати покійного М. Донського, а лише для того, щоб змалювати картину такими кольорами, які відзеркалюють реальну тогочасну дісність. На тому тлі пригадуються слова Шевченка; «І всім нам в купі на землі, Єдиномисліє  подай і братолюбіє пошли…» Інколи бракувало того «єдиномислія і браколюбія», яке потрібне як лік хворому, а передовсім потрібна розумна і нескаламчена єдність нації.  Не буду звітувати детально праці УСКТ, але наголошу на тому, що 11–12 червня 1988 р. у Яхранці біля Варшави пройшов ІХ з’їзд УСКТ. Частина делегатів почала голосно домагатися вирішення нагальних українських проблем, включно із забезпеченням українського представництва в сеймі. Інші делегати виявляли невдоволення з праці керівництва УСКТ. В кінці таки головою залишився Євген Кохан,  секретарем обрано Б. Мартинюка,  а директорм бюра став О. Гнатюк. У лютому 1989 р. ГП УСКТ надіслало до польських центральних властей рапорт, в якому охарактеризувало становище українців у Польщі та ще раз наголосило на основних постулатах. Рапорт сейм відхилив, вважаючи, що усі потреби українців у Полїщі є правно вирішені. Свого роду переломним моментом став Фестиваль української культури у Сопоті (1–2 липня 1989 р.). Він проходив після червневих виборів до парламенту, в яких перемогла опозиція – “Солідарність”. Зокрема, депутатом став українець д-р В. Мокрий з Кракова, що викликало неприховану радість серед українців.  Фестиваль відбувався в піднесеному настрою, серед присутніх замайорів синьо-жовтий прапор та прозвучав гімн “Ще не вмерла Україна”. До згромаджених людей промовили В. Мокрий та Б. Горинь з Львова. У вересні Є. Кохан та О. Гнатюк покинули керівництво УСКТ. 24–25 лютого 1990 р. у Варшаві відбувся надзвичайний з’їзд УСКТ, на який запрошено представників широкої української громади. Створено Об’єднання українців у Польщі. Його головою став Ю. Рейт, а секретарем М. Кертичак. На той час ОУП нараховувало 181 гурток, який об’єднував понад 7,7 тис. На хвилі тих демократичних   змін в лютому 1990 р.  Створено багато галузевих і регіональних організацій, таких як напр.: Союз Української Незалежної Молоді, Об’єднання Українців Підляшшя, Об’єднання Лемків, Українське Лікарське Товариство,Українське Вчительське Товариство у Польщі, Спілка Українців-політв’язнів Сталінського періоду, Фонд ім. Св. Володимира Хрестителя Русі. Появились нові друковані видання, напр. двомісячник “Над Бугом і Нарвою”, греко-католицький тижневик “Благовіст”студенський журнал «Зистрічі» та інші. Можливо, когось здивує мій опис подій про УСКТ, я їх описав стримано, вони далекі від досконалості, але ціную в першу чергу тих, які у важкі роки, як могли допомагали рідному народові встоятись і захистити себе перед загладою.

 

                                                                                                                                           Ярослав Стех

 


Автор:
Прочитали: 92 рази

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • ФІЛЬМ ПРО ІСТОРІЮ БОЛГАР - В.Мороко
  • ДЕЩО ПРО ОСИПА ТУРЯНСЬКОГО НА ТЛІ 120-річчя УКРАЇНСЬКОЇ ҐІМНАЗІЇ В ПЕРЕМИШЛІ
  • Дещо про PROпаганду і CONTRAпропаганду
  • ДЕЩО ПРО ДИСИДЕНСЬКИЙ РУХ ТА 100-річчя НАРОДЖЕННЯ ПРОФ.ІВАНА БРОВКА
  • ЯК МОСКОВІЯ ПРИВЛАСНИЛА ІСТОРІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
  • ДЕЩО ПРО КОНСТИТУЦІЇ ТА 340-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА
  • ПЕРЕДВЕЛИКОДНІ МЕДИТАЦІЇ НАД ІСТОРІЮ ДЗВОНіВ І ЧИ ВЕРБИЦЬКІ ДЗВОНИ ЩЕ ЗАГОМОНЯТЬ ДЛЯ НАС
  • Дещо про користь знань явища цунамі
  • НАПЕРЕДОДНІ РОЗДІЛУ ПОЛЬЩІ 1939

    Читайте також:
  • Карикатурист Жора Ключник продовжує посміхати
  • Чого очікувати людству у найближчі роки?
  • Говори красиво: 10 українських слів, якими ви здивуєте своїх друзів
  • Прогнози: через 100 років...
  • Син Голови Запорізької ОДА став курсантом військового училища НАТО!
  • Стерхощук. Фотожаби на великого Пу-Ху
  • КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ: КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ
  • Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху
  • Геть московських попів!
  • Заборонити окупаційну російську церкву НЕГАЙНО!
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2975
    Результати опитування



    Лічильники






    світ

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.328 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель