Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

ПЕРЕДВЕЛИКОДНІ МЕДИТАЦІЇ НАД ІСТОРІЮ ДЗВОНіВ І ЧИ ВЕРБИЦЬКІ ДЗВОНИ ЩЕ ЗАГОМОНЯТЬ ДЛЯ НАС
Четвер, 23 Лютого 2012

ПЕРЕДВЕЛИКОДНІ МЕДИТАЦІЇ НАД ІСТОРІЮ ДЗВОНіВ І ЧИ ВЕРБИЦЬКІ ДЗВОНИ ЩЕ ЗАГОМОНЯТЬ ДЛЯ НАС

                                            

Ой дзвін дзвонить, робить чуда,


Глухі чують, сліпі бачать,


Німі стануть говорити
,

,
А відступники заплачуть


Звідки ж в нього така сила?

 

                   (Василь Пачовсьkий) 

Сила і значення дзвонів знана від найдавніших часів. Про дзвони існує багато цікавих переказів,  легенд та чимало цікавих описів в літературі. Більша частина історії дзвонів в першу чергу тісно  пов'язана з історією християнства. Хотяй відомо, що китайський дзвін «Жонг», є одним з найдавніших дзвонів вважаються 2000 — 3600 р. до н. е. Якщо йдеться про найвищу вагу дзвона, то це Цар-дзвін, що знаходиться в Москві у Кремлі, його вага близько 10 000 пудів тобто (160т). Серед діючих дзвонів, один з найбільших вважається Великий Мінгульський Дзвін (М’янма) його вага 90 тон. У Філадельфії (США) знаходиться Дзвін Свободи і становить він символ американської історії боротьби за свою  незалежність від Великої Британії, його вага поверх 1 тони. В Україні найбільший за вагою дзвін  14, 5 тон, який встановлений в Спасо-Преображенському соборі міста Одеси, який за словами голови правління Чорноморського православного фонду Василя Ієремії, є найбільшим в Україні. Діаметр велетня 3 метри, а його урухомлявати в рух буде спеціальне електричне урядження. Для його транспортування з Воронежа до Одеси перевозив спеціяльний трейлер. «Дзвін, як і собор, став одним із символів міста, який зруйнувала комуністична влада в 1936 році, а коли комунізм провалився і дзвін повернули до собору. Так можна  б перечислювати дзвони і місцевості в яких вони знаходяться у світі і в нашій сучасній Україні.  Дзвони так як і релігія динамічно розвиваються у світі. Для прикладу в наш час  Біблія видрукувана вже більше ніж 1800-ма мовами і все з'являються нові її переклади. Одже релігія розвивається і зміцнюється в компаніямент святого Письма й дзвонів, які стали так великою популярністю серед нашого народу. Християнство від початків свого появлення неустатанно у важких умовах не тільки воювало за душу народу, воно засівало ці здорові зерна насіння, на яких виростала наша духовна цивілізація. Говорити про релігію, як про віхи духовного життя, при допомозі поширення релігії велетенську роль відгравали і відграють дзвони. Вони допомагали величати співи релігійних пісень й традицію літургійних гимнів, які є необхідною й важливою частиною релігійних торжеств. Прославляючи Господа співом, християни виконують доручення св. апостола Павла, який писав: «Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та наповняйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!» (Кол. 3.16). Пишучи ці слова, я з одної сторонни самоосвідомлюю себе з другої, я хочу розказати історію дзвонів, які беслідно, невжеж і безповоротно загинули в мому рідному селі Вербиці. І тому при цій нагоді, звертаюся до пам'яті своїх старших  віком односельчан, які можуть поділитися своїми знаннями  про долю вербицьких дзвонів. Життя швидкоплинне, ті що під час депортації мали 20 –ть років, сьогодні в них 85-ть років. У тому році виповнюється 65 років, коли  в червні 1947 р. в рамах  операції «Вісла» прогнано нас з рідної землі. Серіозно Задумаймось над тим! Старші віком наші односельчани здебільшого дивляться на нас з фотоіграфій, або прямо відійшли вони з життя. Забрали з собою пережиті кривди, зневаги і всякі таємниці. Нам залишилося лише розпитувати родичів, знайомих, які ще залишилися живими про історію нашої землі і про дзвони, якщо у них є такі знання. При тому ніколи не можна забувати могил наших предків, які з цією землею були пов'язані. Їх так треба шанувати, як ми шануємо живих, які нас оточують. На жаль не всі вони за життя зазнали шани, а їхні могили деяких далеко від рідної землі. Здобуті інформації про дзвони на мою думку, можна б було передати до Управи товариства «Вербиця», яке очолює Марко Палюшок і товариство свій осідок має в Пінєжні на Бранєвщині. Управа того товариства, на ділі довела в останніх роках, що вона надзвичайно чесно і совісно виконує свої громадські обов'язки. Завдяки товариству «Вербиця» не лише колишні мешканці цього села, але численні паломники з колишшніх поблизьких сіл приїжджають раз в рік до села Вербиці, беруть участь в св. Літургіях і разом всі ми молимося на гробах наших близьких. Ця земля нас манить, зворушує, об'єднує і всі ми розкинуті світами  переживаємо ці великі події, які тут відбувалися. Рідна земля кидає визов до нас, вона  скріплює в нас набожність, а передовсім відновлює нашу духовну злуку і шану до рідного і зміцнює наші взаємні почуття любови і для того вона для нас є «святою». Так, як і святі дзвони, яких історія остаточно до кінця не є вияснена. У кожної людини є своя святість і своя істина. Кожен хоче пізнати те, що пізнати повинен. Я мандруючи по різних місцевостях, слухаючи розповіді селян, священиків, ченців, а також вчених дослідників, я зрозумів, що місце там де  людина прийшла на світ, це те місце, де небо із землею об'єднуються для тої людини. В тому місці людина вперше почула голос рідної мови, спів та голос дзвонів, які між іншим становлять святая-святих. І саме ці дзвони склонили мене до написання цієї статті з думкою про дзвони, які своїм голосом сповіщали не лише моє хрещення, але всіх моїх односельчан, а за тими дзвонами слід своєчасно загубився. І тут слід пригадати можливо не зовсім добру засаду, яка інколи покутує, сам не гам і другому не дам. Мабуть більшість зі мною згодуться, коли ми втратили все, наші матеряльні і духовні цінності, - рятуймо те, що можна врятувати. Доложім зусиль, щоб віднайти дзвони, і інформації про них передати  товариству «Вербиця». Товариство заздалегіть повинно розізнати правну сторону цієї справи і тоді ці дзвони воно могло б випозичити для якоїсь новобудованої української церкви, щоб там вони продовжували свою місію, тобто за христовою наукою творили цю українську християнсїку родинну єдність і своїм голосом нас розігнаних об’єднували.

      Натлі тих слів хочеться розказати про деякі давні легенди, перекази і знаьення дзвонів. В одній легенді розказується про церков­ний дзвін, який мав здатність нечисту силу прога­няти, і своїм чистим та могутнім зву­ком душу й тіло лікувати. Без сумніву ми впевнені, що дзвони дають душевний спокій, нервомим людям, а також надихають письменників, танцюристів, спорт­сменів, а особливо надихають творчою енергетикою композиторів на нові творчі осяги. Всі ми знаємо, що під час ґеноциду голодомору 1932-1933 рр. в Україні комуністично-московська влада посилела терор не лише супроти української еліти й  нації, вона масово закривала різні культурно-освітні організації, церкви та накладала високі данини на церковні громади і під різним претекстом церкви замикала, використовуючи  їх на приколгоспні магазини. Для прикладу  на 1 квітня 1936 р. в Україні в московсько-комуністичній займанщині залишилося лише білля 12 відсотків  діючих церков в стосунку до перед революційного періоду. В ліквідованих церквах тоді гинули цінні релігійні реквізити, а також і старовинні дзвони влада конфіскувала перетоплювала їх і використовувала на потреби господарчо-технічні СССР.  Пізнаючи ці злочинно--варварські методи пригадали мені долю моєї церкви св. Архангела Михаїла в селі Вербиця, що розташована в Томашові Любельському повіті (а до війни село належало до Рава-Руського повіту). Село було росташоване на  найбільш родючих чорноземах і навкруги його оточувала мальовнича природа. Між Вербицею, в присілком Вілька Вербицька на сіножатях у Черневі знаходилося від непам'ятних часів  легендарно-оздоровлююче джерело, яке в люті морози ніколи не замерзало, а в спекотні дні літа з надрів землі з цього джерела випливала неустанно криштально чиста холодна вода, якою схолоджувалися наші селяани працюючи в жнивана  поблизьких полях.  Про джерело багато існує легенд, я зупинюся на книзі о. Василя Чернецького, який був парохом в селі Сільцю Белзькому. Отець грунтовно дослідив і яскраво описав, це святе оздоіровлююче місце на нашій звами землі. Історія  цього джерела починається з 1636 року, коли місцевий дідич Паппара побудував тут каплицю,   на хвалу Божу, за вдячність за оздоровлення чудотворною водою. Звичайно від того часу каплиця св. Архангела Михаїла була розбудовувавна і пошурювана. Захристію простору добудував о. Яремкевич, завдяки отцям Лисякові і Савойці церковцю покрито бляхою. З дитячих років пам'ятаю, як між пристолом, а загальною частиною каплиці, де стояли вірні текла  вода, яку  після посвящення люди підходили і набирали собі до дому. Цей чарівний і мальовничий вид запав в серце мені на ціле життя. Тут відбувалася величаві релігійні торжества. Серед яких слід вимінити восени 19 вересня на св. Михаїла та  на весну 6 травня на св. Юрія. Після довгих років, я не взмозі передати словами тих величавих відпустів, на які приїжджало тисячі людей з поблизьких сіл і десятки лірників та бандуристів, які виконували ліричні думи, побутові пісні під акомпанямент своїх інструментів. Простори навкруги святині були заставлені столиками з продажею найрізніших релігійних цінностей молитвенників, медаликів, хрестиків, дитячих забавок та інших. Ці торжества високо-духовні з релігійно-національним духом піднимали народ і давали йому велике вдоволення і душевну радість. В кожному разі ці релігійно-національні імпрези були високим й сильним доказом нашої високої культури. Слухаючи тих пісень і молитов та проповідей люди плакали. На тих торжчествах ми звеличували Бога і Україну.  Я гордий напередодні Великодніх Свят роздумувати над тума подіями це моя молитва до Бога, за допомогою якої  хотяй в частині намагаюся  передавати цю традицію і Божествену красу. На жаль ця капличка була знищена варварами після операції «Вісла». Сьогодні на тому місці стоїть луше зазнаєена мінятурка, де  тисячі людей молилося і цілували рідну святу землю.

    Одже при цій нагоді варто хотяй коротко пригадти історію села Вербиці, до якої належали присілки Вілька Вербицька, Борки і Воля. За деякими джерелами існують припущення, що село повстало в другій половимі ХІV ст. на місці де стояло в минулому містечко Городище. За іншими джерелами в селі існувала під кінець ХV ст.. деревяна церковця, яка згодом занепадала і в селі у 1887 р. селяни побудували нову більш простору деревяну церкву св. Архангела Михаїла. Її будівничим був Семко Казак, родом з Загір’я коло Рави Руської. Малював церкву художник Сідорський. В церкві служили слідуючі священики: Лисяк, Яремкевич, Савойка, Жук, та Михайло Твердохлб, що помер на тиф у східній Україні, будучи полевим духовником УГА. Після нього  коротко парохом був о. Худик і в 1920 р. став парохом о. Юліям Криницький, якого польські вояки 7 червня 1947 р. під час операції „Вісла” арештували, вивезли до концтабору в Явожно і там закатували. Доречі, з села Вербиці до цього концтабору було запроторених поверх сто осіб. Крім того 42  особи були сказані псевдо судами на довголітне ув’язнння а 18 осіб  було розстріляно. Під час депортації польські вояки на очах моїх односельчан чимало вбили людей, дощенту спалили село, знищили в селі могилу Січовим Стрільцям і Т. Шевченка, які були побудовані в 1914 році. Слід тут пригадати, що в селі Вербиця разом з присілками до Другої світової війни жило около 2500 осіб. Було це  не лише найбільше село на Угнівюині, але передовсім найбільш національно свідоме. Тут активно діяла  читальня „Просвіти”, кружок „Сільського Госдподаря, „Союз Українок”, організації „Лугу”, „Січі” „Сокола”, „Пласту” „Вишкіл Хліборобської Молоді”, тощо. В селі відбувалися різні культурно-освітні відчити і молодь поступенно включувалася у політичне чиття. У 20-х рр.. минулого століття 65 осіб боролося в рядах УГА за волю України, а в 40-х рр. в Дивізію „Галичина” зголосилося 56 юнаків, в рядах УПА з села Вербиці  боролось за волю України  около 119 повстанців. Кожен вербичанин був свідомий свого національного походження і  в різній формі проявляв свій патріотизм, який будувався на багатій і славній історії та історично-жертвенних героях. На жаль після Другої світової війни Сталін подарував с. Вербицю, як і ціле Закерзоння Польщі, яка через свій жалюгідний імперіалізм порвала цей гарний природний ланцюг національного розвитку в тому регіоні. Чимало  звірства і насилля Україна пережила під комино-совєтською окупацією. Ці репресії і терор повторилися і в нашому терені, коли т.зв. „визволителі” десятки заможніших родим депортували в Сибір та до Казахстану. Окупації червоної москви замінила літлєрівська окупація, яка не виявилася содшою. Саме в тому періоді свідоміші селяни рішили заховати наші церковні дзвони, так від одних, як і від других окупантів, які забирали дзвони і перетоплювали і переробляли їх на свої військові потреби. Відчуваючи загрозу втрати дзвонів, ніччю ці дзвони з великим зусиллям найбільш довірені селяни зняли їх з дзвінниці і заховали їх в землю, є пару версій де вони знаходяться. Зробили це тому, щоб дзвони діждалися сприятливіших умов і тоді їх видобудуть і замістять на Вербицьку дзвінницю і вони знову мали прославляти своїм гомоном і музикою Славу Господа Бога. Пишучи ці словава,  мені мимоволі пригадуються звротка вірша  "срібний дзвін", якого автором є В. Пачовський:

"Буде ждати; аж повстане


Нове горде покоління,


І тоді він знов заграє,


Повен блиску та проміння!"

Життя швидкоплинне не завжди так стається, як ми укладаємо наші плани. Лиха доля розвіяла нас по цілому світі і не встигли ми подякувати передбачливим нашим батькам за збереження наших дзвонін. Тепер задумуємося і тільки з фотографій пам’ятаємо наших батьків, ходимо з вдячністю на їхні могили, але більшість з нас не знає правдивого місця де заховані дзвони. На мою думку з покликом серця і любов’ю ці дзвони повинні з своєї могли восрести і задзвонити для українського нового гордого покоління, де від Вербиці найблище побудується нова українська  церква. Якщо хтось із читачів має якусь цікаву думку чи птопозицію на цю тему радо можу навести діялог, моя пошта:jaroslawstech@yahoo.com

З давніх-давен люди ніколи не були байдужими на голос дзвонів, хто почув цей голос зразу поклав  на собі хрест. Дзвони не втрачали своєї значимості ніколи. Мабить Вербицьким дзвонам  надав віщу значимість Василь Пачовський (1878-1942), де він написав; Як на Русь орда летіла,

                                                                                                                    Його скрили перед нею –
                                                                                                                   Ай всі люди тут пропали,

                                                                   Дзвін лишився під землею …

 Дзвін мовчки під землею чарівною своєю луною прославляє Бога. Алеж він проситься й благає простору,  там де його нема там поширються хвороби, не дзвонить дзвін там вони заникають. Кажуть в такому місці, де протягом років не чутно людського голосу і дзвону, сторона перетворюється  на пустиню, небеспечну для людського життя. Лише  дзвони мовчать і не дзвонять від Пристрасного четверга до Пристрасної суботи. Мовчання дзвонів - це час їх «скорботи» з приводу кончини і мук Ісуса Христа. У тому періоді лише хлопці ходили ночами й ранками з тріскачками, деревяними калатавками і ними били в дошки, луна і лоскот нісся далеко-далеко. Зате на Великдень, на Воскресіння Христа з  великою радістю Дзвони своїм голосом сповіщали ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТА, як в Св. Письмі сказано: «Нехай усі, хто чує голос дзвону, чи вдeнь, чи вночі, славлять ім’я Святе Твоє". Одже дзвін церковний займав і займає дуже важливе місце в житті кожного християнина. Він сповіщає про радість свята чи про сум за померлим. Допоможім Воскреснути Вербицьким дзвонам, які протягом довгих років так вірно виконували свою релігійну місію і надалі вони можуть сповняти своє завдання.

 

                                                                                                            Ярослав Стех


Автор:
Прочитали: 56 раз

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • ФІЛЬМ ПРО ІСТОРІЮ БОЛГАР - В.Мороко
  • "Дзвонить п'яний колишній командир "Беркута" і плаче" - генерал міліції
  • ЯК МОСКОВІЯ ПРИВЛАСНИЛА ІСТОРІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
  • ДЕЩО ПРО ІСТОРІЮ І МОЇ ЗВ’ЯЗКИ З УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬНО-КУЛЬТУРНИМ ТОВАРИСТВОМ У ПОЛЬЩІ
  • Дзвони Лемківщини лунають голосніше

    Читайте також:
  • Карикатурист Жора Ключник продовжує посміхати
  • Чого очікувати людству у найближчі роки?
  • Говори красиво: 10 українських слів, якими ви здивуєте своїх друзів
  • Прогнози: через 100 років...
  • Син Голови Запорізької ОДА став курсантом військового училища НАТО!
  • Стерхощук. Фотожаби на великого Пу-Ху
  • КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ: КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ
  • Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху
  • Геть московських попів!
  • Заборонити окупаційну російську церкву НЕГАЙНО!
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2975
    Результати опитування



    Лічильники






    світ

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.336 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель