Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

Голод 1946—1947 був помстою українцям
Субота, 18 Лютого 2012

Голод 1946—1947 був помстою українцям

Останніми роками ми часто говоримо про так звані «білі плями» в історії нашої країни. При уважному вивченні більшість з цих плям виявляються чорними і навіть кривавими. Одна з них — голод 1946—1947 рр. після закінчення Великої Вітчизняної війни. Обидві події призвели до величезних людських жертв, до глибоких деформацій у розвитку країни, в свідомості трудящих мас. Старанно приховувана трагічна сторінка історії українського народу нарешті відкрита перед нами. Тоталітарний сталінський режим за одну тільки згадку про голод нещадно карав, кваліфікуючи це як поширення наклепницьких вигадок про радянську владу. Всіляко витруювалась зі свідомості пам’ять про безвинно загиблих. Події пояснювались, згідно офіційної версії, наслідками відбудовчого процесу після завершення Великої Вітчизняної війни. Тоді  над братськими могилами загиблих від голоду не дозволяли робити навіть скромних надгробків. Але до цих могил приходили люди, які дивом вижили і доживали свій вік наодинці з пам’яттю страшного голоду 1946—1947 рр.  Пам’ять про те, що було насправді, жила і живе в народі.

У повоєнний період виняткове значення для населення України мав стан сільського господарства, але в цей час, як і в 1930-і роки, на селі склалися несприятливі обставини. Це становище було спричинене не насильницькою колективізацією, а війною: скоротились посівні площі, зменшилось поголів’я худоби, не вистачало техніки, а особливо робочих рук.

Сталінське керівництво не передбачало кардинальних змін на селі, навпаки — село мало стати одним з головних джерел ресурсів для проведення відбудови. Знову, як і в 1930-і, переважно фінансувалась важка промисловість, виробництво товарів «А».

У цих складних умовах, під тиском Москви уряд УРСР та ЦК КП(б)У планував на 1946 р. форсовано збільшити посівні площі, врожайність і хлібозаготівлю, скоротити присадибні ділянки.

Ті роки для центральних і південних областей України виявилися несприятливими: зима малосніжна, весна і літо — найпосушливіші за кілька останніх десятиліть. В результаті — недорід зернових. Але не це було головною причиною голоду, а позиція держави, яка не вжила заходів, аби запобігти голоду, відкривши державні резерви, зменшивши хлібозаготівлі. Центральне керівництво замовчувало реальні цифри урожаю попередніх років і посилалось на те, що держрезерви недостатньо поповнювались, тому допомоги не буде.

Обставини 1946—1947 рр. були подібними до 1932—1933 рр., трагедія повторювалася. Під виглядом заготівель держава проводила повну реквізицію продовольства на селі і тим самим прирікала його на голод.

Серед причин ще можна виділити особисті антипатії Сталіна до України. Не міг вождь народів пробачити роки німецької окупації українцям — він вважав, що українці погано боролися з ворогом.

Ще одна причина — це утвердження соціалістичних режимів в Центральній та Східній Європі після визволення від фашизму. Туди безоплатно поставляли український хліб як допомогу, демонструючи гуманність соціалістичного режиму всьому світу.

Отже, причинами голоду стали:

1)      природні умови,

2)      недостатня кількість робочих рук,

3)      завищені плани заготівлі хліба,

4)      вивезення хліба за кордон (за 1946 р. було вивезено 1 млн. 700 тис. пудів хліба).

Весною, літом 1946 р. 16 областей України, в тому числі Київська, Полтавська, Вінницька, Рівненська, Житомирська, Кіровоградська, Одеська, Херсонська, Запорізька, Миколаївська та інші, вразила посуха.

Зимові і ярі культури загинули, а там, де вони залишилися, врожайність становила 2—3 ц. з гектара (в 1940 — 14,6 ц/га, 1944 — 10,8 ц/га). Колгоспники в деяких колгоспах на трудодень могли отримати 50—100 г зерна.  Місцеві керівники просили Центр скоротити плани хлібозаготівель, а інколи робили це самостійно, за що Центр їх карав. Замість допомоги прийшли вказівки з Москви про збільшення здачі хліба з 340 до 360 млн. пудів, мотивуючи таку директиву тим, що селяни приховали хліб, як і в 1930-ті роки.

Посуха загострила ще одну проблему — корми для худоби. Почався масовий падіж худоби, селяни здавали племінну худобу на м’ясо, в цей період плани заготівлі м’яса були перевиконані вдвічі більше запланованого.

Маючи гіркий досвід 30-х, селяни почали тікати в міста, на новобудови, але їх швидко повертали назад через відсутність паспортів та довідок від сільрад про переїзд селянина. В цей же час відновив свою дію закон від 7 серпня 1932 р. «Про 5 колосків», за яким можна було отримати до 10 років ув’язнення в таборах.

На весну 1947 р. становище ще більше погіршується. Президія ВР СРСР видає кілька указів: «Про кримінальну відповідальність за розкрадання держмайна, «Про посилення охорони особистої власності громадян» тощо. Покарання порушників, за цими законами, передбачало від 7 до 10 років таборів з конфіскацією майна. До кримінальної відповідальності було притягнуто 15 тис. голів колгоспів. Микита Хрущов був усунутий з поста секретаря ЦК КП(б)У за зрив поставок хліба та поширення так званої неправдивої інформації про розгортання трагедії на Україні. Хоча Хрущов залишався Головою Уряду, а секретарем ЦК КП(б)У призначено Кагановича. Незважаючи на це, заготівля хліба була виконана лише на 60%.

Найгіршим становище було в південних областях України. Найуразливішою верствою населення були діти, саме тому місцеве керівництво змушене було здійснювати хоч якісь заходи і організувало пункти одноразового харчування. Одеська область теж не була виключенням.

Харчуванням в Україні було охоплено 14 областей України, 150 тис. дітей, 266 тис. дорослих, а хворіли дистрофією, анемією 3 млн. чол., почастішали випадки канібалізму.

Ситуація в Україні досягла свого апогею, крім того слід було закладати новий урожай. Центр посилає навесні 1947 р. 60 тис. т зерна для посівної кампанії. Допомога прийшла запізно, але й це було добре, від голодної смерті вдалось врятувати 3,5 млн. чоловік, які брали участь в польових роботах.

Отже, голод 1946—1947 рр. мав ті ж самі ознаки, що й голод 1932—1933 рр., носив штучний характер; було доведено до апогею вимирання населення, катастрофічне становище склалося в південних областях, поширювалися хвороби. Водночас проти населення була застосована нова хвиля репресій.

Наслідками голоду 1946—1947 рр. стали:

1. Ускладнення процесу відбудови.

2. Скорочення трудових ресурсів села.

3. Падіння морального духу населення.

4. Невиконання п’ятирічного плану відбудови с/г.

5. Виродження нації.

6. Недовіра до існуючої влади.

Голод було подолано лише у другій половині 1947 р., коли зібрали урожай 1 млрд. пудів хліба, але відміна карткової системи в місті, грошова реформа підняли ціни на продукти. Все це погіршило становище селян, рівень життя населення катастрофічно падав.

Спогади очевидців голодомору 1946-1947 рр.

«Весна і літо 1946 року були надзвичайно посушливими. Урожаю майже не було. Кури, свині, коні були вирізані і через відсутність кормів, і через нестачу їжі для людей. Попри такі складні умови, держава почала примусове вилучення залишків зерна та інших продуктів харчування. Вже перед Новим 1947 роком розпочалося масове голодування селян. Пік голоду припав на весну-літо 1947 року. В цей час люди масово їли буряки, котів та собак. Кожен раз ці спогади я згадую ці сльозами на очах, згадуючи ті страхіття, які пережили люди».

Дєдова Євгенія Василівна, 1936 р.н., с. Ленківці, Кельменецький район, Чернівецька область

 

«1946 рік був засушливим і неврожайним. До того ж держзакупки «вимели» з хати все. Навіть декілька кілограмів квасолі, які мама сховала, знайшли і забрали. Односельчани рушили в так звану «западну», де можна було поміняти одяг, різні речі на продукти...»

Ляшок Ольга Василівна, 1933 р.н., с. Комарів, Кельменецький район, Чернівецька область

 

«Копали і їли бульбу, після якої дуже боліли животи. А за хліб забули, який він на вигляд. Також мати сушила на поді серединки від соняшничиння та насіння з акації, яке потім пережовували (мали свої жорна) і варили з молоком. Таку їду називали баландою, яка була не дуже ситною, тому їсти хотілося дуже часто. Одного дня, коли я їла ту баланду, а мати була в хаті, з дороги зайшов один чоловік, який був дуже високий і худий, самі кістки обмотані шкірою. Мені тоді здалося, що якби шкіра порвалася, то кістки так би і розсипалися. І той чоловік, нічого не кажучи, видер від мене ложку і почав бігом їсти ту баланду, коли все з’їв, віддав миску і, нічого не кажучи, пішов геть...»

Оштинар Ольга Олександрівна, 1936 р.н., с. Росошани, Кельменецький район, Чернівецька область

 

«В голодні роки виживали хто як міг. Збирали по полях колосочки, мерзлу картоплю й буряк, лободу і різний бур’ян, варили бевку. Соняшники сушили, мололи на муку і пекли паляниці. Запікали баштани, буряки різали гріноски і їли. Навесні замість картоплі садили лушпиння, робили сім’яне молоко (сім’я товкли в макітрі макогоном, добавляли води)...»

Раренко Олексій Леонтійович, 1931 р.н., смт. Кельменці, Кельменецький район, Чернівецька область

 

«Люди від безвихіддя їхали в Станіслав за жомом, який зберігся біля цукрозаводів у ямах. Я разом з мамою їхали вдвох поїздом на даху. Щоб набрати жому, залазили у ями по коліна, торбину прив’язували до шиї. Біля тих ямів творився жах: навколо ями і у самій ямі лежало багато трупів. Назад додому також добиралися на даху поїзда, але дорога була ще небезпечнішою, бо біля залізниці стояли бандити і стягували людей з поїзда залізними крюками, щоб забрати їжу...»

Гордей Ольга Михайлівна, 1926 р.н., с. Дністрівка, Кельменецький район, Чернівецька область

 

Ось лист жительки Біляєвського району Одеської області Лариси Куліди: «На світі весна, а над селом чорна хмара. Діти не бігають не граються, ноги тонесенькі, великий живіт. Між ними голова похилена, лицем до землі, а лиця майже не має, самі зуби зверху. Сидить дитина і хитається всім тілом. І нескінчена пісня пів голосом: «Їсти Їсти, Їсти…» Не маю більше сил жити і дивитись, як пухнуть мої дітки від голоду. Господи, за що ж така кара? Чому переживши страшну війну, ми гинемо від рук своїх? Ох люди, врятуйте моїх дітей, не допускайте голоду, не доводьте себе до безумства… Сили мене покидають, врятуйте моїх дітей. Прощавайте…»

Збіжжя, що вродило на українських ланах,   вистачало, аби не допустити нового голодомору. Однак під тиском Москви з України вимітали все, що можна було. Щоб виконати намічене Москвою, керівник УРСР Микита Хрущов  вдавався до найрізноманітніших заходів впливу. Скажімо, тільки постанов ЦК КП(б)У було ухвалено 49, заслуховувалися звіти 24 областей, з роботи увільнено 743 чоловіки, під суд віддано 1.645 посадових осіб.  Але й такі адміністративні дії Хрущова не задовольнили Москву, його вважали там, як це видно з його спогадів, надто м’яким, бо, мовляв, дуже вже часто сигналізує про загрозу нового голоду в Україні. А тому Сталін у 1947 році прислав керувати в Україну більш твердого й уже перевіреного свого слугу — Лазаря Кагановича.   І він узявся з притаманною йому енергією виконувати вказівку стосовно   викачування хліба з України. Але Каганович не тільки виконував спущений з Москви план — він узяв зобов’язання додатково відірвати в голодний 1947 рік від українського селянина ще 22.300 тисяч пудів.

З мемуарів  М.Хрущова про голод 1946—1947 рр.: «…Пошел голод. Стали поступать сигналы, что люди умирают, кое-где началось людоедство… Кириченко (1 секретарь Одесского обкома партии) рассказывал, что когда он приехал в какой-то колхоз, чтобы проверить, как проводят люди зиму, он увидел в одном из домов страшную картину. «Ужасную я застал картину. Видел, как женщина на столе разрезала труп своего ребенка и приговаривала: «Вот уже Манечку съели, а теперь Ванечку засолим. Этого хватит на какое-то время». Эта женщина помешалась от голода и зарезала своих детей.

Я докладывал обо всем Сталину, но в ответ слышал лишь гнев: «Мягкотелость! Вас обманывают, нарошно докладывают о таком, чтобы разжалобить и заставить израсходовать резервы». Он считал, что  я стал под давлением обстоятельств чуть ли не националистом, не заслуживающим доверия».

 «Спеціальне повідомлення Міністра державної безпеки УРСР Савченка міністру державної безпеки СРСР Абакумову.

Совершенно секретно.

8 января 1947 г.

По поступившим данным, в ряде районов Одесской области в связи с недородом ощущается острое продовольственное затруднение.

В Беляевском, Овидиопольском, Гайворонском, Коминтерновском и др. районах на почве недоедания и истощения среди колхозников зафиксировано большое количество опуханий и смертных случаев, особенно среди детей. В селе Адамовка свыше 30% детей школьного возраста, жалуясь на отсутствие хлеба, прекратили учебу …

По линии советских органов принимаются меры к организации в 21 районе Одесской области одноразового питания на 36 тыс. детей, которым будет охвачено 20 тыс школьников, 10 тыс. дошкольников, 6 тыс ясельного возраста. По линии здравоохранения завозится 15 тонн рыбьего жира.

Одновременно намечено открыть 150 детских ясель на 6 тыс человек, 9 пищевих станций на 3 тыс. человек и 10 детдомов на 2 тыс человек.

По существу изложенного информирован ЦК КП(б)У Министр государственной безопасности УССР генерал-лейтенант Савченко».

(Архив СБ Украины // специальная коллеция документов. — арк. 202—204)

Голод було подолано лише після жнив 1947 р., тоді ж розпочалася і реальна відбудова сільського господарства в Україні. Але відбудова сільського господарства в Україні відбувалася повільно, так як  капіталовкладення у його відбудову  були незначними. На низькому рівні залишалась технічна оснащеність колгоспів. Інтенсифікація праці в сільському господарстві досягалась адміністративно-командними, а то й  репресивними методами.

 

Систематизувала Олена Ковальчук


Автор:
Прочитали: 120 раз

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • Українцям залишається дві радості – карикатури та анекдоти.
  • Володимир Мезенцев – український історик з Канади
  • Переможниця конкурсу імені Ґарета Джоунза передала свою премію на спорудження пам’ятника жертвам Голодомору у її селі
  • Голодомор 1932-33 років. Росія має відповісти
  • Володимир Кулеба: віри плівкам Онищенка нема!
  • Заява Світового Конґресу Українців до 83-ої річниці Голодомору 1932-33 рр.
  • Помер видатний археолог Чернігівщини к.і.н. Володимир Коваленко
  • ТЕТЯНА ВИСОЦЬКА: Під час війни українцям у Москві робити нема чого
  • Володимир Матвейцев
  • LOBODA і ГОЛОДОМОР
  • Я особисто за Володю Парасюка!
  • Священик-сепаратист з голодуючих Ровеньків літає на відпочинок до Криму на літаку
  • До війни не можна звикати!, - актор Володимир Горянський на презентації книги про полонених журналістів
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЗАПОВДНИК «ПЕРЕЯСЛАВ» ВІДВІДАВ ВОЛОДИМИР ШОВКОШИТНИЙ
  • У Володимир-Волинському музеї виставка відомих польських журналістів «Україна. Революція гідності»
  • Історичний музей Володимира розпочав цикл виставок про храми міста
  • ДО 1000-тя ПРАВЛІННЯ КН. ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГОІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
  • Різдвяна атрибутика Володимира Шагала
  • Володимир – Волинському історичному музею присвоєно імя Омеляна Дверницького
  • Як змусити обраних діяти в інтересах суспільства? - Володимир Пилипчук
  • Володимир Яворівський домігся увімкнення на Троєщині гарячої води
  • Володимир Яворівський завершив роботу над сценарієм художнього фільму про Євромайдан "Освідчення в ненависті"
  • Володимир Яворівський в музеї на Троєщині
  • Заява голови Київської міської державної адміністрації Володимира Бондаренка
  • В Криму тепер переслідують і за Голодомор
  • Україна повинна вимагати від Росії компенсації за Голодомор
  • «Щоденники Голодомору»
  • Володимир Бондаренко: Я готовий прийняти та розташувати родину Юлія Мамчура!
  • Володимир Бондаренко: Корупційні схеми буде викрито і знищено!
  • Слава відважним українцям

    Читайте також:
  • Говори красиво: 10 українських слів, якими ви здивуєте своїх друзів
  • Прогнози: через 100 років...
  • Син Голови Запорізької ОДА став курсантом військового училища НАТО!
  • Стерхощук. Фотожаби на великого Пу-Ху
  • КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ: КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ
  • Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху
  • Геть московських попів!
  • Заборонити окупаційну російську церкву НЕГАЙНО!
  • “Кубань з Україною”
  • РАВВИН-КОРБАНИЗАТОР ВЕТЕРАНОВ АТО.
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2970
    Результати опитування



    Лічильники






    світ

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.137 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель