Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

«Три радості у мене неодіймані…»
Субота, 08 Тра 2010

«Три радості у мене неодіймані…»

 

Чого ж твої очі в журбі?

Володимир Свідзинський

 

Доля найталановитіших митців слова в Україні в XX столітті склалася трагічно. Геніальний Павло Тичина (1891-1967) був зламаний тоталітарною системою і з унікального співця, який приходить на землю один раз на сто років перетворився у пересічного  другорядного поета, який штампував слабкі вірші на догоду наділених владою.

Микола Куліш (1892-1937), Микола Зеров (1890-1937), Євген Плужник (1898-І936), Михайло Драй-Хмара (1889-1939), Микола Хвильовий (1893-1933) були фізично знищені і не встигли створити все, що їм було написано у Книзі Долі.

Іван Багряний (1907-1963), Тодось Осьмачка (1895-1962) та Василь Барка (1908-2003) опинилися за межами України після війни 1941-1945рр і тому зберегли своє життя, але творили, знаходячись в еміграції, звідки їхній потужний голос не долинав до України.

У пізніші часи стан речей не змінився. Найвидатніші поети другої половини XX ст. Василь Стус (1938-1985) та Василь Симоненко (1935-1963) не мали можливості донести до власного народу свої твори. Загинули, перший у тюрмі, другий вдома.

Навіть благополучний (на перший погляд) Олесь Гончар (1913-1995), коли несподівано для всіх виступив із непересічним романом «Собор», в якому піддав критиці радянську дійсність, то був ошельмований і нагло вилучений на довгий час з літературного процесу.

А найвидатніша поетеса сучасності Ліна Костенко (нар.1930р.) не могла десятиліттями зі своїми творами вийти до читачів.

Та найтрагічніша доля була у видатного поета Володимира Свідзинського (1885-1941). Він був живим спалений у сараї енкавеесівцями неподалік від Харкова під час відступу радянських військ.

Тонкий, м'який лірик, який своїм серцем відчував найменьший порух природи.

 

Я плеканець полів сумовитих

і тиші грабових гаїв.

Я над озером днів пережитих

Віти серця глибоко склонив.

 

Де колихають темну зелень

Дощем побризкані сади.

За ними поле половіє,

Там мак цвіте, стежинка в нім...

Чому ж не йдеш, моя леліє?

Твій подих в вітрі запашнім.

 

Відповідь прийшла до поета у вигляді осіб у захисних гімнастерках та яловичих чоботях.

Володимир Свідзинський був заарештований 27 вересня 1941 року у Харкові, а 24 жовтня німецькі війська зайняли місто. Ось десь ближче до цієї другої дати і загинув поет.

Народився він у сім’ї подільського священика, отримав гарну освіту, вчився в Тиврівській духовній бурсі та Камянець-Подільській духовній семінарії, звідки вийшли видатні діячі української культури Степан Руданській, Анатоль Свидницький, Микола Леонтович.

Та Свідзинський не захотів завершувати духовну освіту і перейшов вчитися в Київський комерційний інститут.

Слухайся голосу правди

та й думки не май про насильство,

Цей-бо закон для людей

встановив олімпієць Кроніон...

Ці слова давногрецького поета Гесіода були дороговказом для поета, тільки шкода, що не всі в XX столітті ними керувалися.

Чудова українська природа, в якій виростав поет, помножена на виховання батьків та отриману освіту призвели разом до виникнення непересічної особи - поета з тонким ліричним струменем.

В воді озерець дощових

Румяний світиться, відтінок

Забутих тучею хмаринок...

………………………………

Ніч вереснева холодна.

Тихо. Тебе я не жду.

Сосни, як хмура сторожа,

Темно стоять у ряду.

На початку 20-х років поет живе у Камянці-Подільському, тут у 1922 році виходить його перша книга «Ліричні поезії».

У Камянці ж поет одружився з вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською. Незабаром в них народжується донечка Мирослава.

В 1925 році поет переїжджає до Харкова, працює до самої війни літредактором в журналі «Червоний шлях» (з 1936р. – «Літературний журнал»).

В 1927 році у нього у Харкові виходить друга книга поезій «Вересень», а в 1940р. у Львові вийшла третя книга «Поезії». В ній був поміщений ліричний шедевр під назвою «Угляр»:

Попродав чорний вутіль, чорний сам,

Купив вина і хліба, повечеряв

Та й похиливсь на свій візок дощаний.

Терплячий кінь уважно подивився

І взяв щипати жовклі бур’яни.

 

Поїде поночі. А путь далека.

Низовина, туман, очерети,

Тоді горбів піщаних білі ребра,

І віддаля коноплі млосний дух,

І довга ніч, і довга самота.

 

Над досвітком проїде через греблю,

Попід гіллям узенького заулка

Сколошкає застояне тепло –

І тихо пирхне коник, гуркне засув,

І спалахне з порога: «То вже ти?»

 

Мінімальними словесними засобами поет створив яскраву картину буття простої людини. Прочитавши цього вірша, зупиняєшся, щось торкається твого серця і не відпускає тебе.Чи не це і є справжня поезія?

Сучасники закидали поетові, що в його віршах немає досягнень радянської влади, трудових тріумфів робітничого класу, щасливого життя колгоспників.Чи не тому його творчість виявилася для всіх людей і навіки?

І час далекий, і земля далека,

А памятаю все. Маленький двір,

Страпата стріха. На гнізді лелека

Задумався. В саду ласкавий мир...

Цілий день Володимир Свідзинський був на робот і, працював над чужими рукописами, над своїми вдавалося працювати тільки тоді, коли була глибока, ніч.Тоді у поета народжувалися шедеври.

...На горби

збігає сад; під скелею початок

Струмка дзвенить - і двоє козеняток

Стоять на погребі... Чолом тобі

Землі ласкавої куточку милий!

………………………………….

Луска морозу срібнить вікно.

Марний смуток облиш.

Пий в самоті вино.

Там, над озером, мерзне комиш.

………………………………….

Холодна тиша. Місяцю надламаний.

Зо мною будь і освяти печаль мою.

Вона, як сніг на вітах, умирилася,

Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.

Три радості у мене неодіймані:

Самотність, труд, мовчання. Туги злобної

Немає більше. Місяцю надламаний,

Я виноград відновлення у ніч несу.

На мертвім полі стану помолитися,

І будуть зорі біля мене падати...

 

Поетовою вершиною став окремий цикл із семи творів, присвячений померлій дружині. Без перебільшення можна сказати, що такої високої напруги почуттів, переживань, болю втрати немає більше у світовій поезії.

Скільки писали тоді, критикуючи Свідзинського, мовляв, нема у нього віршів про комуністичну партію. А де тепер та партія і де ті вірші!

А віршам Володимира Євтимійовича судилося вічне життя, допоки буде сяяти сонце на небі, рости соняшник у полі, співати пташки у гаю...

А тоді, у жовтні сорок першого, конвой десь біля Верхнього Салтова, під Харковом, відчуваючи за спиною смертельний подих наступаючих німецьких військ, загнав у сарай заарештованих, обілляв його бензином і підпалив, звільняючи собі руки.

Дивно, але в поета є вірш під назвою «Сарай» і там зустрічаємо такі рядки:

А що чужих нап’єшся сліз,

Коли надійде ніч осіння,

Наслухаєшся голосіння

На дрова рубаних беріз...

У тому сараї, теж плакали і проклинали своїх вбивць, і цей плач і досі лунає через поетові рядки...

В іншому вірші він пророче написав:

В полум’ї був спервовіку,

І в полумя знову вернуся...

і як те вугілля в горні

В бурхливім горінні зникає

Так розімчать, розметають

Сонячні вихори в пасма блискучі

Спалене тіло моє...

Але безсмертна душа загинути не може. Попіл того сараю змішався з землею, а вона кожного року народжує різнобарвні трави та квіти, одягає у зелень дерева, уквітчує прекрасну нашу Батьківщину і промовляє до кожного людського серця, до кожної душі словами поетовими:

Все непотрібне в цім крузі тліннім,

Дорогоцінна навіки любов.

________________________

Дорогоцінна навіки любов!

 

 

 

                             Віталій Шевченко

Автор:
Прочитали: 47 раз

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • Українські менестрелі - мистецтво кобзарів і лірників
  • Українцям залишається дві радості – карикатури та анекдоти.
  • Замкнене коло неПравди - Мирослава Ґонґадзе в пам'ять про Павла Шеремета
  • Добровольчі батальйони: непевний статус та дефіцит правосуддя
  • Головний поліцейський Луганщини: Простіше заплатити комусь, щоб мене розстріляли
  • Александр Немец: Может быть, мы должны просить Канаду о помощи?
  • ІСТОРІЯ ПРО ОБМІН ПОЛОНЕНИМИ, ЯКУ ВІД МЕНЕ ДОВГО ХОТІЛИ ПОЧУТИ
  • Італійська журналістка: Майдан став для мене одкровенням
  • Мінкульт догрався: менеджери Кулиняка розвалюють Софію Київську...
  • Олександр Лісовський: "Головне - не робити з мене героя!"
  • К вопросу о службе украинцев в Вермахте и других немецких военных формированиях 1941-1945 годах
  • Официальные немецкие данные о заключенных лагеря Аушвиц-Биркенау, май 1940 – декабрь 1944
  • Куда плавали немецкие подводные лодки?
  • Как объяснить чудо? О феномене К.Стасюка
  • Менеджери прийомщика склотари з Переяслава впали в повний маразм!
  • «Менеджери Кулиняка» привітали померлого 20 років тому художника!
  • МЕНЕДЖЕРИ-ПОДВИЖНИКИ У НІЕЗ «ПЕРЕЯСЛАВ»
  • "Софія Київська" та трохи корупції від менеджерів Кулиняка
  • Менеджери екс-Міністра Кулиняка - руйнівники музеїв
  • Сліди Аненербе: 50 тонн білого золота залишились в Пирогові!?
  • Про немецкую армию или как я служил в Бундесвере
  • Пшонка рассказал новому немецкому послу об украинском УПК
  • Наталя Соколенко:Далі хроніки ПАКРАЩЕННЯ виходимитуть без мене
  • Новий порядок у заповіднику «Переяслав»: Керують «менеджери»-2
  • Генерал Могилев – цензор и пиар-менеджер на подряде у мошенника
  • Немецкие подводные лодки у берегов Аргентины
  • Громада вимагає звільнення «менеджерів» заповідника «Переяслав»
  • Черговий скандал від "менеджерів" Міністра культури: Музейні коти заважають працювати дирекції НІЕЗ «Переяслав»
  • Новий порядок у заповіднику Переяслав: Керують «менеджери»
  • Найден немецкий бронеколпак «Краб»

    Читайте також:
  • Финансовое положение Украины улучшается
  • Каїрський єгипетський музей
  • Від Музею плакату...
  • ПРО ПЕРЕМИСЬКОГО ЄПИСКОПА ІВАНА СНІГУРСЬКОГО
  • Аміна Окуєва відкрила вогонь у відповідь і тяжко поранила кілера
  • Глава профсоюза: Музей в Пирогово погибает
  • Патріотичні музеї
  • Войди в состояние собственной невесомости! – Константин Стасюк
  • Майбутній Президент - пристрасна жінка в образі худого бороданя!?
  • Київська повія і вбивство Нємцова
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2963
    Результати опитування



    Лічильники

    Счетчик тиц и pr - Tops100.ru

    Яндекс цитирования




    світ
    http://novasich.blogspot.com/

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.199 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель