Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

ТЕОРІЇ НАЦІЇ ТА НАЦІОНАЛІЗМУ
Неділя, 09 Липня 2017

ТЕОРІЇ НАЦІЇ ТА НАЦІОНАЛІЗМУ

Історія теоретичних досліджень нації і націоналізму налічує не один десяток років. Ще в XIX — на початку XX ст. спостерігалися перші спроби теоретичного осмислення відповідних явищ у житті суспільства, здебільшого пов’язані з ідеологічною і політичною кон’юнктурою того часу. В період між світовими війнами цими проблемами серед науковців цікавилися переважно історики, іноді соціологи й політичні аналітики. Після Другої світової війни до них приєдналися соціологи й дослідники історії ідей, філософи. З 1970-х років почалося масове захоплення цими проблемами представників найрізноманітніших дисциплін, які раніше не вважали предмет вартим уваги: етнографів, лінгвістів, філологів, соціальних психологів, географів, біологів, демографів тощо.

Зазначимо також, що в українській інтелектуальній традиції інтерес до проблем націй і націоналізму має досить поважну історію як у сфері ідеологічних розробок (Д. Донцов, В. Липинський, М. Сціборський, Ю. Вассіян, Ю. Бойко та ін.), так і в наукових дослідженнях (О. І. Бочковський, В. Старосольський, І. Лисяк-Рудницький, М. Прокоп та ін.). За радянських часів, через загальновідомі обставини, теоретичні дослідження проблем націй і націоналізму не виходили за рамки певних ідеологічних настанов, що призвело до інтелектуальної ізоляції радянського суспільствознавства. Не можна стверджувати, що в галузі досліджень націй і націоналізму в цей період спостерігався цілковитий застій, проте інтелектуальний ізоляціонізм разом з примітивно-«контрпропагандистською» спрямованістю праць вітчизняних учених призвели до розриву між світовим і радянським суспільствознавством у дослідженнях націй і націоналізму. Українські дослідники опинилися в становищі провінціалів, яким дозволялося або коментувати «зірок» з /22/ інтелектуальної метрополії, або ж боротися з «вигадками буржуазних ідеологів» у сфері національного питання.

Лише після 1991 р. українське суспільствознавство набуло самостійності в трактуванні проблем націй і націоналізму. З’являється дедалі більше розробок як емпіричного, так і теоретичного характеру, присвячених цій проблематиці. Проте якісний рівень цих розробок поки що залишається невисоким: їм не вистачає систематичності, категоріальної і понятійної визначеності, надто часто вони підпорядковуються єдиній меті — задовольнити потреби ідеологічної та політичної кон’юнктури (що, загалом, є цілком природним явищем, проте іноді надто непродуктивним у науковому відношенні). І дедалі більше дається взнаки згаданий розрив між українським і західним суспільствознавством. Це змушує українських дослідників витрачати час та інтелектуальні зусилля на «відкриття Америк», які давно вже є загальновідомими істинами для будь-якого західного студента, що цікавиться теоріями націй і націоналізму.

Тим часом на Заході, за всього розмаїття наявних теоретичних і конкретно-наукових розробок у цій галузі, є лише одна узагальнююча праця, присвячена аналізові теорій націоналізму. Це монографія Е. Сміта «Теорії націоналізму», видана в 1971 і перевидана в 1983 р. З моменту її появи відбулися глобальні історичні зміни (викликані саме впливом націоналізму), які не лише змінили карту світу й геополітичну ситуацію на земній кулі, а й значно посилили інтерес до проблем націй і націоналізму. З’явилися теоретичні розробки, які значно поглибили наукове розуміння проблеми, сприяли вивченню нових її аспектів, і водночас — дали змогу подолати упередження й застарілі стереотипи щодо націй і націоналізму як предмета саме наукового аналізу (Е. Ґелнер, Дж Армстронг, Е. Сміт, Б. Андерсон, Р. Шпорлюк та ін.).

Ми не ставимо собі за мету винахід ще однієї теорії націоналізму. Наше завдання набагато скромніше — узагальнити сучасні досягнення в галузі «націології», систематизувати найцікавіші та найпродуктивніші підходи, вироблені протягом останніх десятиліть, порівняти їх із традиційними теоріями, які вже стали «класикою» жанру.

Спробуємо сформулювати найзагальніший підхід, який пропонується в цих нарисах. Можна підходити до проблеми націй і націоналізму, припускаючи, що в реальності нібито існує певний феномен, «нація як така» чи «націоналізм як такий», і наше завдання — зрозуміти цей феномен, /23/ з’ясувати його характерні ознаки, поступово дослідити його всебічно. Такий підхід практикувався в науковій літературі раніше, він залишається актуальним і сьогодні, особливо в тих випадках, коли наукові дослідження безпосередньо заангажовані в політичній чи ідеологічній кон’юнктурі (слово «кон’юнктура» тут уживається в нейтральному значенні). Очевидно, що цей підхід виник тому, що «нація» і «націоналізм» як категорії, що використовувалися в ідеологічній і політичній практиці, перейшли в наукову термінологію. Для ідеолога певної «нації» факт її існування у часі й просторі був і є незаперечним. Для науковця, який сповідує такий підхід, існування, наявність «нації» — незаперечний факт. Наукова проблема полягає не в тому, щоб довести факт існування «нації», а в тому, щоб адекватно описати її, визначити її характерні ознаки тощо.

Інший варіант базується на припущенні, що в реальності немає такого «феномена», даності (в такому вигляді він може бути лише ідеальним). Насправді маємо справу з явищами чи групами явищ, що характеризуються набором родових ознак. Ми називаємо ці явища «нацією» чи «націоналізмом», адресуємо їм характеристики, які вважаємо суттєвими, важливими для них. Це, передусім, аналітичні категорії, за допомогою яких ми пізнаємо певні суспільні закономірності і явища. Цілком очевидно, що відмінності між цими підходами обов’язково треба мати на увазі, коли йдеться про те, як формуються уявлення про «націю» і «націоналізм», які саме явища об’єднуються в рамках цих термінів, наскільки ці уявлення, своєю чергою, впливають на становлення конкретних націй і націоналізмів, зрештою, як це фіксується на науково-теоретичному рівні. Отже, в подальшому, коли йтиметься про «націю» чи «націоналізм», завжди потрібно зважати на методологічний і аналітичний контекст, в якому ці терміни вживаються.

Звернемося до методологічних проблем «локальнішого» характеру. В українській інтелектуальній традиції поняття «нація» й особливо «націоналізм» мають певну специфіку (конкретніше про це йдеться в третьому розділі), яка нерідко ускладнює сприйняття відповідної термінології, виробленої західним суспільствознавством. Проблема «термінологічних порозумінь» й досі залишається актуальною, передусім через недоступність науковому загалові найвідоміших праць західних соціологів, істориків, /24/ філософів. Ці нариси мають певною мірою сприяти подоланню термінологічного розриву між західним і українським суспільствознавством. Проте слід мати на увазі, що кожна теоретична чи аналітична конструкція, про яку йтиметься далі, є лише одним із варіантів осмислення проблем націй і націоналізму. Відповідно, й термінологічний апарат, що використовується їхніми авторами, не може вважатися зразком.

Існує також певний психологічний бар’єр у сприйнятті понять «нація» і «націоналізм», який нерідко позначається на наукових дослідженнях. Як з’ясувалося, він характерний не лише для тих, хто протягом багатьох десятиліть перебував у силовому полі «єдино правильного вчення». Англійський історик Г’ю Сетон-Вотсон звернув увагу на дві крайності в підході до проблем нації і націоналізму. Так, на думку представників «націоналістичного утопізму», більшість націй віддавали належне екстремальним проявам націоналізму, ксенофобії, агресії і зверхності щодо інших націй. Проте «моя» нація, вважали вони, не уражена цими хворобами. Вона не схильна до несправедливості, національної нетерпимості, уникає ексцесів у міжнаціональних відносинах, терпимо ставиться до вимог національних меншин і т. ін. Це варіант саморефлексії, вважає Сетон-Вотсон, дуже подібний до соціального утопізму революційної інтелігенції, яка вважала, що хоча попередні революції робилися великою кров’ю і закінчувалися тиранією, саме «їхня» революція буде зразком гуманності, справедливості і соціального прогресу.

Інший інтелектуальний глухий кут — зверхньо-поблажливе, іноді презирливе ставлення до націоналізму, національних рухів як до чогось застарілого, морально неповноцінного, не гідного людської природи. Прагнення сучасних, «молодих», «нових» націй до самовизначення сприймається як загроза людству, як мізерні, часом комічні вияви групового комплексу неповноцінності. Такий підхід особливо поширений серед представників «усталених» націй, які протягом тривалого часу користувалися перевагами незалежності, соборності, процвітання і величі (американці, англійці, французи, шведи тощо). Проте, зауважує Сетон-Вотсон, ті, хто ставить себе над націоналізмом, фактично стають носіями націоналістичних передсудів, націоналістичної зверхності щодо тих націй, які «відстали» від їхньої власної. /25/

Загалом, як показує історичний досвід, радикальні космополіти чи інтернаціоналісти нерідко перетворюються на носіїв досить агресивного, антидемократичного націоналізму і ксенофобії, як це сталося колись із К. Марксом та Ф. Енгельсом у їхньому ставленні до так званих «неісторичних» націй, до єврейського питання та проблем експансії німців.

Інша проблема пов’язана з тим, що можна було б назвати «класифікаційним синдромом»: ідеться про прагнення чітко ідентифікувати «ідейні позиції» автора чи критика тієї або іншої теорії нації і націоналізму. Іноді можна досить упевнено визначити інтелектуальну традицію, в руслі якої автор трактує націоналізм та історіогенезу націй. Націоналізм як доктрина був опонентом фактично всіх макроідеологічних систем: комунізму (марксизму), лібералізму, консерватизму. Отже, коли йдеться про ті часи, коли уявна межа між ними була досить чіткою, можна «ідентифікувати» критиків націоналізму з того чи іншого «табору». Проте взаємодія ідеологій, їхні взаємовпливи, переплетіння й особливо та обставина, що націоналізм протягом свого саморозвитку успішно адаптував елементи усіх згаданих ідеологічних систем, призвели до того, що ідейна критика націоналізму як доктрини з позицій марксизму чи, скажімо, з погляду консервативного мислителя, в певних моментах може перетворюватися на систему самозаперечень.

Відповідні явища стають дедалі помітнішими в наукових дисциплінах, передусім у суспільствознавстві. Межа між сучасним західним істориком ліберального спрямування і, скажімо, марксистського, у багатьох відношеннях має суто умовне значення. І тут йдеться не про те, що той чи інший дослідник застосовує еклектичний набір методологічних принципів. Дослідження будь-якого суспільного феномена, особливо таких поліморфних, як нація і націоналізм (останній нерідко, за визнанням багатьох авторів, має вигляд справжнього «понятійного хамелеона») з використанням методологічного інструментарія лише однієї інтелектуальної традиції здебільшого призводить до однобічності та неадекватної оцінки. Отже, коли далі в тексті йтиметься про дослідників «ліберального», «неомарксистського», «консервативного» та інших спрямувань, ці смислові «наліпки» слід сприймати умовно, контекстуально, як аналітичне знаряддя.

Наведені методологічні міркування відповідним чином вплинули на структуру нарисів. З метою систематизації /26/ викладу довелося штучно розділити матеріал на окремі частини, присвячені теоріям нації і теоріям націоналізму. На практиці кожна «теорія нації» так чи інакше водночас є й «теорією націоналізму», і навпаки, отже певна метафізичність запропонованого поділу є очевидною. З іншого боку, виклад поглядів різних авторів на націю і націоналізм в одному розділі ускладнив би систематичність підходу і зробив матеріал надто громіздким.

Теорії нації і націоналізму подаються за такою схемою: спочатку розглядається етимологія певного поняття (походження, семантична еволюція і трансформації, терміни «двійники», формальні визначення), далі подаються версії змістових інтерпретацій поняття (внутрішня структура, система логічних і генетичних зв’язків між його складовими, спосіб його функціонування тощо), розглядається феноменологія «нації» та «націоналізму» і, зрештою, аналізується історична генеза націй і націоналізму як суспільних явищ, при цьому подається й емпіричний матеріал. У частині, присвяченій націоналізмові, дещо несподівано для самого автора з’ясувалася необхідність появи окремого нарису, присвяченого типології націоналізмів, який довелося відокремити від нарису про феноменологію. Прагнення класифікувати, або типологізувати, конкретні вияви націоналізму стало своєрідним інтелектуальним спортом для багатьох дослідників, і залишити таке цікаве явище поза увагою було просто неможливо.

Частина третя нашого дослідження (її назву запозичено в американського історика Романа Шпорлюка) присвячена двом головним темам. Перша — це аналітичні, пізнавальні можливості теорій нації і націоналізму, що розглядалися в попередніх нарисах, стосовно «українського матеріалу». «Інсталяція» історичного досвіду становлення української нації в аналітичні рамки теорій, що створювалися на основі аналізу світового історичного досвіду, безперечно, може бути корисною для формування якісно нових підходів до проблем становлення української нації та націоналізму. З іншого боку, як вважають деякі сучасні автори, «український досвід» є важливим і навіть унікальним для верифікації сучасних теорій нації і націоналізму. Україна протягом тривалого часу перебувала на периферії інтересів світового суспільствознавства. Відповідно, дослідження української нації та націоналізму не належали до науково престижних, іноді вони /27/ взагалі не вважалися науковими (деякі сучасні розробки, на жаль, дійсно відповідають цьому стереотипові). В цих нарисах ми зосереджуємося саме на наукових інтерпретаціях проблем становлення української нації і націоналізму, інтерпретаціях, що дають змогу повернути цим проблемам і відповідним дослідженням статус наукових.

Друга тема — це формування загальнотеоретичних поглядів на націю та націоналізм в українській інтелектуальній традиції і сучасному суспільствознавстві. Ми вже згадували про те, що український націоналізм й українська нація як історичні явища цілком відповідають, на нашу думку, певним тенденціям загальносвітового розвитку і є конкретно-історичним втіленням цих тенденцій. Відповідно, теоретичні й емпіричні дослідження «українського варіанта» становлення й функціонування нації та націоналізму відповідають висновкам і узагальненням, що були сформульовані певними дослідницькими школами і напрямами на основі аналізу європейського чи світового історичного досвіду. Зрозуміло, цю подібність можна пояснити «вторинністю» українського варіанта націогенези стосовно «передових» націй, інтелектуальними запозиченнями тощо. Однак спільність певних функціональних, родових та інших ознак і рис різних «націй» та «націоналізмів» є очевидною, відповідно, подібність інтерпретацій постає цілком природною.-http://litopys.org.ua/kasian/kas.htm

Відомо, що в сучасній Україні наукові дискусії навіть із суто «теоретичних» питань, пов’язаних з проблемами нації і націоналізму, нерідко перетворюються на ідеологічні баталії, а поняття «нація» і «націоналізм» вживаються майже виключно в політизованому контексті. Суспільствознавці опинилися у звичній ролі «бійців ідеологічного фронту». Сподіваємося, що пропоновані нариси сприятимуть переведенню досліджень у цій галузі на «наукові рейки». Це стало б важливою передумовою деідеологізації проблем націй і націоналізму, подолання ізольованості української науки від світової, засобом упровадження сучасних наукових методик у дослідження суспільних процесів, подолання упередженості та елементарної непоінформованості щодо суті явищ, які визначали й визначають світовий розвиток.

Касьянов Георгій Володимирович

Теорії нації та націоналізму: Монографія. — К.: Либідь, 1999. 352 с.

ISBN 966-06-0136-0.

У книзі розглядаються традиційні й сучасні теорії нації та націоналізму. Висвітлюються такі проблеми, як генеза націй і націоналізму; культурні, соціальні, політичні й ідеологічні передумови виникнення націй і появи націоналізму як ідейної течії. Останній розглядається як глобальний суспільно-політичний, культурний та ідеологічний феномен. Особлива увага приділяється західним науковим теоріям націоналізму, майже невідомим українському читачеві. Йдеться також про внесок української політології в розробку проблем нації та націоналізму. Узагальнюються найсучасніші теоретичні розробки з даної проблематики.

Для викладачів і студентів гуманітарних спеціальностей вищих закладів освіти, науковців, політиків і політологів.

Георгій Володимирович Касьянов народився 20 квітня 1961 p. Закінчив Kиївський державний педагогічний інститут (1983), аспірантуру Інституту історії України. Доктор історичних наук (1993). Провідний науковий співробітник Інституту історії України Національної Академії наук. Стажувався у Гарварді і Кембриджі, Лондонському й Гельсінському університетах, Університеті Монаша (Мельбурн, Австралія). Автор книжок “Українська Інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля” (1992), “Українська інтелігенція на рубежі XIX-XX ст.: Соціально-політичний портрет” (1993), “Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років” (1995). Співавтор низки колективних праць з історії України.


Автор:
Прочитали: 902 рази

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • «КВІТ НАЦІЇ»
  • БЕЗЗАХИСНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
  • КРИТИЧНА МЕЖА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

    Читайте також:
  • Карикатурист Жора Ключник продовжує посміхати
  • Чого очікувати людству у найближчі роки?
  • Говори красиво: 10 українських слів, якими ви здивуєте своїх друзів
  • Прогнози: через 100 років...
  • Син Голови Запорізької ОДА став курсантом військового училища НАТО!
  • Стерхощук. Фотожаби на великого Пу-Ху
  • КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ: КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ
  • Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху
  • Геть московських попів!
  • Заборонити окупаційну російську церкву НЕГАЙНО!
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2975
    Результати опитування



    Лічильники






    світ

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.324 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель