Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

Проблеми утворення та розвитку музейних інституцій в Збройних Силах України (1991 – 1996 рр.)
Вівторок, 20 Грудня 2016

Проблеми утворення та розвитку музейних інституцій
в Збройних Силах України (1991 – 1996 рр.)

В.В. КОТВІЦЬКИЙ,
здобувач Науково-дослідного центру воєнної історії
Національного університету оборони України
імені Івана Черняховського

У статті стисло висвітлено основні проблеми та особливості утворення й розвитку музейних інституцій у Збройних Силах України (1991 – 1996 рр.). Стверджується, що становлення військово-музейної справи проходило в складних суспільно-політичних обставинах утвердження української державності. Констатується визначна роль Центрального музею Збройних Сил України у науково-методичному забезпеченні розбудови системи музейних інституцій. Становлення музейної справи у Збройних силах України постійно перебувало у порядку денному Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України.
Ключові слова: музей, військовий музей, військово-музейна справа, музейні інституції, музейні утворення, музейні предмети.

Цивілізаційний поступ людства, його майбутнє, як свідчить світовий досвід, тісно пов’язаний з його духовним та культурним надбанням. Український народ протягом віків свого суспільного та історичного розвитку виплекав та кристалізував власну національну культуру, цінності, традиції та звичаї.
Вже чверть століття на державному рівні незалежної України здійснюється відродження культурної спадщини нашого народу. В існуючих музеях накопичено унікальні творіння матеріальної і духовної культури, які є свідченням багатовікової історії української спільноти, її суспільно-економічного, науково-технічного та культурного розвитку. Музейні предмети є невід’ємною частиною загальнолюдських цінностей, вони розповідають про різні періоди історії нашого народу, видатних діячів держави, науки, техніки і культури. Тому вони потребують дбайливого збереження, глибокого наукового дослідження та примноження.
Зростання ролі музейних закладів у соціокультурних процесах призвело до переосмислення концепції музею, удосконалення національних музейних мереж з метою активізації їх соціального впливу, розширення міжнародної співпраці в музейній сфері. Сучасні процеси суспільно-політичної та соціально-економічної трансформації України, особливо в умовах російсько-терористичної агресії, реальної війни в інформаційній та культурно-історичній сферах, приниження української мови і культури, фальшування української історії супроводжуються активним відтворенням національної самосвідомості та духовного відродження. В цих умовах особливої актуальності набуває вивчення й осмислення вітчизняного військово-історичного досвіду, суспільна значущість і недостатня розробленість процесів утворення та розвитку музейних інституцій у Збройних Силах України – важливого чинника розвитку національної культури, що примножує та зміцнює духовний потенціал української нації [8, с. 1].
Метою цієї статті є висвітлення проблем утворення та діяльності музейних інституцій у Збройних Силах України на першому етапі їх розвитку протягом 1991 – 1996 років.
Науково-теоретичні і практичні аспекти розвитку військової музейної справи в Україні досліджували відомі українські вчені В.В. Карпов, В.М. Заярін, І.М. Чудновська, В.В. Москаленко, О.П. Ніжник, І.В. Поліняка й інші.

Утворення і розвиток військово-музейних інституцій тісно пов’язаний з процесами будівництва держави та її Збройних Сил. Зі здобуттям незалежності Україною було взято курс на перетворення з радянської тоталітарної республіки в суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу [1, с. 1]. Зі значної частини радянської армії, що дислокувалася на теренах нашої держави, а це майже 900 тис. чол. особового складу, потрібно було утворити власні Збройні Сили, спроможні захистити суверенітет і територіальну цілісність України, що відповідали б як геополітичним реаліям, так і її економічним можливостям. Поряд з цим постала нагальна необхідність з мережі військових музеїв радянського зразка, діяльність яких базувалася на засадах компартійного ідеологічного керівництва, сформувати нові вітчизняні військово-історичні музеї, що здатні в єдиній системі культурно-виховної і просвітницької роботи забезпечувати одну з основних державних функцій – виховувати молодь, військовослужбовців та громадян України, як її надійних захисників.
За своїм призначенням військово-історичні музеї Збройних Сил України повинні були стати різновидом музеїв історичного профілю, експозиції яких мають розповідати про героїчну боротьбу українського народу за свою незалежність, визначні битви впродовж багатовікового історичного періоду, видатних полководців, історію створення збройних сил, про подвиги воїнів на фронтах і в мирний період, відтворювати з давніх часів еволюцію розвитку військової справи та озброєння війська, а також історію військових формувань в ході визвольних змагань. У військових музеях акумулюється значний виховний та освітній потенціал, спрямований на надання знань й пропагування військової історії, утвердження національно-культурних цінностей, виховання у військовослужбовців і громадян України почуття любові до Батьківщини та Збройних Сил України, патріотизму й відданості національно-історичним і бойовим традиціям українського народу, орієнтація на ідеали демократії і гуманізму, загальнолюдські моральні цінності. На цих вимогах мають відповідати експозиції наших військових музеїв.

Хронологічно розвиток музейної справи у Збройних Силах незалежної України можна розподілити на декілька етапів. Коротко охарактеризуємо перший етап (1991 – 1996 рр.), – етап утворення музейних інституцій у Збройних Силах України, який характеризувався деякими проблемами та складними процесами в умовах перехідного періоду організації нової системи виховної роботи у Збройних Силах України.
Аналіз історичних джерел виявив, що його загальними рисами стали: відсутність чіткої концептуальної ідеї та єдиної системи поглядів на процес розвитку системи військово-музейної справи, невизначеність напрямів, завдань та порядку утворення національних військових музеїв; відсутність вітчизняної нормативно-правової бази щодо розвитку військово-музейної справи та єдиного координаційного і методичного керівництва військовими музеями; дефіцит кадрового, інтелектуального, технічного та наукового потенціалу військових музеїв, зниження професіоналізму їх працівників; відсутність державного фінансування роботи музейних утворень (військово-історичних музеїв, музеїв (кімнат) бойової (трудової) слави військових частин), що негативно впливала на збереження, реставрацію існуючих музейних фондів, закупівлі нових музейних предметів, утриманню будівель (приміщень) музеїв, що призводило до їх занепаду та зубожіння працівників. Водночас, об’єктивно цьому сприяла й негативна соціально-економічна ситуація в державі та в Збройних Силах України, яка була обумовлена фінансово-економічною кризою.
Загальне скорочення (передислокація, переформування) значної кількості органів військового управління, військових частин, військово-навчальних закладів, гарнізонних будинків офіцерів, установ та організацій, що дислокувалися на теренах України призводило до скорочення військових музейних установ та сприяло значному відтоку професійно підготовлених фахівців з цієї справи. Музеї, як об’єкти військової культури, що донедавна були визнані цінністю держави, завдяки непродуманим рішенням керівництва перебували під загрозою ліквідації і знищувалися. На очах військовослужбовців та членів їх сімей у військових гарнізонах вмерла значна кількість музеїв, лише окремі змінили свій статус і профіль. Музеї, як об’єкти військової культури, які донедавна були визнані безумовною цінністю держави, завдяки непродуманим рішенням керівництва знищувалися, або перебували під постійною загрозою ліквідації.
Важким наслідком цього часу стала відсутність єдиного реєстру та обліку музейних фондів, що призвела до їх розкрадання та відвертого грабунку з боку окремих службових посадових осіб. Утримання існуючих військових музеїв відбувалося лише за рахунок ентузіазму та саможертовності окремих керівників та персоналу, незначній матеріальній підтримці з боку окремих представників місцевих органів виконавчої влади, підприємців та меценатів, для яких відродження української культури було сенсом життя й розвитку України.
Треба зазначити, що в той час, поряд із загальним патріотичним піднесенням переважної частини населення України та військовослужбовців Збройних Сил, посилювалися негативні тенденції несприйняття української державності серед окремих верств населення, багатьох військовослужбовців та членів їх сімей. Вони не бачили свого майбутнього в незалежній Україні та її Збройних Силах, не сприймали її культуру та традиції. Відбувалося поширення міграційних процесів населення в країни ближнього зарубіжжя, погіршувалася демографічна ситуація. Загострювалися тенденції соціального і політичного розшарування українського суспільства. Зростала криміналізація суспільства, серед молоді поширюється наркоманія і алкоголізм. Водночас ці проблеми стали надбанням і Збройних Сил України, де відчутно погіршувався морально-психологічний стан особового складу, його відношення до української культури [4].
В цей період серед військово-музейних інституцій фактично діяли лише військово-історичні музеї військових округів (Київського, Прикарпатського та Одеського військових округів), деяких об’єднань, з’єднань, військово-навчальних закладів та гарнізонних будинків офіцерів, музеїв (кімнат) бойової (трудової) слави військових частин.
Правовою основою для військової музейної справи став Закон “Основи законодавства України про культуру”, прийнятий Верховною Радою України 14 лютого 1992 р., яким визначались правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні, а також регулювались суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження і використання культурних цінностей. Водночас цей закон не регулював в достатній мірі діяльність музеїв [2, с. 2, 3].
Слід зазначити, що першою спробою регламентації діяльності військових музеїв можна вважати вимоги директиви Міністра оборони України від 1 лютого 1994 року “Про організацію культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців та працівників Збройних Сил України”, яка в рамках підвищення рівня культурно-освітньої роботи у військах (силах) передбачала низку заходів, спрямованих на звернення до традицій та джерел культури українського народу з використанням виховних можливостей музеїв. Проте цей нормативний акт не став базовим документом, що регулював діяльність військових музеїв.
У зв’язку з реформуванням великої кількості військових частин і військово-навчальних закладів військово-музейна система в цей період майже розвалилася. Фонди музеїв розформованих частин частково передавалися до інших музеїв, але переважна більшість з них була втрачена. Працюючи в цей час у з’єднаннях і військових частинах, що дислокувалися в гарнізоні міста Кривий Ріг автор статті неодноразово був свідком розвалу і спустошення музеїв танкового з’єднання та ракетної військової частини.
В 1994 р. в системі Збройних Сил України налічувалося 126 музеїв у тих військових частинах і військово-навчальних закладах, які були реформовані та продовжили існування. Їх діяльність спрямовувалася переважно на забезпечення збереження існуючих музейних фондів. Так у військово-історичному музеї Київського військового округу на той час налічувалося лише 336 музейних експонатів [9, с. 16]. Реальних можливостей для проведення дієвої та ефективної експозиційної, фондової та науково-дослідної роботи не існувало. Не краща ситуація була в інших військових музеях у містах Києві, Львові, Одесі, Харкові, хоча вони зазнали менших організаційно-штатних потрясінь у порівнянні з іншими музеями військових гарнізонів. В цілому в них було збережено музейну інфраструктуру та окремі музейні експонати, які стали основою для розгортання невеликих експозицій, присвячених відзначенню державних та військово-професійних свят, проведенню гарнізонних військово-патріотичних заходів.
Позитивні зміни відбулися у 1995 році, з прийняттям 29 червня Верховною Радою України Закону України “Про музеї та музейну справу”, який заклав перші правові засади в діяльності військових музейних утворень [3]. У цьому ж році завдяки зміні пріоритетів та рішенням, що приймалися стосовно розвитку органів виховної роботи, активізувалася робота в Міністерстві оборони України зі створення Музею Збройних Сил України. У стислі терміни в Головному управлінні виховної роботи оборонного відомства за рішенням керівництва було утворено міжвідомчу робочу групу під керівництвом В.Карпова, яка розробила проект концепції кардинальної перебудови музейної справи у Збройних Силах України. Передбачалось утворення мережі військових музеїв в органах військового управління та військах (силах) під єдиним функціональним і методичним керівництвом з боку утворюваного Музею Збройних Сил України. З цього часу, окреслювалися чіткі завдання, функції, напрями та стандарти роботи військових музеїв, їх організаційно-штатна структура і чисельність, місця дислокації, умови розміщення, адміністративна підпорядкованість, порядок фінансування і матеріально-технічного забезпечення, комплектування кадрами, підвищення кваліфікації працівників музеїв тощо.
Напрацьовувалося різні шляхи та варіанти для виправлення ситуації в музейній справі Збройних Сил України. Розроблялися пропозиції та порядок вирішення роками накопичуваних проблем, які ініціювалися начальником Головного управління виховної роботи Міноборони на службових нарадах з керівництвом Міністерства оборони України. Значним практичним кроком стали тематичні консультації з командувачами видів Збройних Сил України та оперативних командувань, здійснювався пошук оптимальних рішень задля утворення нової системи військово-музейної справи військового відомства (Директива начальника ГШ ЗС України від 9 листопада 1995 року №ДГШ-54 “Про організацію діяльності Музею Збройних Сил України).
Результатом цієї копіткої й надзвичайно важливої роботи стало утворення Музею Збройних Сил України згідно з Директивою начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 9 листопада 1995 року №ДГШ-54 “Про організацію діяльності Музею Збройних Сил України” [7].
Невдовзі відповідно до наказу начальника Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України генерал-майора В.Ситника на посаду начальника Музею Збройних Сил України було призначено підполковника В.Карпова (на той час офіцера цього управління, нині доктор історичних наук, полковник запасу, екс-генеральний директор Національного військово-історичного музею України. Музей територіально розташовувався на фондах військово-історичного музею Центру культури, просвіти та дозвілля Збройних Сил України, колишнього музею історії військ Червонопрапорного Київського військового округу [9, с. 15].
3 січня 1996 року було введено в дію штат Музею у складі двох офіцерів та 12 працівників. До фондів новоутвореного музею було передано лише 336 музейних предметів. Це була лише невелика частинка колись багатої та значної колекції музею Київського військового округу [9, с. 16].
Аналіз перших років діяльності музею свідчить про велику організаційну роботу колективу і особисто його начальника В. Карпова.
Вже 12 вересня 1996 року наказом Міністра оборони України № 260 було затверджено Положення про Центральний музей Збройних Сил України [5]. У Положенні були визначені організаційна структура, керівництво музеєм, матеріально-технічне забезпечення та фінансово-господарська діяльність закладу [9, с. 12]. Фактично, це було рішення про утворення загальнодержавного, військово-історичного, культурно-освітнього, науково-дослідного закладу, покликаного вивчати, зберігати і використовувати пам’ятки військової історії з метою військово-патріотичного виховання молоді і залучення громадян до надбань національної військово-історичної спадщини. Наказ мав велике значення не лише для Центрального музею Збройних Сил України, чимало інших військово-музейних установ у своїй щоденній діяльності брали його за взірець.
Послідовно Центральний музей став головним науково-методичним центром для інших музейних утворень Збройних Сил України. Основними в його діяльності стали класичні музейні напрямки: культурно-освітня, науково-дослідна, експозиційна, фондова, видавнича, бібліотечна та архівна робота.
Отже, перший етап розвитку військово-музейної справи у Збройних Сил України відбувався у надзвичайно складних умовах. Музейні утворення колишньої Радянської армії були знищені і лише одиниці з них були збережені і стали основою для створення військово-музейної системи Збройних Сил України. Утворення Музею Збройних Сил України створило передумови для подальшого розвитку музейної справи в українській армії.
Ця діяльність отримала нову перспективу, по суті у музейних працівників було відкрито друге дихання до розбудови вже Центрального музею Збройних Сил України, підпорядкованих йому музеїв-філій, музеїв оперативних командувань, вищих військових навчальних закладів та військових частин, розпочинався другий її етап, одночасно важкий і проблемний, але наповнений щирими сподіваннями, надіями та творчим натхненням військових музейників.

Використана література:

1. Конституція України. – К., 1996. – 80 с.
2. Закон “Основи законодавства України про культуру” № 2117-ХІІ від 14 лютого 1992 р.
3. Закон України “Про музеї та музейну справу” № 249/95-ВР від 29.06.1995 р.
4. Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 р.
5. Наказ Міністра оборони України від 12 вересня 1996 р. №260 “Про затвердження Положення про Центральний музей Збройних Сил України”.
6. Директива Міністра оборони України від 1 лютого 1994 р. “Про організацію культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України”.
7. Директива начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 09.11.1995 №ДГШ-54 “Про організацію діяльності Музею Збройних Сил України”.
8. Грицюк В.М. Світоглядні засади виховного ідеалу української молоді / Матеріали науково-практичної конференції 24.04.2014. – К.: НУОУ, 2014. – С. 150.
9. Карпов В.В. Музейна справа у Збройних Силах України / В.В. Карпов. – К., 2007. – 96 с.
10. Карпов В. 100 років з дня створення першого військово-історичного музею в Україні / Віктор Карпов // Український військовий музей. – 2010. – № 2. – С. 4–5.


Автор:
Прочитали: 43 рази

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • Прес-конференція Президента України
  • Керівники EBU обговорять санкції щодо України після фіналу "Євробачення"
  • “Музеї України”: Цілком таємно на 2+2
  • Журнал “Музеї України” повернуто до ефіру!
  • Сайт Музеї України знищено! – Єврохост
  • Перспективи розвитку Національного заповідника «Хортиця»
  • Жора Ключник -лідер карикатуристів України!
  • Голоса України з Українського радіо
  • Стрімке погіршення ситуації у сфері безпеки на сході України
  • Тридцять практикантів «Музеїв України»
  • “Музеї України” – знову в АТО. Фронтовий ДОКМ
  • На сумнівних аукціонах США продали культурні цінності з України
  • Кремль в США скуповує крадені скарби з України
  • Старійшина Збройних Сил України: 70 літній боєць!
  • "Музеї України" в 2016 році
  • Новорічне привітання Президента України
  • Шефу ФСБ написав редактор "Музеїв України"
  • Огляд спецхранів ФСБ. Таємниці історії України
  • Молоді лідери національно-культурних товариств готуються до співпраці з Європейським Союзом
  • програми для відновлення України обсягом 200 млн. євро.
  • Новий президент Австрії: 7 речей, важливих для України
  • 11 Музейних експедицій в АТО за рік!
  • Вітаємо українських воїнів із 25-ю річницею створення Збройних сил України!
  • Мобілізація волонтерів заради миру і розвитку Східної України
  • “Музеї України в суспільно-історичних викликах ХХ — початку ХХІ століть”
  • І.Ковальчук директор Національного музею історії України у Другій світовій війні
  • Верховний комісар ООН у справах біженців закликає спростити обмеження щодо перетину лінії розмежування на сході України
  • Леся Українка:останні дні
  • Нові ракетні системи України
  • У Росії заговорили про проблеми із поверненням робіт Айвазовського до Криму

    Читайте також:
  • Говори красиво: 10 українських слів, якими ви здивуєте своїх друзів
  • Прогнози: через 100 років...
  • Син Голови Запорізької ОДА став курсантом військового училища НАТО!
  • Стерхощук. Фотожаби на великого Пу-Ху
  • КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ: КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ
  • Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху
  • Геть московських попів!
  • Заборонити окупаційну російську церкву НЕГАЙНО!
  • “Кубань з Україною”
  • РАВВИН-КОРБАНИЗАТОР ВЕТЕРАНОВ АТО.
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

    Голова Ради - Констянтин Стасюк



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2973
    Результати опитування



    Лічильники






    світ

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.079 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель