Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

Хрестини в Україні: традиції
Середа, 23 Листопада 2016

Хрестини в Україні: традиції

каша на хрестиниХрестини в Україні здавна були  справжнім народним традиційним святом.  Звичай влаштовувати обід у зв’язку з народженням дитини зберігся й донині. Але, на жаль, традиційна суть і змістовна основа в ньому втрачена:  традиційний культ Матері й Дитини поступився місцем культу вишуканих страв і спиртних напоїв, хизуванню, хто і що подарував новонародженому.

З давніх часів, хрестини за українським звичаєм були певною мірою  змаганням  у словесному мистецтві, святом доброзичливих  побажань, мудрих педагогічних порад для здорового росту новонародженого.

Нині  хрестини – це   безперервне виголошення  тостів, які, по суті, спонукають до споювання гостей, а звідси й недалеко до різних дурних вчинків, які аж ніяк не сприяють спокою новонародженого. То ж чи не пора замість п’яних «застіль» відродити на Україні традиційні народні свята та обряди, пов’язані з обідом на честь новонародженого?

Для тих, хто не знає чи забув  український традиційний обряд на честь новонародженого і бажає його відродити у себе вдома, в сім’ї, нагадаємо основну суть цього чудового народного родинного свята.

Хрещенню дитини  в церкві передували певні церемоніальні дії, пов’язані з символічним прилученням новонародженого до «родинного вогнища», «отчого дому». Найчастіше це був обряд з кожухом, який повитуха в присутності кумів розстилала вовною догори на підлозі або на столі, посеред хати під сволоком, і клала на нього спеленату дитину, висловлюючи водночас їй різні доброзичливі побажання: «щоб був багатий, як кожух лахматий», «щоб добре росло і щасливе було». Куми кидали на кожух дрібні монети. Могло бути й так, що всі троє брали кожух за краї і тричі піднімали новонародженого вгору, супроводжуючи це доброзичливими примовками.

Нагадаємо, що кожух у східнослов’янських звичаях символізує родючість і багатство; стіл чи підлога («долівка») в хаті — прагнення передати дитині любов та прив’язаність до сім’ї, «отчого дому». На цьому передхрестильний обряд закінчувався, і куми, нерідко разом з повивальною бабкою, йшли до священика.

Після повернення з церкви, батьки  похрещеної дитини влаштовували свято на честь хрестин. Традиційно обід на честь новонародженого відбувався після його хрестин, у найближчу неділю чи свято. Готувалися дуже старанно. Кількість гостей та їх склад визначалися бажанням та можливостями батьків новонародженого. У всякому разі присутність «повивальної бабки», і особливо кумів, була обов’язковою. Йти на обід з порожніми руками не годиться. Звичай зобов’язував жінок приносити на нього щось із найбільш поширених страв української кухні — найчастіше вареники, пироги, пампушки, завиванці та інші вироби з тіста, а також муку. прийшли на хрестини

Чоловіки йшли у гості переважно з хлібом. Віддаючи породіллі принесене, примовляли: «Як вареник повний, щоб і породілля повна була», «щоб усі мрії і надії справджувалися». Принесена їжа символізувала побажання достатку сім’ї, щедрого припливу грудного молока для дитини й швидкого зростання немовляті. На обід подавали вручене гостями, а також «все, що є в хаті». Переважно це були українські національні страви: борщ, каша, пироги, вареники, млинці, яєчня, риба, гриби, холодець, голубці, пампушки, каша, узвар, кисіль тощо. Вживання спиртних напоїв (горілки або вина) — мінімальне, «для настрою», бо ніякого символічного навантаження воно не несе.

каша на хрестиниОсобливе місце посідає частування кашею — рідкою й «запіканкою». Пшоняна чи гречана каша — «запіканка» мала ритуальний характер і готувалася за спеціальним рецептом: варилася круто на молоці з маслом (салом) та медовою водою. Подавали її під кінець обіду. «Повивальна бабка» брала горщик з кашею і ставила його на стіл (нині це робить кума або кухарка, яка приготувала «запіканку»), накривши його хлібом з сіллю чи налисником.

Поруч знаходилася тарілка, куди присутні клали дрібні гроші в подарунок новонародженому («на візочок», «на коня», «на штанці», «на мило» і т. д.), а на стіл — принесене «крижмо» (полотно або іншу тканину в дарунок немовляті) чи хустинки. Оскільки хрещений батько завжди намагається якнайщедріше обдарувати новонародженого, то й одержує право розбити горщик з кашею. Горщик розлітався, каша ж повинна була залишитися цілою як прикмета сімейної злагоди, достатку й благополуччя.

Вершок каші разом із зібраними грішми кум передає матері дитини. Він же ділить кашу присутнім. Її роздача й споживання супроводжується примовлянками-побажаннями родючості: «Роди, боже, жито й пшеницю, а господарям дітей копицю». Черепки від розбитого горщика викидали в город для того, щоб «гарбузи родили». Кожен старається якнайшвидше з’їсти кашу, щоб дитина «хутко навчилась  ходити й говорити». За традицією жінки несли шматочок каші додому і частували нею дітей, щоб вони, у свою чергу, готували своїм дітям «таку смачну кашу».

Таким чином, обов’язковим і провідним компонентом ритуалу з кашею, як і обряду в цілому, є доброзичливі побажання новонародженому. Вони з усією людською щирістю й теплотою висловлюють сердечне ставлення до дитини, ласку й увагу, надію на щастя: «щоб здорове було, щоб не хворіло, щоб росло і щасливе було».

баба -повитухаЩедро насичений символікою обряд з квітами, які приносила на хрестини баба-повитуха (нині це робить кума) в решеті, поклавши в нього невеличкі букетики, зібрані по стеблинці з живих або сухих, якщо взимку, квітів і трав (волошок, м’яти, рути, барвінку, ромашки, чорнобривців та ін.).

У цей букет входили також гілочка калини і колосок вівса, жита чи пшениці. Не випадково в одній з українських народних пісень співають: «їхала баба з торгу, везла квіток торбу, то з рожі, то з калини — до Ганки на хрестини».

Букетиків повинно вистачити всім присутнім на обіді. Обрядову квітку доповнював калач — кругла плетена булочка. Калачі пекла господиня дому теж з розрахунку на всіх гостей. Тому й запрошені, щоб поповнити її витрати, приносили з собою муку.

Вручення квітів може здійснювати кум. Він спочатку дає їх породіллі, примовляючи: «Нехай роділля годує, щастя й долю готує, батькові на утіху, людям на услугу. Скільки квіточок, щоб стільки було діточок». Далі квіти вручаються кумі, а потім усім присутнім. Неодруженим по два букетики для того, щоб кожен з них «був у парі».

Калачі роздають господарі, одержуючи взамін подарунки, висловлюючи взаємні побажання здоров’я, благополуччя і дітонародження. Кожному з гостей потрібно було швиденько вставити букетик у центр калача для того, щоб дитина незабаром «стояла і в’язи тримала».

Композиція з хліба й квітів — чудове поєднання двох народних символів: хліб — достатку, гостинності, доброзичливості, зцілення організму (хліб треба принести, «щоб роділля поправилась»); квітка і гілочка дерева — плодючості й дітонародження. То ж не випадково на іконах образи святих подаються з квіткою чи пальмовою гілкою в руках. Отже, вручення хліба й квітки (гілки дерева) символізує побажання багатодітності, здоров’я і краси людям, благополуччя та достатку. Водночас вони виступають як ознака звеличення новонародженого, взаємної любові матері й дитини, родинної та вселюдської злагоди.

Квіти і хліб продовжували виконувати функцію благородного символу й по закінченні хрестин. Тому їх обов’язково брали з собою додому і використовували з різною метою. Так, квітки клали в купіль для дівчаток, «щоб любили й хлопці женихались», «щоб скоріше заміж вийшла». Обрядовий букетик знадоблявся також і тоді, коли діти хворіли, оскільки до його складу входили лікувальні трави, квіти, плоди. Обрядовими калачами частували дітей.

Як бачимо, обряд обіду (хрестин) має високогуманне призначення — духовно настроїти людей, у першу чергу батьків, віддавати серце дітям. Тому він так щедро насичений народними символами плодючості, добросердя, звеличуванням та обдаровуванням новонародженого, вживанням примовок, різних доброзичливих побажань дитині. Хлопчикові бажали, «щоб діждать женить і внуків бавити», «щоб на конях умів їздити й хліборобив», «щоб добрим майстром був», дівчинці — «щоб жила, не хворіла, щоб працювать уміла, гордою була», «щоб не засиділась у дівках» та ін.

А ще згаданий обряд культивує коректні, взаємно  прихильні стосунки між людьми. В цьому відношенні досить красномовним є такий цікавий штрих, як подача гостям узвару чи киселю з метою тактовного натяку, що обід уже завершений і гостям пора розходитися по домах. То й не випадково про ритуальні узвар та кисіль тут жартома кажуть: «виганяйло», «лепеха, що з-за столу випиха». Це стимулювало добрий настрій і почуття вдячності господарям за радість людського спілкування.

Тому й під час споживання узвару не вщухали добрі побажання, жарти, сміх як символ здоров’я і радості дитини. Наприклад, при роздаванні кожному гостю узвару з наявними в ньому фруктами (грушами, яблуками) хтось з дотепників кидав жарт-побажання типу: «Та беріть за хвостики, щоб родили хлопчики» тощо.

  ВИБІР КУМІВ

хрестини новонародженого

Автор фото - Verendey

Істотним моментом  хрестин є вибір кумів, тобто других батьків новонародженого, його опікунів та захисників. Ця традиція сягає в сиву давнину, в епоху переходу від матріархату до патріархату, коли роль батька як опікуна й вихователя ще не викристалізувалася і рідний брат матері (дядько по материнській лінії) брав на себе роль вихователя та захисника дитини своєї сестри. В умовах створення моногамної сім’ї архаїчний материнський дядько став прообразом кума.

Кумівство належить до чудових знахідок народного дитинознавства. Його педагогічне значення важко переоцінити. Завдяки кумівству дитина, крім рідних батька й матері, має ще, так-би мовити, батьків-дублерів, які добровільно здійснюють педагогічне шефство над дитиною від її народження аж до зрілості. Виникнення й становлення кумівства припадає на дохристиянський період і має суто світський характер.

Як правило, в куми запрошує батько новонародженого. Віддаючи хліб із сіллю вибраним особам, він просить їх бути кумом чи кумою. Таке запрошення є почесним. Тому й відмовлятися від кумівства не можна. Після запрошення в куми між рідними й почесними батьками встановлюються дружні взаємини. З активною участю кумів відбувалося наречення дитини, посвята в повноліття і навіть весілля вихованців, які називають вибраного батька нанашком, а вибрану маму нанашкою (очевидно, від слова наш, тобто свій, такий, як свій, рідний).

Народна педагогіка вимагає, щоб діти з повагою ставилися до хрещених батьків, слухали їхні поради, з вдячністю сприймали зауваження, так само ретельно виконували їхні вказівки, як і рідних батька й матері. Звичайно, батьки із задоволенням сприймають таку громадську допомогу у вихованні, нерідко, особливо у святкові дні, відвідують своїх кумів, приносять подарунки. Кум і кума, в свою чергу, забезпечують гостинцями своїх підопічних, які у відповідь на це прагнуть радувати їх доброю поведінкою, приходять до них додому, розповідають про свої справи.

Сімейно-побутові стосунки, які складаються на основі кумівства, значною мірою посилюють потенціальні можливості сім’ї у вихованні дітей. В особі кумів батьки бачать  порадників та помічників у цій справі, а також певною мірою і громадських контролерів (устами кумів часто передається громадська думка про вихованість дітей у тій чи іншій сім’ї). Українське народне прислів’я «Що кум, то ум» свідчить про досить активні педагогічні дії і авторитет  кумів. Усе це й сформувало такий загальний висновок, що «куми рідніші, ніж брати».

Про авторитет кумів свідчить і те, що під час першого дня весілля їм відводиться одне з найпочесніших місць — навпроти молодих, перші скибки весільного короваю вручаються саме почесним батькам майбутнього подружжя. Другого дня рідні і почесні батьки сідають на місце молодих, молода пара вшановує їх.

У куми намагаються запросити людей статечних, авторитетних, розсудливих, працьовитих, які викликають почуття поваги й симпатії («Батьки суджені, а куми люблені»). Кумами стають люди як по лінії кровних зв’язків, так і сусіди, знайомі, тобто сторонні. Колись були ще «стрічні» куми — перші зустрічні, яких запрошували стати кумами (за принципом «кого доля приведе»). Найчастіше це робили з забобонних мотивів, особливо тоді, коли діти вмирали. Існувало повір’я, що таким способом можна відвернути злі сили, які шкодять здоров’ю дитини.

Кількість кумів може бути різною: від одної до двох- трьох пар. На Поділлі кількість їх досягала п’яти пар і більше. А на значній частині Правобережної України в кінці XIX — на початку XX ст. був поширений звичай навіть колективного кумівства, нерідко з певною градацією: особи, які входили в першу пару кумів, називалися старшими (або першими), всі інші — молодшими кумами (до речі, в метричній книзі церква фіксувала тільки старших кумів).

Мотиви колективного кумівства в народній педагогіці різні. Найтиповішим серед них є бажання розгалузити свояцькі зв’язки, а водночас і розширити коло людей, наділених громадським обов’язком допомагати батькам у вихованні дітей. Були й інші мотиви меркантильного, а то і забобонного характеру: чим більше кумів, тим багатше крижмо — подарунки новонародженому, певніший розрахунок на матеріальну допомогу в сімейному господарстві; чим більше кумів, тим вірогідніше, що дитина буде жити тощо.

Отже, кумівство мало на меті сприяти зміцненню здоров’я та благополуччя дитини, забезпеченню належного виховання її у сім’ї. Усе це свідчить про те, що кумівство як знахідка народної педагогіки і форма залучення громадськості до виховання дітей має прогресивний характер і заслуговує на те, щоб її зберегти.

Наявність кумів, звичайно, не применшує, а підносить роль батьків у сімейному вихованні. Народна педагогіка всіляко посилює цю роль педагогічною допомогою з боку громадськості через кумівство, а у випадках втрати рідних батьків дає змогу замінити їх названими. У народному розумінні названий — це той, який не перебуває у кровних, родинних зв’язках, нерідний. А звідси названий батько — чоловік, який узяв на виховання, прийняв за свою чужу дитину.

Свояцькі зв’язки по лінії названих батьків визначаються так: названа дочка — це та, яку взяли на виховання, прийняли за свою дочку; названий син — той, кого взяли на виховання, всиновили, названа сестра — та, з якою хто- небудь побратався, названий брат —той, з яким хто- небудь побратався. Подекуди в літературі та й у живій практиці кумів ототожнюють з названими батьками. Інколи ці слова сприймають як синоніми: куми, почесні батьки, названі батьки. Так, куми — почесні батьки в сучасному розумінні цього слова, їх ще називають запрошеними, обрядовими батьками (бо вони беруть участь в обряді реєстрації новонародженого), або другими батьками. Але аж ніяк не названими батьками. Інша справа, якщо кум усиновив чи удочерив когось із своїх підопічних. Тоді він стає ще й названим батьком.

ПОСТРИГ

ОБРЯД ПОСТРИГУ

Помітне місце в традиційній родильній обрядовості ук­раїнців займає обряд постригу. Як правило, він викону­ється у день річниці дитини, що символізує перехід її в новий, вищий віковий період. Обряд також має на меті че­рез певні символічні дії, пов’язані з давнім культом вог­ню, води та інших предметів реального світу, сприяти дальшому росту дитини. Деякі вчені вважають, що обряд першого постригу був започаткований ще в ХІІ – ХІІ ст., коли пострижини проводилися тільки для княжих синів. Стригли княжичів у три – чотири роки, і довірявся цей процес виключно єпископу. Після цього  хлопчика садили на коня, везли до церкви, де проводили врочисте богослужіння. Трохи згодом пострижини почали робити для всіх дітей.

На цей ювілей обов’язково запрошують хрещених батьків. Посеред хати на долівці простилають вовною догори кожух (як обереговий знак, символ добробуту), садять на нього хлопчика, батько на кожуха кидає трохи грошей, щоб дитина багата й щаслива була. Названий батько вистригає своєму похресникові трохи волосся навхрест. У гуцулів такий обряд називався обтинанням і проводився двічі: через місяць після народження (як знак прилучення дитини до роду) і в рік повноліття, символізуючи перехід підлітка до нового соціального стану. Дівочий різновид пострижин – це обряд заплітання, урочисте плетення навхрест перших кісок. Для цього ритуалу батьки запрошують хрещену мати, яку після виконання обряду обдаровують.

Сьогодні здебільшого такі специфічні деталі мають місце зрідка. В основному дитині символічно зістригають пасмочко волосся або вистригають хрестик, часто вистригається трохи волосся з чотирьох боків; спереду, ззаду та з обох боків над вушками, що має оберегти дитину від злих сил з усіх боків. І відбувається це не обов’язково на річницю, а й у 3, 5 чи 7 років.

До сьогодні  в багатьох регіонах України зберігся такий звичай: на день народження дитини її мати пече пироги. Вибравши найбільший з них і поставивши його сторч на маківку голови, тягне символічно дитину за вуха вгору, приказуючи, щоб наступного року вона виросла не менше, як на висоту пирога.
http://www.zhinka-online.com.ua/novini-dlya-zhinki/rodyna/365-khrestyny-dytyny-za-ukrainskymy-zvychaiamy-tradytsii-ta-obriady.html

Автор:
Прочитали: 40 раз

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • «Охорона культурної спадщини в Україні: аспекти соціокультурної взаємодії»
  • Криза в Україні: наскільки сильним є Обама?
  • Події в Україні: витяг з брифінгу для преси в Білому Домі
  • Японці-військовополонені в Україні: невідомі сторінки
  • Неандертальці перейняли у кроманьйонців традиції виготовлення знарядь праці
  • «Проблеми базування Чорноморського Флоту РФ в Україні: український погляд»

    Читайте також:
  • Европа говорит "нет" путину и фашизму.
  • Піар-дружина Президента Франції
  • У військовому музеї с. Пилява
  • Наталка Іванченко – директор Донецького художнього музею
  • Кацапські попи хочуть всю Україну! Здуріли мабуть...
  • Авакова - у відставку!
  • Антинародные артисты Украины: почему до сих пор не разжаловали Кобзона и Ко
  • Хто керував НКВД СССР. Жахлива правда
  • ДО 120 ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОТЦЯ СТЕПАНА ОМЕЛЯНОВИЧА ВЕНГРИНОВИЧА
  • ЗВЕРНЕННЯ‭ ПЕРВИННОЇ ПРОФСПІЛКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ДО КОЛЕКТИВУ МУЗЕЮ.
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв,Миколаїв - Сергій Порфірєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

     



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2951
    Результати опитування



    Лічильники

    Счетчик тиц и pr - Tops100.ru

    Яндекс цитирования




    світ
    http://novasich.blogspot.com/

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.305 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель