Зробити стартовою   Додати в обране  Стрічка новин в форматі RSS

Навігація
   » Головна
   » Новини
   » Пошук
   » Користувачі
   » Гостьова книга
   » Козак-Інформ
   » Сторінки



НС

Приймаються благодійні внески

на розвиток і підтримку "Нової Січі",

журналу "Музеї України".

Експедиції в зону АТО,

Музей плакату для прифронтової зони...

Гривні по Україні: картка Приватбанку

5168755514296934




Цікаві сайти

 







 






http://www.museum-ukraine.info/

*САЙТ КОЗАКІВ США*


http://nbnews.com.ua/

http://blog.i.ua/user/6451244/

http://www.ukr.net/

http://www.zarubezhom.com/

http://h.ua/

 

   

  



Пошук







ЄУ
Locations of visitors to this page

https://surmasite.wordpress.com/
https://musplakat.wordpress.com/

CanadaUA-news

https://ukr.media/

Музей В.Тригуба





і



Новини

ЕПОХА КИЇВСЬКОЇ РУСІ-УКРАЇНИ ТА 1000-річчяЗАГИБЕЛІ Св. БОРИСА І ГЛІБОВА
Понеділок, 19 Січня 2015

ЕПОХА КИЇВСЬКОЇ РУСІ-УКРАЇНИ ТА 1000-річчяЗАГИБЕЛІ Св. БОРИСА І ГЛІБОВА

«…і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою,
– і сили пекельні не переможуть її»
(Мф. 16, 17-18)
Майже всі финдаментальні цивілізації на нашій землі були започатковані самими ж трипільцями або їх нащадками. Така наукова заява доведена і вона становить приголомшуючий історичний факт. Відомо, що український народ почав формуватись на більшості теперішньої своєї теритоторії вже в неолітичній добі. Анти в основному це предки українського народу. На базі трипільської та антської культури відбувся ще потижніший духовний вибух нашого етносу за княжої доби Київської Русі-України.Така діяльність уможливила втягнути нашу тодішню країну в орбіту міждержавних, політичних відносин в горизонти найбільш розвинутих тодішних держав світу. Досить згадати, що Київ був тоді найбільшим містом Європи у ХІ ст., в п’ядесять разів більший за Лондон, в десять разів більший за Париж. Він головно досяг свого розвитку за кн. Ярослава, який споріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч ХІ ст. єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурський у своїй ,,Хроніці’’ у 1012-1018 рр. писав ,,у Києві знаходиться більше 400 церков, 8 ринків, незчислена кількість там живе мешканців’’. На початку ХІ ст. теперішня столиця України мала поверх 50 тисяч населення. Тоді в Лондоні жило біля 20 тисяч жителів. Німецький хронікар ХІ ст. Адам Бременський назвав Київ ,,суперником константинопольського скіпетра, найчарівнішої прекраси Греції’’.Звичайно, величезне значення мало запровадження 988 р. кн. Володимиром Великим християнства та розвиток культури його сином кн. Ярославом Мудрим в Київській Русі-Украні. Окремі дослідники твердять, що перші церковні інституції на наших землях почали формуватися вже на початку ІІІ ст. Десь тоді й повсталана теренах Північного Причорномор’я Скіфська єпархія, яка діяла аж до створення Київської Митрополії. До речі, згадку про її існування знаходимо навіть у канонічній Біблії, прийнятій на Нікейському соборі 325 р. н. е. Апогею процес християнізації населення нинішніх земель України сягнув 375 року, коли відомий державний діяч, котрого у візантійських хроніках називають Вульфилою – а це ймення, як переконливо доводить відомий дослідник християнства Ігор Каганець, ні що інше, як спотворене-скалічене чужинцями словосполучення Великий Волхв, який охрестив дніпро-чорноморських готів, сармато-алан і протобалто-слов’ян. Звичайно, за князя Володимира Великого християнство в Русі-Україні утвердилосяв державну релігію. В історії руської церкви Є. Голубицького написано, святий Андрій, подорожуючи з Константинополя до Риму, чомусь обрав вельми цікавий шлях подорожі через Україну, Новгород і щойно звідти поїхав до Риму.
Зупинивсявін на дніпрових схилах і сказав своїм учням: "Чи бачите ви гори, он ті? На горах тих засяє ласка Божа; тут постане місто велике. Й Бог побудує багато церков. Поблагословіть ці гори і поставте хреста...". Зарівно теологи, так як і світські вчені талітописні хроніки свідчать, що Аскольд і Дір були вже християнами. Щоправда, попри їх понад двадцятирічне княжіння у Києві (862-885 pp.), особливого поширення, окрім княжої дружини, християнство нам не відоме.Вже за княжіння Ігоря (913-945 pp.) а особливокн. Ольги (до 969 p.) християнствопоширювалося серед заможних верств і побутувало разом з язичництвом на Куївській Русі. Дві віри доповнюють одна одну і не ворогують між собою. Хотяй кн. Ольгу вважаютьпершою християнкою в Київській-Русі то все одно вона не наважилася запровадити християнство як офіційну, державну релігію.Цю місію зреалізувавїї син князь Володимир Великий. Незважаючи на те, що "Повість минулих літ" акт охрещення висвітлює в рожевих тонах прийняття християнства, опір проти нього був на початку великий. Акція охрещення виникала з реальних потреб суспільства і цей акт хрещення, як пише літописець відбувся 988 pоці і першим митрополитом став Михаїл (988—992), а його наступником Леонтій (992—1008). Повстає питання, що ж спонукало Володимира прийняти християнство? Барон Розен у книзі "Император Василий Болгаробойца" (СПб., 1883) навів цікавий літопис православного грека Ях'ї, де йдеться про те, що Вард Фока збунтувався проти грецького царя, і цар Василь попросив допомоги у Володимира, який її й надав. За це Василь обіцяв видати за Володимира свою сестру, але за умови, що Володимир прийме християнство. Володимир цього ж 987 p. охрестився у присутності імператорських послів — свідків виконав договір, проте угоди про видачу сестри виконано не було. Володимир діяв рішуче: обложивши Корсунь, він досяг своєї мети і в результаті царівна Анна стала його дружиною. У Корсуні він відкрито вінчається з Анною і як переможець та свояк грецького імператора більше не ховається з новою вірою. При тому приймає рішення охрестити постипенно усю своюРусь, а відтак ввести її як рівну до держав європейської співдружності. Сама акція схрещення 988 році слов'ян була досить жорсткою, як пише літописець. Християнство не тільки воювало за душу людини, воно примушувало її розуміти істоту страждання і у важких умовах пізнавати Божі Закони і глибинну суть релігії.Після схрещення Русі-України Володимир будивав церкви і монастирі, спроваджував диховенство, закладаврізні школи.
Після хрещення Русі активно створюються пам’ятники писемності, розвивається різні види мистецтва, а в тому класична ритотика.Під впливом нових історичних подій (запровадження християнства), розвивається героїчний фолклорний епос. В епоху Київської Русі укладачі билин прагнуть ввести старий сюжет в атмосферу нових державних подій. В цей же час формується основа билинного епосу. Поряд з билинами розвивається мистецтво риторика тощо. Найвидатнішими ораторами Київської Русі були митропольити;Теофілакт, Іоанн I, Олексій, Іларіон та Кирило Туровський. Саме Кирило Туровський (ХІ ст.), був блискучим оратором і представником урочистого красномовства.Він вмів майстерно виголошувати похвали, піднесені духовні промови, називали його ,,піснетворцем’’. Неабияку цінність представляє його ,,Слово в новий тиждень після Пасхи’’,яке він побудував на порівнанні зраділої церкви Хрустової’’. Саме завдяки князю Володимирові Великому (953-1015) з 988 р. Русь-Україна стає дісно християнською могутньою державою.Анонімна пам’ятка давньоукраїнської літератури ХІІ ст. відома, нам зі списків ХV-ХVII ст., де велика увага приділена Борисові і Глібові і непорозумінням та міжособицям між тодішніми спадкоємцями княжого роду, Була це надзвичайно цікава епоха. З одної сторони міжособиці між братами, з другої це період в якому творяться безцінні пам’ятки духовної культури, в котрих відображено тогочасне бачення сутності людини та її місце в світі. Домінуючою рисою княжої доби є світоглядні проблеми, тобто втягування суспільства в орбіту християнства, розширювання горизонтів світобачення людини. Разом із християнською релігією прийшли в Україну здобутки візантийської культури, архітектури, малярства, музики,риторики. Літератури, філософії а також прибули й численні книги.Освічені представники розвивали різні види шкільництва, а в тому поширювано релігійні етичні й моральні й форми лицарські та патріотичні цінності.
Серед багатьох святих угодників Божих нашої Церкви, почесне і видатне місце займають святі просвітителі слов'янські Кирило і Мефодій.Кирило (мирське ім'я – Костянтин; близько (827 р. – 14 лютого 869 р.) і його старший брат Мефодій (мирське ім'я – Михайло; близько (815 р. – помер між 6 і 19 квітня 885 р.) народились у місті Солунь (нині Салоніки, Греція) в сім'ї (командира військового підрозділу у візантійській армії. Батька Кирила і Мефодія звали Лев, за походженням він був греком; матір – Марія, походила з слов’янкого роду, за іншими джерелами з аристократичного грецького роду. У сім’ї, вірогідно, було семеро дітей. Оба брати здобувши високу освіту рішили своє життя присвятити на поширення християнства.Апостольська місія святих Кирила і Мефодія була настільки значуща, що богослови і церковні історики часто порівнюють їх з Апостолом Павлом. Жоден із місіонерів Східної або Західної Церкви не зробив так багато для поширення християнства і писемності й не мав такого впливу на подальший хід подій у європейському, особливо слов’янському світі, як ці святі брати. Якщо гіпотеза акад. В. Ламанського правильна, то можна вважати, що місію благовіствування в Східній Європі і створення слов’янської писемності вони почали саме з Київської Русі, що мало вирішальне значення в процесі становлення Давньоруської Церкви, і давньорусько-української державності, її культури, духовності й писемності. Тим колосальним успіхом братів місіонерів так затривожилися німецькі й італійські священики, що внесли насв. Кирила й Методія скаргу до Риму, що вони ширять єресь, бо вводять у богослуження слов’янську мову. Бо до цього обряду вживалася тільки мова єврейська, грецька й латина.Папа Микола І завізвав обох апостолів до Риму. Заки вони доїхали папа Микола І помер. Його наступник Адріян прийняв їх ласкаво, Кирило вступив в монастир і помер 869 році, а Митодій повернувся архиєпископом, працював і помер у 885 році. Одже їхня праця була ідейна й у високій мірі жертвенно християнська.Обидва брати були канонізовані Східною Церквою, названі «рівноапостольними», а також зараховані до святих Західною (католицькою) Церквою.У 1980 році Папа Іван-Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи. Їхній вклад місійних наук у Київській Русі мав надзвичайно позитивний вплив на поширення в першу чергу християнствата закріплиння слов’янської мови, яка стала фундаментом в майбутньомуукраїнської мови і спричинилася до розвиткунашої стародавньої літератури.
Досить згадати, що голошена ними любов до ближнього, помічаємо у творах ,,Поученні Володимира Мономаха’’ і ,,Поломнику іг. Данила’’ та в інших творах. Тема ця в’ється золотою ниткою в поодиноких пам’ятниках не лише староукраїнського письменства. Проповіді Кирила і Методія, були тим конструктивним творчим натхненням в описах лицарства, героїзму, любови до рідного краю тощо. Можемо без перебільшення ствердити, що розквіт і час величі нашої староукраїнської держави вдалося досягти завдяки такрелігійним діячам, як і княжим вождям у Київській Русі-Україні, яка дійшла до великоїсили й могутности.На першому етапі наші князі вміли зібрати всі українські землі й з’єднати їх в своїй державі. Тодішні князі вміли також обороняти нашу державу перед нападами диких орд на зразок сучасної варварської агресії путінівської Росії в Україні, яка в наш час заливає кров’ю схід Україну і щоденно вбиває сотки невинних людей і заводитьтам безодню нечуваних поневірянь докорінного народу. Ця жорстока кривава війна прямо ідентифікується з Гітлєрівським фашизмом лишевона одягнута в інший одяг. Хотяй Путін явно не відкриває концтаборів Авшвіц чи Освєнцін, проте його концтабори творяться під іншими масками. Не так давно підступно схоплено в Україні і в мішку аґентами перевезрено в Росію льотчицю Надію Савченко і там її не лишеш жорстоко карають, але запроторено її силою до психіятричної в’язниці на експеременти йтотально-фізичне її знищення. Цей злочин повинен розглянути Міжнародний Кримінальний Суд так, як ртозглядався процес в Нюрнберзі проти гітлєрівських злочинів після ІІ-ї світової війни.Ось характерний вислів з оточення Путіна; "Мені абсолютно ясно одне: з нинішньою командою Путіну можна гарантовано доїхати лише до Гаазького трибуналу", - заявив Гіркін, якого цитує агентство бойовиків.Українська правда. На додаток злого РПЦ, а в тому і УПЦ підпорядкована московському патріярхові Кирилу-Гундаєву ширить фарисейство із фанатичним цинізмом пітримує криваву путінську війну проти нашого народи, заради поширення території РФ. Ця церква з своїми батюшками іронізує з християнських духовних цінностей. Лишесправжні церкви; УПЦ КП, як і УГКЦ своїми релігійними догмами споюють своїх вірних зі середини й настроють їх психічно молитися і переживати сучасне горе народу і катасрофу.
Одже ці дві церкви з своїми вірними і духовенством вірно служать христянським цінностям і свому народові. Можна сміло сказати, що вони продовжують, розвивають та закріплюють ці славні надбання християнські, які ми успадкували від наших релігійних основоположників. Не даром кажуть, нація без релігії гине і пропадає, а церква повинназ християнською честю служити і завжди допомагати нації. Колишня Росія указами намагалася нас знищити, тепер перейшла до тотальної війни, за допомогою якої хоче знистити нас раз на завжди.Продовжуючи наші розважання, варто перейти до нашої головної теми, а саме до загальної аналізи двох наших мучеників Бориса і Гліба, з якими пов’язана також писемна традиціяв Київській Русі-Україні та релігійно державницька діяльність. Від їхньої каторжничої братовбивчої загибелі минає 1000 років, яка мала місце у 1015 році. Провшануванняобох святих мучеників Бориса і Гліба є надзвичайно багата ірозгалужена історіографія. Серед численних об’ємистих статей, нарисів, оповідань і різних літератирних творів починається справжня історія, яка передовсім становить тривку пам’ять в народі про ці віддалені в часі події. В тих численних описах, знаходимо цілу низку агіографічних, літописних та убогослужбових текстів, написаних в різних місцях, різними особами, деколи знаходимо також суперечні думки, які висвітлюють цю епоху і події по різному. Як писав ще Н. Серебрянський: “Церковні сказання про святих князів-мучеників Бориса і Гліба залучують до себе увагу дослідника стільки розмаїтістю збережених редакцій, скільки ж і поширеністю їх у давньоруській писемності – складністю матеріалу для вивчення рукописної долі цих пам’яток”. Окрему надзвичайно цікаву групу творів Борисоглібської тематики складають пам’ятки, які походять із Києво-Печерської лаври. Різночасність їхнього створення (з XI по кінець XVII ст.) та різноплановість компонування матеріалу призвелися до того, що як єдина група, вони ще ніколи не розглядалися. Проте, саме їхнє виділення в якості результату багатовікової, але єдиноїбезперервної традиції дозволяє при нагоді роковин належно згадати ідостойно вшанувати святих і оргінальних мучеників. Бориса і Гліба, які своїм життямі поставою засвідчили і героїзм й мученництво.Тільки тому наша церква канонізувала їх почет русько-українських святих. Борис і Гліб (в хрещенні Роман і Давид), були молодшими синами київського кн. Володимира Великого і єдинокровними братамиЯрослава Мудрого. Їхньою матерею була, за давньоруським літописом болгарка, проте чимало дослідників на підставі аналізу більш пізніших пам'яток доходять висновку, що це була візантійська принцеса Анна, сестра імператора Василія ІІ Болгаробійця, з якою князь Володимир одружився наприкінці 80-х рр. Х ст.
Саме візантійським походженням братів учені пояснюють особливе ставлення до них їхнього батька кн. Володимира Великого, який мав, крім них, від численних своїх жінок багато інших синів. Деякі історики, услід за С. Соловйовим припускають також, що візантійська принцеса Анна мала якісь болгарські корені. За історичними даними, напередодні своєї смерті Володимир запросив Бориса з Ростова (тепер місто Ярославської обл., РФ) і доручив йому організуваати військову виправу проти печенігів. Існує версія, що Володимир хотів зробити Бориса своїм спадкоємцем на київськомукняжому пристолі. Подальші події на Русі після смерті Володимира докладно висвілено в літописах та агіографічних джерелах ("Сказаніє і страсть і похвала святим Борису та Глібу" та ін.). Триває дискусія про час виникнення та взаємозалежність літературних версій про загибель Бориса і Гліба. Однак канонічна версія, відома, як з літописного матеріалу, так і по давньоруським агиографическим оповідям, розповідає безліч подробиць про страшну загибель братів Бориса і Гліба. Повідомляється, що в 1015 р. захворів батько братів - великий князь Володимир і Борис був покликаний в Київ і звідси вирушив в похід проти печенігів. Повертаючись з походу, зупинився на річці Альті. Тут він дізнався про смерть батька і про заняття великокнязівського пристолу братом Святополком. Дружина запропонувала йти на Київ і оволодіти княжий пристіл, але Борис не хотів порушувати святості родових відносин і з обуренням відкинув цю пропозицію. Внаслідок чого дружинники батька покинули його і він залишився майже на одинці.Тим часом Святополк, щоб усунути суперників по володінню князівством своїми найманцями вбиває Бориса 24 липня 1015 року в наметі над річкою Альті. Слуга Георгій намагався захищати Бориса власним тілом, але вбивці вхопили тіло окалічене мечем і побігли. Тіло Бориса таємно було привезено у Вишгород і там поховано у церкві Святого Василя. Борису було близько 25 років. Після вбивства Бориса Святополк покликав до Києва Гліба, побоюючись, що будучи з убитим Борисом не тільки єдинокровним, але і єдиноутробним братом, той може стати наслідником княжого трону. Коли Гліб зупинився біля Смоленська, він отримав від четвертого брата - Ярослава звістку про смерть батька, про заняття Києва Святополком, про вбивство Бориса і про намір убити і Гліба. І цей злочинний намір вбивство Гліба таки було доконано 5 вересня 1015 року.
За описами Є. Голубинського тіло Глібова було віднайдине у 1019 р., коли Ярослав зайняв Київ. За його наказом з почестями тіло Гліба було привезено до Вишгорода і поховане, разом з тілом Бориса, у церкві Святого Василя.В часи Ярослава (980-1054) християнська церква одержала на Русі більш широке поширення і придбала визначну вагу в суспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, що відрізнявся великою побожністю, знанням церковних творів.Серед інших на увагу заслуговує,,Слово про закон і благодать’’ написане білля 1040 р. ,у ньому піднимається багато питань. Так само ,,Молитва до Бога від усієї землі нашої’’, це немов діалог до Господа, де землю вважається нероздільною з людністю. За праві діла кн. Ярослава за життя названо його"Мудрим". Він заложив великокнязівський монастирь святих Георгія і Ірини- на честь християнських святих, свого і своєї дружини. Монастирі стали з'являтися повсюдно й у великих містах, і в сільській місцевості, знаменуючи собою подальше поширення християнства і зміцнення ролі церкви в суспільстві.Набільшу славу здобув кн. Ярослав Мудрий тим, що наказав списати українські закони в книгу ,,Руська Правда’’.Саме до часів кн. Ярослава дослідники відносять виникнення місцевої традиції особливого вшанування пам'яті братів у Вишгороді, де вони були поховані.Німецька хроніка Тітмара Мерзебурзького та скандинавська "Сага про Еймунда" дають нам дещо інший виклад версії подій 1015—1017 рр., ніж давньоруські пам'ятки, складені підданими нащадків кн. Ярослава Мудрого. Це дало підставу деяким дослідникам висловити сумнів у достовірності відомостей давньоруських джерел щодо Бориса і Гліба та ролі, яку відіграв у цих подіях Ярослав Мудрий. Події 1015—1017 рр. стали підставою для започаткування пошанування Бориса і Гліба як великомучеників. У літературі існує дві версії його виникнення. Одна група дослідників вважає, що канонізація братів відбулася ще за життя князя Ярослава Мудрого (1017—1054), причому й тут є велика розбіжність у датуванні (від 1020 до 1050); інші схиляються до думки, що ця подія сталася вже при синах князя — у 1072 р. Є ще одна версія, за якою спочатку пошанування пам'яті братів виникло як глібоборисовське, і лише на початку ХІІ ст., у часи правління князя Володимира Мономаха (у 1115 р. відзначалося століття з дня смерті братів) відбулася трансформація пошанування пам'яті в борисоглібське.
Пошанування Бориса і Гліба це дуже важлива подія, яка відноситься до захисників Русі-України. У фольклорній традиції святі Борис і Гліб шануються, перш за все, як заступники хліборобської праці, оскільки православна церква святкує дні пам'яті братів24 липня (за ст. ст.; день смерті Бориса), 5 вересня (за ст. ст.; день смерті Гліба), а також 2 та 30 травня (обидві дати за ст. ст.; на честь урочистостей 1072 та 1115) — у сезон сільськогосподарських робіт.Цінною являться пам’ятка Аноніма ,,Слово про загибель руської землі’’ ( на жаль повністґю не зберігся), де подається жахи татаро-монгольської навали, а також згадується часи величі і краси Київської Держави. Можна сказати, щоБорис і Гліб – це апостоли ісвоєрідні титани, від яких тягнуться і куди стягаються нитки нашого історичного буття. З черги Київська Русь – це те ядро, по якому можна пізнати тіло цієї історичної епохи. Борис і Гліб, а також Кирило і Мефодій немов віхи в пракоренях нашої духової культури. А їхнє жуття і діяльність це цінна скарбниця, яка багатюща на думки та історичні рефлексії. Як згодом писав наш славний Гр. Сковорода ,,Минуле – це фундамент сьогоднішнього дня, будівля нашого сьогодення, ніколи не стоятиме, коли не буде він міцний.’’Пізнаючу свою прабатьківську історичну культуру, багатющий матеріял фольклору та народної міфології, ми твердо видобуваємо моральний гуманістичний досвід, співзвучний потребам нової епохи, дух людяності, зігрітий історичним сприйняттям. Говорити про Бориса і Гліба та про Київську Русь- Україну, ми українці відчуваємо теплоту і почуття гордості, бо звідси і почало рости дерево нашого народу, це означає історично прозрівати і упевнюватися у своїй самобутності. З сивої давнини в київському житті відіграв важливу роль митр. Іван. Він був ініціятором канонізації кн. Бориса та Гліба й сам склав службу їм. Його наступником був Теопемот, що благословив нову київську катедру св. Софії (1037).Доречі, цей собор був споруджений в епоху розквіту Київської Русі, був головним храмом давньоруської держави. Князь Ярослав Мудрий бажав, щоб будівля стала перлиною і не поступалося знаменитій Софії в Константинополі.
Спираючись на давні наші традиції християнської філософської думки, він доходимо до переконання, що всі наші християнські просвітителі з сивої давнини засіяли здоровим зерном Правди, яку приніс усьому людству Ісус Христос і ця правда зроджує свої вічні благородні плоди повсякчасно. Ось все це глибинна суть нашої цивілізації з найвіддаленіших часів, яка в нашій пам’яті не повинна на мить забуватися. Людина смертна, але безсмертний являється народ, який живе і пам’ятає своїх предків й історичну мудртість прожитих віків. На завершення згадаймо, що після канонізації св. Борис і Гліб –займають достойне місце і стають традиційними персонажами літературнихтворів агіографічного жанру, серед яких особливе місце займає " Сказання про Бориса і Гліба", написане у середині XI століття. Пізніше "Сказання" доповнилося описом чудес святих ("Сказання про чудеса"), написаних у 1089-1115 роки послідовно трьома авторами. Всього "Сказання про Бориса і Гліба" збереглося більш ніж в 170-й списках. Отже в розмірах статті не спосіб охопити усі подробиці з життя і діяльності Бориса і Гліба. Один ізнайцікавіший і найбільдосконалий в літературному відношенні пам'ятник з циклу творів заслуговує на нашу увагу про загибель Бориса і Гліба під час боротьби за великокнязівський київський стіл у 1015 році.Додатково збагачують наші знання і уяву про ці події літописи Нестора та цілого ряду інших авторів. Звичайно в народі кажуть,,згода будує, не згода руйнує’’. Одже незгоди і брак єдності послаблює народ, особливо коли постійні нападали вороги, якіпослаблювали волю і добробут і волю. Такі знамениті постатті, між іншим як: Борис і Гліб їхнє життя і загибель насуває для вдумливого читача цікаві роздуми й рефлексії. Цілий цикл релігійно-історичних описів про них різного характеру закріплюють в нашій свідоності християнську віру і впливають позитивно на етично й моральні погляди суспільства. Життєписи святих, апокрифи, перекладацька література,поломництво це основи, які збагачували і збагачують людську уяву. Вже з тих ранніх років наші предки жили релігійним життям, любили відвідувати чудотворні місця, а навіть організивали поломництво де жив і голосив науку Христос, тобто їхали вони до св. Землі про що згадує ,,Паломнику’’ ігумен Данило.Саме ігумен Данило, родом з Чернігова залишив нам обширний опис з 1106-8 рр. Численні інші описи і цінні спостереження просв. Бориса і Гліба містерійно промовляють до нашої душі і наповняють її світлом, спокоєм, надією і радістю. Особливо, ця радість потрібна нам тепер більше як будьколи. Молитвамиукраїнці звертається до Божого милосердя і до всіх Святих, щоб полекшити долю українського народу і агресивній війні, яку викликала в Україні путінська Росія. Разом всі ми ,,єдиними устами і єдиним серцем’’, скріплені християнською вірою наших славних предків і сучасників, запалюємо символічну свічку віри, подяки і молитвою благаємо лолі українському народові.
Реасумуючи цю епоху, слід підкреслити, щоКиївська Русь-Україна залишила глибокий слід в історичній пам’яті не лише з огляду на прийняття християнства, але також вона вивела наших предків на світову цивілізаційну арену. Вправді була вона недовговічним державним утворенням, на величезній своїй території з різними економічними, етнічними і культурними ознаками. Досить рано Київська держава виявила тенденцію до розпаду. Причиною були як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники.Без жодного перебільшення можна сказати, що Рюриковичі, які підняли Київ на небувалу висоту, його ж і поховали, розтягнувши Руську землю на удільні князівства, що і привело до руїни і занепаду.На згадку про минулу велич Київської Русі залишилися твори давньоруської літератури, сповнені обуренням на адресу князів, які провадили криваві міжособиці. Автор «Слова про Ігорів похід», оплакуючи тяжкий стан феодально-роздробленої Русі, звертався у своїх сюжетах до славного минулого, згадував колишні часи і старих славних князів, тужив за великим княженням ВолодимираВеликого і Ярославом Мудрим, які запровадили і зміцнили християнство і перед їхньою величчу, лякалися сусіди, побоювалися і намагалися здобути їхню прихильність посилаючи йому коштовні дари. Творець іншого поетичного твору, «Слова про погибель землі Руської», відтворює ціж самі історичні сюжети з минулого і уболіває за минулими.В’ячеслав Чорновіл писав; ,,Важко назвати іншу націю, яку б так часто знищували і так нещадно шматували, ділячи між жадібними сусідами, і яка знову поставала б до жиіття, як фенікс з попелу, народжувала нову еліту, знаходила сили для самоствердження‘’.Завершуючинаші розважання, на кінець варто ще раз наголоситизнані слова блаженнішого патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого, який писав; «Пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого з його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі» , щоб прокинутись нам і усвідомити важливість усього нашого історичного минулого, яке становить цінну святиню не тільки працею попереднихпоколінь, але і усіх тих, які поширюють ці духовні здобутки минулого і передають їх до відома світові,- всі вони заслуговують на шану і вдячність. Образно можна цю думку передати так,релігійна і духовна спадщина Київської Русі-України, це немов сонячна батерія, яка становить джерело енергії життя нації, до якої щоб жити треба постійно підключатися. Це той наш національний феномен старовини на кшталт епосу в якому знаходитьсяісторична життєдайна істина. Це справжня історія минулого, вістинні якої наші пракорені, без яких не зрозуміємо самі себе. Варто пам’ятати, що ми діти Київської Русі-України. А Милосердного Господа і Україну любимо цілим дишею, і за тим посередництвом берігається суть нашого життя.
Ярослав Стех

Автор:
Прочитали: 63 рази

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки

Новини по темі:
  • ВІЙСЬКОВЕ МОРЕПЛАВСТВО НА ЧОРНОМУ МОРІ ЗА ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
  • ЯК МОСКОВІЯ ПРИВЛАСНИЛА ІСТОРІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
  • К выходу книги Бориса Миронова «Битва с игом иудейским»
  • В пошуках резиденції княгині Ольги та святих Бориса та Гліба
  • Прес-тур до місця археологічних розкопок резиденції княгині Ольги та пошуку поховань святих Бориса і Гліба
  • Канада - на захист музеїв Київщини
  • ПЛАН ЗНИЩЕННЯ МУЗЕЇВ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
  • НОВИЙ ЗЛОЧИН КИЇВСЬКОЇ ВЛАДИ - ТИХО ЗАКРИВАЮТЬ ХЛІБЗАВОДИ!

    Читайте також:
  • “Відлуння Дикого степу”
  • А. Невзоров: это присуще всем дикарским культам - уверенность, что частички трупов содержат магическую силу
  • Алик Бахши: 2017, Украина не упусти шанс!
  • Марині Порошенко час зробити зарядку з Петром!
  • ДО 90-ЛІТТЯ ВИЗНАЧНОГО ІСТОРИКА-ЕТНОГРАФА ПУБЛІЦИСТА ІВАНА КРАСОВСЬКОГО
  • Путин поцеловал св.Николая в стекло и назвал своих опричников дураками
  • «Роль цінностей в історії Франції»
  • Фонд народонаселення ООН провів соціальну акцію за участі відомих татусів
  • БУЛО МІСТО – САД. СТАЛО – ПЕНЬКІВ
  • З А Я В А
    Повернутися назад

  • Міжнародний козацький журнал

    Міжнародний Козацький журнал "Нова Січ"

    Редакція: Запоріжжя-Київ

    Україна - це Європа!

     

     e-mail: novasich@ukr.net

    Головний редактор - полковник козацтва

    Віктор Тригуб

    Шеф-редактор - Володимир Іванченко (Запоріжжя)

    Біоенергетики - генерали козацтва Валерій Пильник, Юрій Курилех

    Юридичний супровід - 

    Іван Макар

    Представник у США -  Американське козацтво

    Представництва:

    Кропивницький - Анатолій Авдєєв,Миколаїв - Сергій Порфірєв, Харків - Юрій Нерослік, Закарпаття - Вадим Логвінов

     



     


    Партнери: Музей плакату України, ГО "Гуманітарна ліга"





    http://www.museum-ukraine.info/

     







     









    Опитування
    За кого голосувати?
    За владу
    За опозицію
    Не піду
    Маленька партія снайперів



    Всього голосів: 2960
    Результати опитування



    Лічильники

    Счетчик тиц и pr - Tops100.ru

    Яндекс цитирования




    світ
    http://novasich.blogspot.com/

    http://narodna.pravda.com.ua/





    На початок сторінки

    Разробка сайту: Ростислав Саєнко, 2005 р., Система: SmallNuke ©
    Генерація сторінки: 0.330 с. Всього 8 запитів до бази.

    Админ.панель